• Головна
  • Тернопільські батьки власними силами лікують дітей з ДЦП верховою їздою
20:30, 23 жовтня 2014 р.

Тернопільські батьки власними силами лікують дітей з ДЦП верховою їздою

На іподромі поблизу Тернополя, що на хуторі Анастасівка. Тут діти з церебральним паралічем лікуються іпотерапією – лікувальною верховою їздою.

Спілка батьків дітей-інвалідів утримує на іподромі коня, якого придбали спільним коштом. Туман (так звуть тварину) робить те, з чим не можуть справитися навіть новітні методи медицини – лікує і тіло, і душу малечі. Та така терапія дається батькам нелегко – адже все доводиться робити власними силами, пише  «Номер один».

Гуртом купили коня

Батьки-опікуни дітей, які хворіють дитячим церебральним паралічем, з Тернопільщини об’єдналися в Спілку «Крила ангела». З допомогою благодійника Володимира Гураля сім років тому придбали коня. Родини їздять на іподром тричі на тиждень групами по вісім дітей. Група проходить п'ятнадцять занять поспіль, потім її змінює інша. Займаються діти з квітня по жовтень-листопад, наскільки дозволяє погода. Іпотерапія для дітей з ДЦП – ініціатива самих батьків. Тягар реабілітації лягає на їхні плечі: організація довезення дітей на заняття, пошук кормів для коня чи грошей на його закупівлю, плата за догляд тварини, проведення занять з кожною дитиною індивідуально.

Батьки й матері з дітьми на руках збираються на зупинці на масиві «Дружба» і чекають автобуса. Старенький ПАЗ везе сім’ї у Довжанку безкоштовно – його упродовж 6 років надає тернопільський перевізник «Менс-авто». Діти, які можуть упевнено сидіти, підтримують слабших товаришів, намагаються з ними поговорити і чимось допомогти. Автобус швидко мчить до Анастасівки.

На під’їзді до іподрому транспорт зупиняє доглядальник коней, просить допомогти загнати тварин, бо розбіглися по полю. Літній чоловік тут наодинці з природою і кіньми. Батьки не платять йому за догляд, а натомість за домовленістю купляють пану Миколі харчі і предмети гігієни. За оренду стайні теж грошей не дають, бо іподром державний. Дехто виходить, залишаючи своїх дітей на інших батьків, і йде по коні, пише "Номер один".

– Ну ось, ми з дітьми на руках ще маємо йти заганяти коней. Це тому, що немає електропастуха. Поля мають бути обгороджені ниткою, а під нею - дріт зі струмом. Коні дуже чутливі – тварина торкається електропастуха і не може втекти з поля. А тут немає електрики, - пояснює голова спілки «Крила ангела» Наталя Шідловська.

Потрібен спеціаліст-іпотерапевт

Пані Наталя буває тут постійно, бо за освітою - лікар та дипломований іпотерапевт. Вони ще з однією мамою стали інструкторами для занять на коні, самі розробили графік і комплекс вправ для дітлахів. Пані Наталя зізнається, що за ці сім років втомилася. Таке волонтерство забирає багато часу і сил у жінок, яким і так нелегко доглядати дітей-інвалідів. Та проводити іпотерапію тепер вміють майже всі тати і мами, які їздять на іподром. Кажуть, дуже добре, якби в місті був спеціаліст, для якого це була б постійна робота з зарплатою. Тоді батькам було б набагато легше. Та зараз дітей лікують такою терапією тільки з власної доброї волі і своїми силами. Тих, хто приїздить на іподром, стало менше – діти повиростали і їх стало важко транспортувати. Деяким бажаючим долучитися до занять доводиться відмовляти, бо кінь лише один.

Висадившись з автобуса, батьки ведуть або несуть діток до поля. Візочки, змінний одяг і стару лавку виносять зі стаєнь – і готово. Потім виводять Тумана, мами дбайливо його розчісують, частують печивом. Тепер можна приступати до занять. Кожна дитина їздить 20 хвилин. Хтось із батьків веде коня за вуздечку, двоє підтримують дитину і допомагають робити вправи. Суть такого лікування в тому, що зажаті спазмовані м’язи розслабляються, і дитина верхи може вільніше рухати тулубом та руками.

– Настає так званий ефект кентавра – паралізована дитина «йде ногами коня».

