Солдат із Тернопільщини гібридну війну в Україні порівнює з афганською 35-річної давності

Ті, хто був у зоні військових конфліктів, закликають усіх до миру та злагоди. Біполярність світової політичної системи склалася на сьогодні. Після розпаду СРСР роль "наддержави" намагається взяти на себе сусідня Росія. Гібридна війна в Україні, яка ведеться за активної підтримки з боку РФ, приносить Україні колосальні матеріальні та моральні збитки. Саме зараз остаточно визначається вектор політичного та соціального розвитку нашої держави.

Сьогоднішня ситуація ще раз акцентувала увагу всього суспільства, хто є хто у нашому українському домі. Як і під час локальних війн, Другої світової на захист держави стають чоловіки – солдати періоду великих потрясінь. Символічним є те, що саме зараз не на папері почав цінуватися патріотизм, відданість служінню національним інтересам. Через долю тисяч і тисяч людей пройде війна. І саме зараз є люди, які не один рік жили та виживали в горнилі війни. Афганська війна, яку багато військових аналітиків порівнюють із нинішньою в Україні, забрала десятки тисяч людських життів. Ті, хто залишився і вижив, розповідають про складні сторінки нашої історії.                        

Розповідь про наших земляків-«афганців», які живуть та працюють серед нас. Для них значення миру та стабільності особливо актуальне.  66-та окрема моторизована бригада на початку 80-х років XX століття базувалась у провінції Нангархар в місті Джелалабад. Командував бригадою підполковник Олег Євгенович Смірнов (нині генерал-лейтенант), заступником з політичної підготовки був наш земляк, уродженець села Малі Бірки, що на Гусятинщині, Михайло Сідляр. Бригада на третину складалася з українців. Серед них був і Віктор Іванович Парух з Гримайлова Гусятинського району, який близько двох років провів в Афганістані у складі 66-ої ОМБР.

– Як і зараз, азіатська країна зачіпала інтереси багатьох світових держав, де й донині триває громадянська війна. Афганським моджахедам активно допомагали американські та китайські найманці, завдаючи чималих жертв серед наших солдатів, – пригадує Віктор Парух.

Прорадянський уряд Бабрака Кармаля мав невелику підтримку, сила його влади трималася на радянському війську. І саме тоді українські солдати проявили себе як представники сильної та героїчної нації. Відданістю та мужністю уславилось багато наших земляків. А жити, не те що воювати, було вкрай важко. Складні кліматичні умови, особливо на півдні, де відсутні мінусові температури, а в літній період спека була до 50 градусів за Цельсієм. Малярія, дизентерія, отруйні павуки та плазуни ще більше ускладнювали службу в цьому регіоні, пише «Номер один».

Афганська армія разом із місцевою поліцією (цирандой) спільно з ГРУ (головне розвідувальне управління СРСР) проводили розвідувально-бойові операції. І тоді за командою виходили в гори роти та батальйони, озброєні гранатометами, мінометами та автоматами АК-74. Для масових операцій використовували реактивну установку "ГРАД", яка на території 6 га не залишала нічого живого, хоча в горах її ефективність була значно меншою.

Як розповідає В. Парух, його третій батальйон у 1980 році зазнав великих втрат, майже повністю загинула перша рота з їхнього батальйону, потрапивши в оточення моджахедів. А в цілому за 1980-1981 рр. бригада втратила до третини особового складу. В одному з боїв на очах у Віктора загинув його товариш Андрій Гончаренко з Дніпропетровської області. Постріл зі старої англійської гвинтівки кінця XIX ст. став для нього смертельним. Куля потрапила в голову. Озброєння у «духів» було ледь не музейним: німецькі автомати часів Другої світової війни, англійські гвинтівки, кремнієві карамультуки та… новітня американська зброя. Як теперішня РФ постачає зброю на Схід, так і тоді зброю постачав сусідній Пакистан. Для перевезення тіл наших бійців у Кабулі був збудований завод із виробництва цинкових домовин для наших солдатів. Прикметною була операція в кінці 1980-го, коли у передмісті Джелалабада було знищено близько десяти американських найманців. Як згодом стало відомо, це був елітний загін американського спецназу. До сьогодні Віктор згадує останню розмову з нашим земляком з села Раштівці Гусятинського району Василем Кильбою, який так і не повернувся додому. Реально і в уяві постала смерть.

На жаль, в Україні йде локальна війна, жорстока, підступна. Невже верховоди великих держав не розуміють, що, окрім горя, біди та руйнувань, війна нічого не принесе. Ті, хто був у зоні військових конфліктів, з особливою чутливістю розуміють значення мирного життя та закликають усіх нас до миру та злагоди…