Загиблий в АТО боєць з Тернопільщини віддавав свої передачі місцевим дітям

28 квітня бійцю Михайлу Григоришину із с. Панівці Борщівського району мало б виповнитись 25 років. Натомість кілька днів тому рідні хлопця отримали сумну звістку – підтвердилась інформація про його загибель.

Герой втратив життя у бою поблизу села Чорнухине, що на Луганщині. 1 лютого під час бою товариші бачили, як Михайло впав, але дістатися до нього, щоб забрати, через обстріли не могли. Тому залишалася надія, що воїн вижив.

– Ми втратили зв'язок із Михайлом 31 січня, з того часу впродовж 75 днів вели активні пошуки: серед поранених, полонених, убитих військовослужбовців. Мали надію, що Михайло все-таки живий. Двічі доводилося їздити у морги Дніпропетровська, і от його нарешті знайшли, Михайло повертається додому вже назавжди, – розповідає подруга загиблого, волонтер Христина Яворська.

Михайло був випускником юридичного факультету Чернівецького національного університет  ім. Ю. Федьковича. В армії служив у десантних військах, чим дуже пишався. Минулого року в квітні хлопця мобілізували. Спочатку служив у 51-й механізованій бригаді, після її розформування –  у 128-й окремій гірсько-піхотній. Молодий боєць захищав державу в найгарячіших точках: Іловайськ, Донецьк, Мар’їнка, Чорнухине. Після пережитих жахіть Іловайських боїв Михайло приїхав у відпустку і проходив лікування у місцевій Борщівській лікарні, пише Номер один. 

– Протягом того часу, коли Михайло перебував у відпустці після Іловайського котла, він активно допомагав нашому волонтерському руху. Був військовим і волонтером в одній особі, – пригадує Христина Яворська. – Його, без перебільшення, любили всі: сім’я, друзі, яких мав дуже багато (вони потім активно долучалися до пошуків), бойові побратими.

Діти з рідного села Михайла збирали цілі ящики шоколаду, листів, малюнків і просили волонтерів усе це передавати йому особисто в руки.

– Мішу це дуже тішило, він зовсім не любив солодощів і, у свою чергу, роздавав усі ці гостинці місцевим діткам, яких війна застала вдома. Всі з нетерпінням чекали повернення воїна із зони АТО, тому звістка про його смерть – це дуже велика втрата. В душах тих, хто знав Михайла, він завжди залишатиметься усміхненим, щирим, із дуже блакитними очима та великим гарячим серцем! – запевняє Христина.

– Михайло був чуйним, життєрадісним, його батьки та знайомі гордилися, що у них є такий син і друг. Це людина з великої літери... Зараз серце крається від болю, але Михайло залишиться назавжди живим у наших серцях. Вічна пам'ять герою, - каже односельчанка загиблого Валентина Ралюк.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Михайло Григоришин посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.