Спина коня рухається «вісімкою», дитина балансує верхи, внаслідок цього знімається підвищений мʼязевий тонус нижньої частини тіла. Відбувається вертикалізація: діти можуть випрямитися, виконувати вправи. Стоячи чи сидячи у візку вони цього не зроблять. Плюс це психологічна реабілітація: дитя їде верхи на великій тварині, яка його любить. Це для дітей-інвалідів велика перемога. Хтось починає повзати, ходити, дехто - говорити, у когось припиняються судоми. У важкохворих дітлахів ми радіємо найменшим проявом покращення здоров’я, - пояснює іпотерапевт.

Коли дитині боляче, Туман плаче

Дитина спочатку просто їде, потім робить вправи руками. Для деяких із них підняти руки вгору – це дуже велике досягнення. Потім лягає на живіт поперек коня, витягуючись ластівкою, згодом лягає на спину і розслабляється. Розслабити м’язи дітям з ДЦП дуже важко, це, можна сказати, найважча для них вправа.

Туман терпляче поволі ходить по колу. Він любить дітей. Мами кажуть, що коли малечі боляче, у нього течуть сльози.

Церебральний параліч виникає з багатьох причин: через патологію плода, хвороби вагітної жінки, проблеми під час пологів (пологові травми), травми та захворювання мозку і мозкових оболонок у дітей, які народилися здоровими, нещасні випадки з ушкодженнями голови та хребта та інше. Як зазначає пані Наталя, багато випадків ДЦП виникають при пологах – неправильне їх ведення для значної кількості сімей стало причиною втрати здоров’я малюка. Найменша дитина, яка займається на іподромі, має 4 рочки, іпотерапія ж підходить для малюків з 1,5-2-річного віку.

Надія Гуменна лікує іпотерапією 10-річну дівчинку Оленку.

– Ми їздимо на іподром уже чотири роки. Нам не підходять інтенсивні методи лікування – навіть масаж викликає судоми. А тут судоми знімаються, дитина заспокоюється, хоч вона і не розмовляє, але видно, що Оленці подобається кататися на коні. Судоми знімаються на 4-6 місяців, - розповідає про ефект від іпотерапії пані Надія.

Лікування кіньми корисне не лише для хворих на ДЦП.

– Іпотерапія лікує захворювання кишечника, хребта, ожиріння,психічні розлади, корисна при гінекологічних захворювання, простатиті. Якщо б хтось цим зацікавився, можна було б зробити гарний бізнес. Ще один варіант – створити школу верхової їзди на базі іподрому, – розповідає Наталя Шідловська.

Батьки шукають гроші на утримання коня

Батьки із «Крил ангела» ламають собі голову, як утримувати Тумана, адже йому потрібен корм круглий рік – це 6-7 тисяч гривень. Може, гроші і не дуже великі, але все ж їх збір дається нелегко.

– Цей рік - критичний, можливо, через ситуацію в країні та загальне подорожчання. Ми звертаємося до влади - чуємо обіцянки, аграріїв просимо допомогти з кормами. Відчуваємо себе прохачами, бо бізнесмени теж кажуть: «А чого ми маємо давати?» І ми їх розуміємо. Тому потрібно, щоб у комплексній організації лікування допомогла влада, а не тільки батьки-волонтери, - каже пані Наталя.

Поки хтось їздить верхи, інші діти з батьками спілкуються, ходять на прогулянки по території іподрому. Деякі з діток ходять у школи, садочки, розказують, чого їх там вчили і як багато на завтра домашнього завдання. Заняття з конем спеціально проводять у післяобідню пору, щоб не пропускати уроків. Бабуся з онукою Софійкою і її п’ятирічним другом Русланом (хлопчина приїхав з сім’єю, супроводжуючи старшу хвору сестру) йдуть по горіхи. Принесли аж півпакета. Всі гуртом лускають осінні смаколики. Одна дівчинка руками не може роздавити міцну шкаралупку – пробує зубами. Мама насварилася: «Зуби поламаєш». Теплий чай із термоса, горішки, печиво, яблука – перекус, те, чого не з’їли після робочого дня, із задоволенням доїсть Туман.

На іподромі панує тиша і спокій. Тут ніби дика сила природи бореться з цивілізацією: асфальтові доріжки поросли травою, кропива заглядає і очікує, щоб вжалити когось у ногу. Біля поля стоїть самотня стара трибуна. Її сусідка – далі, біля меншого поля, вже зі зрізаним металевим каркасом остаточно втратила надію, що буде комусь потрібна. Мами показують зрізану алею ялинок і дуже за нею жалкують. Вони бояться, що в такому запустінні іподром взагалі перестане працювати. Та головне для них – щоб не розібрали манеж, бо там вони їздять під час негоди.

