• Головна
  • Про теракт в Парижі, свободу слова на Україні
Тема для обговорення
22:25, 11 січня 2015 р.

Про теракт в Парижі, свободу слова на Україні

Тема для обговорення

Той, хто віддає свою свободу за безпеку, не отримує ні того, ні іншого.

Томас Джефферсон

Вбивство французьких журналістів і карикатуристів потрясло світ. Україну теж потрясло, але породило при цьому і масу дискусій. Основні потоки суперечок розтеклися по двох руслах: чому для світової спільноти загибель 12 французів - трагедія, а загибель кількох тисяч українців - ні, і заслужено чи незаслужено постраждали карикатуристи, чи мали вони право жартувати на релігійні теми.

Для тих, хто, незважаючи на шквал інформації, все-таки залишився не в курсі останніх подій, нагадаємо основні

Факти

7 січня троє ісламістів, імовірно представників Аль-Каїди, увірвалися до редакції французького тижневика Charlie Hebdo. Чоловіки були озброєні автоматами Калашникова і гранатометами. Зі словами «Аллах акбар» вони розстріляли спочатку 10 журналістів видання, включаючи головного редактора, а потім і двох поліцейських, які поспішили на допомогу.

Камери відеоспостереження зафіксували сам напад та особи терористів. Один з них був затриманий відразу ж, по гарячих слідах. Правда, свою причетність до теракту заперечує. Двоє інших були вбиті французьким спецназом під час проведення антитерористичної операції в передмістях Парижа.

Charlie Hebdo: коли не до сміху

Для більшості українців назва цього французького тижневика ні про що не говорить. Тому необхідні деякі пояснення, чим саме так образило ісламістів сатиричне видання.

Журнал з'явився на світ у далекому 1970-му році, замінивши свого знаменитого попередника - сатиричний журнал «Хара-кирі». Останній закрили спеціальним наказом міністра внутрішніх справ Франції за образу пам'яті щойно померлого генерала Де Голля. Тоді головний редактор «Хара-кирі», Франсуа Кавані, придумує новий журнал, але з тим же завданням - політична карикатура.

Журнал, втім, як і його творець, дуже швидко знайшов славу скандаліста. Своєю  практично нічим не обмеженою сміливістю він постійно провокував громадське обурення. Однак ці ж сміливість і нахабство зробили тижневик неймовірно популярним. Причому помилково думати, що журнал розміщував карикатури тільки на релігійну тематику. Об'єктами пародій ставали відомі політики (пан Путін, наприклад, зачастив останнім часом на сторінки Шарлі), громадські діячі, організації, нові книги і кінофільми, соціальні тенденції та ін.

У 2006 році журнал передруковує першу карикатуру на мусульман. Ще одна пародія на цю тематику, вже власного авторства, виходить у 2011 році. А в 2012-му «Шарлі» викликав шквал обурення публікацією карикатури на пророка Мухаммеда, який на малюнку журналу «знімає кіно». Приводом для створення карикатури став вихід у світ фільму «Невинність мусульман», який самі мусульмани вважають образливим для пророка.

Яка саме з трьох публікацій так сильно розсердила ісламістів, невідомо, але вони вирішили, що люди, які сміють іронізувати над зображенням пророка, не гідні життя.

І причому тут Україна?

  - запитаєте ви. А ось до чого. Президент України Петро Порошенко, висловлюючи співчуття французькому народові, провів паралель між подіями, що відбуваються на сході України, і у Франції. «Завдяки» зусиллям сусідньої держави, Україна, мирно існувала 23 роки, що не знала воєн і конфліктів, стала одним з плацдармів для міжнародного тероризму. У нас, звичайно, орудують не  ісламісти (хоча й вони теж), а збройні і навчені «старшим братом» бойовики «руського мира». Але по суті своїй різниці між ними немає. І ті, й інші вбивають, захищаючи ідеї своєї релігії. В одному випадку - ісламу, у другому - путінізму. Адепти останнього в якості жертвоприношень своєму Пу принесли життя тисяч українців.

За останні півроку факти звірства терористів в Україні не сходять з новинних стрічок.

У Слов'янську під час окупації ДНРовци замучили до смерті у своїх катівнях вісьмох протестантів церкви «Преображення Господнє».

Терористи захопили в полон старшого прокурора Донецької обласної прокуратури, жорстоко катували його кілька днів, після чого вбили. Також після жорстоких тортур був убитий прокурор міста Свердловська Луганської області.

Депутат Горлівської міськради Володимир Рибак і студент КПІ Юрій Поправко були виявлені під Слов'янськом, в Сіверському Дінці, зі розпоротими животами.

На Луганщині, під Хрящувате терористи розстріляли колону біженців, яка виїжджала із зони бойових дій під білим прапором. Машину розірвало на шматки. Загинуло 15 осіб, у тому числі жінки і діти.

Біля Горлівки терористи розстріляли колону автомобілів, що виїжджають із зони АТО. Загинула одна дитина, 20 людей були поранені.

