Голос Євромайдану: протест проти побиття людей спонукав тисячі тернополян вийти на Театральну площу

21 листопада – річниця початку протестних акцій в Україні. Дмитра Андрієшина називають «голосом Тернопільського Майдану». Молодий футболіст і дитячий тренер, він був однм із перших, хто почав протестні акції в Тернополі.

З кількох десятків молоді, яка організувалася через соціальні мережі, тернопільський Євромайдан виріс до десятків тисяч людей, які не лише стояли на площі, а й їздили у Київ, привозили продукти, одяг, жертвували кошти. Тепер, коли пройшов рівно рік від початку Майдану, Дмитро тепло згадує про палку боротьбу, братолюбну атмосферу, дисципліну, яка панувала серед патріотів. Та, на жаль, ці 365 днів принесли молодим тернопільським активістам розчарування. Про здобутки і поразки тернопільського Євромайдану розказав його «голос», пише "Номер один".

– Як усе починалося, коли власне зародився тернопільський Євромайдан?

– Після того, як стало відомо, що угоди з ЄС, швидше за все, Україна не підпише, в соцмережі «Фейсбук» почали з’являтися повідомлення про те, що збирається молодь, журналісти, громадські активісти на протестні акції. Я помітив, що в соцмережах є групи різних міст, які присвячені Євромайдану, а користувачі нашої області такої групи не мали. Тож я створив сторінку «Євромайдан Тернопіль», і люди одразу ж почали активно долучатися, публікувати там новини, а на наступний день ми спланували провести акцію на підтримку вступу до ЄС. Днем народження тернопільського Майдану можна вважати 21 листопада. Група молоді зібралася на Театральній площі, щоб провести акцію на підтримку євроінтеграції. До нас почали підходити тернополяни. Цю акцію зняло телебачення. Потім студенти, на зразок київської молоді, вирішили і далі підтримувати протестний рух. Наступного дня ми зібралися біля пам’ятника Івану Франку. Там розділилися на групи і поїхали у навчальні заклади спілкуватися зі студентами. Того ж дня до нас долучилися студентські ради, молодіжні організації «Пласт», «Файне місто», молодіжна Тернопільська міська рада та інші. Ввечері знову зібралися на площі, розклали апаратуру, тоді прийшло 200-300 людей. Після того активісти вирішили організувати штаб: ми вибрали керівників, відповідальних за безпеку, документацію, зв’язки з громадськістю. Хоч частина активістів були членами партій, але ми домовились, що будемо працювати без політики: кожен діє не як представник партії, а просто як активіст, ні за кого не агітуючи. В суботу, 23 листопада, на площі напнули намети. Впродовж тижня до руху все ж приєдналися політичні партії. Ми розуміли, що там є депутати міської, обласної рад, вони мають важелі впливу і повноваження. Тому скоординували свої дії.

Частина місцевого населення критикувала нас, згадували Помаранчеву революцію і не вірили, що з цього руху вийде щось путнє. Але потім думка багатьох змінилася.

– Коли на тернопільському Майдані зібралося найбільше людей?

– Переломним моментом стала ніч на 30 листопада, коли в Києві побили студентів. Жителів Тернопільщини обурила жорстока поведінка «Беркута» і влади, що дала такий наказ. Протест проти жорстокості спонукав людей робити хоч щось, і наступного дня на Театральній площі зібралися близько 10 тисяч людей. Євромайдан перестав бути молодіжним, прийшли люди і середнього, і похилого віку.

Пам’ятаю, як ми йшли колоною до університетів просити, щоб вони долучилися до протестів. Багато студентів пропускали пари, бо були на Майдані, а то була пора сесій, у деяких навчальних закладах «енки» були платні. Тоді викладачі просто намагалися закривати очі на пропуски і більшість із розумінням ставилися до євромайданівців. Тисячі людей організовано рухалися в колоні, без бійок, штовханини, дисципліновано, разом співали українські пісні, гімн. Міліціонери дуже дивувалися, що такий багаточисленний мітинг відбувався настільки злагоджено. Тоді був особливий дух, атмосфера єднання. Цього дуже не вистачає людям зараз.

З Євромайданом почали співпрацювати обласна і міська ради, дозволили активістам базуватися в Українському домі «Перемога». Штаб організував збір матеріальної допомоги, виїзд добровольців на Київ, формувалися загони місцевої самооборони.

Люди почали навіть жити на Театральній площі. Наприклад, був у нас старший чоловік, який там ночував – його називали Дід Майдан.

