«Багато бійців з передової повертатимуться в армію контрактниками» – офіцер з Тернопільщини

Так вважає заступник командира роти з техніки і озброєння 128-ї гірсько-піхотної бригади, наш земляк із села Залужжя, 51-річний офіцер Володимир Гулик.

Чоловіка мобілізували у серпні минулого року. Спочатку він пройшов навчання у Львові в навчальному центрі від академії сухопутних військ, а звідти був направлений у батальйон «Збруч» як коректувальник вогню. З 11 березня цього року перебував у зоні АТО – у Володарському біля Маріуполя на Донеччині, де виконував обов’язки заступника командира роти з техніки та озброєння 128-ї гірсько-піхотної бригади. Завдання Володимира Гулика – слідкувати за тим, щоб у сотні бійців була справною зброя, щоб вони дотримувалися техніки безпеки, у повній бойовій готовності було 12 одиниць техніки.

Днями офіцер приїхав у відпустку і його ми зустріли у районному штабі національного спротиву, куди він зайшов, щоб побачитися та поспілкуватися з волонтерами та здати амуніцію, яка йому влітку уже не буде потрібною.

Володимир Гулик – вчитель фізики, якому волею долі довелося стати бізнесменом, а у 50 років – захисником Вітчизни. За фахом чоловік працював у Чернівецькій області, а повернувшись на Збаражчину у рідне село Залужжя, спочатку працював у Збаражі головним спеціалістом відділу субсидій, а згодом започаткував доволі успішну власну справу. Жартує, що ніколи не думав, що у 50 років потрапить в армію, та зізнається, що важко було тільки на початках. Найтяжче було звикнути до зброї. – Спочатку невпевнений в собі, не розумієш багато чого, – розповідає Володимир Петрович, – але згодом всього навчишся та звикнеш. Думаю, багато бійців з передової, відпочивши після демобілізації, повернуться служити в армію як контрактники. Толкових і сміливих хлопців зараз воює багато.

За словами Володимира Гулика, його рота знаходиться у Володарському, але час від часу у рамках ротації бійці несуть службу у Широкіному. – Обстріли там відбуваються щодня, – каже військовослужбовець, – але вони не такі інтенсивні, як були до перемир’я, ворог стріляє переважно зі стрілецької зброї. Богу дякувати, всі наші бійці повертаються на базу живими і неушкодженими.

Місцеве населення, за словами бійця, ставиться до української армії в основному нейтрально – ні добре, ні погано. – Сказати точно про що вони думають, важко, – каже Володимир, – напевно, самі не знають що буде далі і як їм себе поводити. Але є й такі що допомагають нам. Позитивно реагують на військовослужбовців діти. Коли проїжджає колона техніки з бійцями махають їм руками, вітають, пише Народне слово.

Володимир Гулик розповів, що забезпечення бійців в зоні АТО, принаймні там, де знаходиться його рота, зараз нормальне, особливо що стосується продуктів харчування, одягу, озброєння. – Забезпечують необхідним Збройні сили України, волонтери, рідні і близькі бійців, – каже офіцер. – Буси з Тернопільщини з передачами приїжджають щотижня. Є райони, які більше допомагають своїм бійцям, а є такі, що дещо менше. Збаразький у цьому плані один з тих, де найкраще дбають про бійців. Багато допомогли нам і з ремонтом техніки. Передавали зі Збаража акумулятори, стартер на автобуси, паливний насос, антифриз, мастило.

За словами Володимира Гулика, зараз зусилля волонтерів потрібно спрямовувати на допомогу бійцям у ремонті техніки, яка, як знаємо, має властивість ламатися, особливо в бойових умовах. Саме забезпечення запчастинами, на думку бійця, найбільш актуально на сьогоднішній день.

– Наприклад, волонтери з Тернополя привезли нам двигун для ГАЗ-66. З нього ми брали запчастини для ремонту техніки. Найближчим часом мають передати на два автобуси запчастини для ремонту ходової, каже боєць. – Це те, у чому на даний час на Сході найбільша потреба. Всім іншим ми забезпечені. Зрештою, кожен військовослужбовець отримує заробітну плату і може придбати собі те, що йому потрібно, у крамницях. А от з можливостями ремонтувати техніку складніше. Зі шкільними автобусами менше клопоту, бо вони нові, а те, що передали зі ЗСУ, ламається дуже часто.

Разом з тим, Володимир Гулик радить волонтерам тримати постійний зв’язок з бійцями на передовій, щоб точно знати, що і кому найбільш потрібно, а ще обліковувати все, що вони видають бійцям, особливо каски, бронежилети, націлювати військовослужбовців на те, щоб після демобілізації вони повертали у штаби те, що не зносилося і може згодитися іншим військовим. Бо прикро чути про випадки, коли дороговартісну амуніцію чи обладнання, на яке громада жертвувала кошти, перепродують через Інтренет.

-Бронежилети, каски і речі, які не зношуються, обов’язково потрібно повертати, – наголошує Володимир Гулик. – Цінувати те, що куплено за людські кошти. Не зносив – поверни, нехай це згодиться іншому. Можливо, варто навіть завести індивідуальні картки на кожного бійця, щоб чітко знати, що кому потрібно, що кому видали у військових частинах, а чого не вистачає. Потрібно пам’ятати, що фінансові ресурси людей, бізнесменів не безмежні, а війна швидко не завершиться.

Крім цього, офіцер звертається до земляків, щоб не боялися йти в армію, бо там не так страшно, як видається з дому. – Всі мають зрозуміти, що якщо ми не стримаємо ворога на Донеччині і Луганщині, він піде на Харків, Запоріжжя і далі, – каже Володимир, – і коли війна прийде сюди, доведеться всім брати зброю в руки. Сховатися і пересидіти не вдасться. Вибору у нас не має – ворога потрібно стримати на східних рубежах України і відступати не можна.