– Нам пропонували займатися в парку «Топільче». Ми, звісно, вдячні, що ситуацію влада хоч якось намагається вирішити, але там немає належних умов. Ми працюємо часто - три рази в тиждень упродовж весни-осені. Якщо почнеться дощ, за правилами техніки безпеки, працювати не можна. Кінь може послизнутися, це небезпечно, а критого манежу нема. Та й під дощем з дитиною не попрацюєш. В парку гуляють люди, граються діти, а будь-який крик, хлопок, свист може сполохати тварину. У нас на іподромі були випадки, коли кінь побачив  стороннього – грибника чи рибалку, злякався і побіг, а дитину ми встигли втримати у руках. Крім того, люди будуть зглядатися, як ці діти працюють, натовпу тільки дай видовищ. Як би це не було сумно, але багато людей ставляться неадекватно до дітей з особливими потребами. Через ці причини ми не можемо займатися в парку «Топільче», – розповідає Наталя Шідловська.

З квітня у школі не можуть встановити ліфта

Ще одна болюча проблема для батьків – відсутність функціонуючого ліфта у школі для дітей-інвалідів.

- Ліфт уже купили. Він стоїть з квітня на подвір’ї школи. Шахта для нього зроблена, залишилося тільки встановити. Діти в школі пересуваються на візочках, але будівля двоповерхова і переміщати їх по сходах дуже важко. Ми боялися, що коли ліфт перезимує надворі, пропаде. На днях завдяки  сприянню голови облдержадміністрації Олега Сиротюка ліфт було встановлено в шахті. Ми дуже просимо якомога швидше запустити його в експлуатацію, – каже мама-іпотерапевт.

– Не можна сказати, що держава про нас не дбає – дають взуття, візочки, пенсію, є центри для дітей, особливо хочу відмітити центр соціальної реабілітації на Федьковича, 16, – там дуже гарне ставлення до діток. Також про дітей добре дбають у Тернопільському обласному навчально-реабілітаційному центрі на вул. Братів Бойчуків, реабілітаційному відділенні дитячої поліклініки. Нас у шуолу вже чотири роки на прохання управління транспорту міської ради безкоштовно возить таксі. Ми за це дуже вдячні, але хочеться, щоб було місце, де можна залишити важкохвору дитину хоча б на годину чи дві і за нею хтось доглянув. Також хочеться, щоб було більше інформації, де і що можна отримати для дітей-інвалідів, які є програми лікування тощо, - зауважує Надія Гуменна.

Діти, які не можуть відвідувати садочків і шкіл, постійно на руках у мами, тати мусять заробляти гроші для сім’ї. Пані Наталя каже, що жінкам дуже важко, вони не мають часу відпочити ні фізично, ні морально, буває, приглянути за сином чи донькою нема більше кому. Жінки стають дратівливими. Це псує стосунки в сім’ях, нерідко чоловіки залишають дружин із хворими дітьми. Виникає соціальна проблема. Тому вкрай необхідна група денного перебування дитини з особливими потребами, яка не може навчатися. Нехай група буде різновікова, але з дітками мають працювати спеціалісти-дефектологи – логопеди, психологи, ортопедагоги. Вона має працювати упродовж року, як інші навчальні заклади. Потрібна допомога і батькам у роботі з такими дітками. Маму треба витягнути з «соціального болота», інакше вона просто збожеволіє. Досвід можна почерпнути з діяльності Львівського реабілітаційного центру «Джерело».

Після занять на іподромі батьки заносять речі у стайню, чекають автобуса і кожен наперед себе веде дітей. Хлопчики і дівчатка вже веселіші, видно, що почуваються краще, але дається взнаки втома. Батьки намагаються бути бадьорими, жартують, але в очах проглядається сум і теж глибока втома. Повертаються в Тернопіль близько восьмої, коли вже темно. ПАЗ підвозить до зупинки, тут ті, кого не зустрічають на авто, чекають на маршрутку…

Якщо Ви хочете надати допомогу на лікування дітей з ДЦП, звертайтесь за номером 0974222314.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Тернопільські батьки #лікують дітей з ДЦП верховою їздою
Оголошення
live comments feed...