У цей час вся громада нашої області стала як один міцний кулак. З одного села могло приїхати три буси з допомогою на Київ, активно долучалися

підприємці. Ми організували виготовлення металевих щитів, бо хлопці у столиці проти куль мали лише дерев’яні. Було, що гроші йшли і на бензин для палючих сумішей, але тоді про це не можна було говорити. В особливо важкі дні жителі області масово їхали в Київ. Тоді перекривали проїзди до столиці, скасовували поїзди, але люди все одно добиралися. Було таке, що до 10 години ранку збиралося чотири автобуси бажаючих їхати на Майдан. Тоді все було дуже злагоджено, без провокацій, у братерській атмосфері. Хіба що деякі батьки витягували з автобусів за вуха своїх дітей, які теж хотіли вирушити до столиці.

Пригадую, як плакали дівчата-волонтерки, коли ввечері провели Устима Голоднюка до столиці, а зранку стало відомо, що він загинув на Інститутській.  Зараз, коли йду революційними вулицями Києва, на очі навертаються сльози.

Повістка до міліції схвилювала рідних

– Чи мали місце переслідування тернопільських євромайданівців?

– Спочатку спротиву зі сторони правоохоронних органів не було, потім, коли почало ставати «гарячіше», ми помітили, що служби слідкують за нашими діями – записують виступи на камери. У січні-лютому боротьба загострилася, нашим активістам почали приходити повістки в міліцію, мені теж принесли три повістки...

– Як батьки та рідні ставились до Вашої громадянської позиції, чи не відмовляли?

– Батьки бачили мене більше по телевізору, ніж вдома. Близькі підтримували, але повістка до міліції схвилювала рідних. У нас є сімейна традиція – збираємося разом на Святий вечір, а цього року переддень Різдва я провів у Києві. На роботі взяв відпустку за власний рахунок. Тренери з розумінням поставилися до цього, підтримували, з моїми групами дітей займався колега.

– Чи пропонували Вам після революції зайняти владну посаду?

– Ні, я як працював тренером у спортивній школі, так і працюю. Так само і всі молоді активісти тернопільського Євромайдану залишилися на своїх місцях. Ми стояли не для того, щоб прийти до влади, а за ідею, за європейські цінності і реальну зміну життя країни. Ми жили цим: мерзли, недосипали, боролися.

Може бути і третій Майдан

– Чи вдалося втілити в життя гасла річної давності?

– Ми були молоді і недосвідчені, але хотіли змінити країну. Поряд з нами були політики, які знали, що на хвилі Майдану прийдуть до влади. Вони позаймали керуючі посади, але ідеї Євромайдану не поспішають втілювати в життя. Ми вимагали підписання Угоди асоціації з ЄС – вона підписана, але   відтермінована. Вимагали конкретних дієвих реформ, подолання корупції, чесності і прозорості влади. Мріяли, щоб посади займали не за квотами чи за підкупом, а за професійними навичками, щоб вертикаль управління країною була оновлена, модернізована, без всепоглинаючої бюрократії.

А кого покарали за смерті героїв Небесної сотні? Невже за цей час не можна було арештувати зловмисників? Доходить до абсурду: колишня влада, яка голосувала за закони 16 січня, живе і розкошує. Злочинці стають депутатами і вирішують майбутнє країни, а майданівці віддавали за це право життя.

Молодь хотіла змінити систему. Але система залишилася такою ж, просто трансформувалася під інших політиків. Якісь реформи не вигідні олігархам, якісь – депутатам, їх гальмують. Ідеали Майдану політики використали в особистих цілях.

Я сподіваюся, що хоча б новий парламент буде щось у цьому напрямку робити. Думаю, що протягом півроку нова Верховна Рада має показати, що вона реально ефективно працює. Інакше, боюся, може бути і третій Майдан. Якщо люди знову розчаруються, бійці зі зброєю повернуться зі Сходу і побачать, що вони мерзли, отримували рани, хоронили побратимів, а влада продовжує обманювати і красти, буде воєнний Майдан.

– Тож чи відбулася все-таки революція Гідності?

– Як можна говорити про революцію Гідності, коли ми даємо хабарі і продаємо посади?  Місяць часу ми жили за гаслом «Коли даєш-береш хабарі – відчуй кров Небесної сотні на своїх руках», наклейки з таким написом висіли на контролюючих органах. А що потім? Знаю, що посади продаються, хабарі так і беруть. Деякі люди навіть шукають для себе користі, прикриваючись присутністю на Євромайдані.

Але важлива не сама присутність на Майдані, а те, як ти живеш після революції, чи чиста твоя совість? Для мене особисто відбулася не революція Гідності, а революція Свідомості. Зміна свідомості більшості українців якраз і є тією силою, що змінить державу.

Хоч моє життя за рік кардинально не змінилося, але змінився я. Тепер кожного ранку читаю новини, аналітику, хоча раніше такого не було. Ми з колегами по тернопільському Євромайдану намагаємось і далі долучатися до корисної роботи. У нас залишилася дружба, яскраві спогади, пам'ять про загиблих побратимів, ми відчули, як це – бути єдиними, і все ж прагнемо змінити країну…