Осколки в голові: 23-річний хлопець з Тернопільщини потрапив під обстріл бойовиків і став інвалідом

На Великдень замість розговлятися з родиною Ярослав-Ігор Антонюк із Клебанівки Підволочиського району їхав із побратимами з «Правого сектора» в зону АТО. На під’їзді до Слов’янська він отримав мінно-зривне поранення в голову.

Нині 23-річний хлопець — інвалід першої групи.

Пробоїна в його голові, затягнена шкірою, тривожно пульсує. Лівий бік, рука і нога ще не слухаються. Пошкоджена щелепа, порушене мовлення. У голові причаїлися три осколки...

Ярослав-Ігор Антонюк із Клебанівки Підволочиського району.Ярослав із листопада стояв на Майдані, перебував у охороні «Правого сектора». Коли на сході почалася війна, пройшов разом з іншими хлопцями двомісячний вишкіл і був готовий боротися за Україну до перемоги. Та під час однієї зі спец-операцій чотири автівки із молодими людьми потрапили під Слов’янськом під обстріл бойовиків. Наїхали на ворожий блокпост, якого не мало там бути. Водія першої машини «зняв», мабуть, снайпер, бо той не встиг повідомити товаришів про небезпеку. Почалася бійня. Коли наші хлопці побачили, що до терористів наближається підмога, вирішили відступати. Ярослав пробирався до своєї автівки — і раптом почув дзенькіт, по плечах потекло щось гаряче, пише Вільне життя плюс.

Опритомнів хлопець в одній із лікарень Харкова після трьох операцій. Побратими розповіли, що вирвалися з лещат бойовиків дивом. Спершу «швидка» завезла хлопця в Ізюм, а вже звідти — до обласного центру. Потім було ще півторамісячне лікування в Києві, реабілітаційний курс у третій лікарні Тернополя. Однак Ярослава далі турбують напади. Рідні й друзі мають чіткі інструкції, що робити, коли йому стане зле.

— Медики чекають, поки я трохи відновлюся, — каже Ярослав, перекладаючи здоровою рукою затерплу хвору в зручніше положення. — Тоді можна буде закрити пробоїну в голові пластиною, «поремонтувати» щелепу — це ще кілька операцій. Але осколків із голови мені тут не витягнуть — це можуть зробити тільки за кордоном. Узагалі-то вони капсулювалися, але спровокувати їхню активність може будь-що, навіть чашка кави.

У Ярославовій голові — німі осколки, а болить серце. Болить за Україну і рветься туди, де їй зараз найважче. Над усе хлопець хоче бути там, на передовій. Усі думки і мрії тільки про це. Та поки Ярослав видужає — війна закінчиться, і ні йому, ні його дітям більше ніколи не доведеться брати до рук зброю. Вірмо в це з усіх сил — і так буде!

…Ярослав живе нині із сім’єю брата в Тернополі. В селі залишився батько. Мама хлопця померла. Його підтримують товариші, небайдужі люди, але грошей на лікування однаково не вистачає. Тож усім, хто бажає допомогти хлопцеві повернутися до повноцінного життя, повідомляємо: номер картки Приватбанку — 4149437707417802 (Ярослав Ярославович Антонюк). Номер телефону Ярославової братової Світлани — (096)207-52-59.