В Одесі на вул. Сегедській терорист вибухнув під час транспортування вибухівки. І це був четвертий вибух за останні півроку. До цього терористи підривали залізницю, бізнес-центр, офіс волонтерів.

У Маріуполі терористи розстріляли похоронну процесію. Семеро людей загинули. А ще раніше терористи на в'їзді в місто підірвали автомобіль, напханий тротилом. Загинуло двоє військовослужбовців.

У Львові терористи вже двічі обстрілювали будинок міського голови.

У Харкові в результаті вибуху в пабі «Стіна» були поранені 8 осіб.

Список терактів, які були вчинені бойовиками тільки за останні півроку, можна було б продовжувати. Число жертв терористів обчислюється вже сотнями (не рахуючи тисячі жертв війни).

Однак жодне з цих вбивств, що вражають своєю жорстокістю, не отримало належної реакції західного світу. Коли ми пишемо «належної», ми розуміємо - такої, яку спостерігаємо після теракту в Парижі (стотисячні акції протесту на підтримку свободи слова у Франції, все передовиці світової преси - про теракт, антитерористичний марш за участю лідерів найбільших країн світу, за винятком Путіна, звичайно).

І тільки після того, як терористи збили малайзійський боїнг і загинули іноземці, ставлення на Заході до того, що відбувається в Україні, змінилося.

Зрозуміло, що такий стан справ не може не ображати нашу віру в демократичні цінності, головною з яких є людське життя. Нам би дуже хотілося, щоб реакція на смерть українських громадян була такою ж, як на загибель французьких журналістів.

Чому цього немає зараз? На думку нардепа Олександра Донія, в цьому винні тільки ми самі. Створюючи «братські могили», не займаючись персоніфікацією загиблих, ми тим самим слідуємо російським традиціям ставлення до людей, а не європейським, де смерть навіть однієї людини - найбільша трагедія.

 «Українська влада досі не склала реєстру не лише жертв російської агресії, а навіть реєстру загиблих українських військовослужбовців. Хоча нація мала б знати поіменно своїх загиблих захисників. Неперсоніфіковане ставлення до жертв -  російський підхід, а не європейський, це підхід "братських могил" проти персональної могили для кожного...

Хіба наші жертви менш значущі, аніж французькі? Коли російські терористи вспороли животи Володимиру Рибаку, Юрію Поправко і ще живими втопили, це що, був менший привід для всесвітньої солідарності? Та світові газети і журнали так масово не вийшли з фото на перших сторінках трупів безневинних жертв російської агресії... Чому? Бо ми на периферії? Чи тому, що Україна досі не веде адекватної інформполітики європейськими мовами? Чи тому, що Україна досі взагалі не веде адекватної зовнішньої політики? Де починається ця перефірійність, яка не дозволяє Україні бути в головах і серцях європейців, на рівні інших європейських країн? Якщо не за свої заслуги, то, принаймні, за свої жертви, які країна несе внаслідок російської агресії?

Події у Парижі мають бути уроком для України, що для самозахисту слід навчитися доносити світу інформацію», - вважає нардеп.

Про лицемірство

А тим часом, поки французи заліковують рани і вирішують, як їм жити далі з мусульманами в одній країні, навколо трагедії з журналістами розгортається справжній ярмарок лицемірства.

Так зване "міністерство закордонних справ ДНР" направило "від імені уряду і народу Донбасу" "свої щирі співчуття французькому народові у зв'язку з жахливою трагедією, що сталася в редакції Charlie Hebdo в Парижі".

В "співчутті" терористи, на рахунку яких життя тисяч донеччан, заявляють, що "чудово знають, що означає біль втрати, що несе за собою загибель ні в чому не винних людей".

Не менш лицемірно звучать і слова співчуття російського уряду, що фінансує і озброює терористів на Донбасі.

І тільки деякі «політичні діячі» на кшталт Жириновського або Едічкі Лимонова не приховують своїх справжніх почуттів, відзначаючи, що «12 трупів в покарання за аморальну ницість. Що ж!»

Дискусія про мораль і свободу слова

Напевно, такий експерт в питаннях моралі, як Едуард Лимонов, може виносити вердикт, кого карати, кого милувати, що морально, а що ні. Але розумні люди тим і відрізняються від не надто розумних, що ніколи не бувають у всьому впевнені і завжди сумніваються.

Сумно, що в Росії таких ось впевнених у справедливості відплати виявилося напрочуд багато. У соцмережах почався цілий рух «Я не Шарлі» - на противагу тому єднанню під гаслом «Я - Шарлі», яке розгорнулося по всьому світу.

  «Поделом, нічого жартувати над релігією», «Журналісти самі в усьому винні» - так вважають багато хто, причому не тільки в Росії.

  В Україні теж є ті, хто з розумінням ставиться до помсти ісламістів. Наприклад, Дмитро Корчинський.

«В Charlie Hebdo вважають, що для жартів нема заборонених тем. Тут багато хто закликає, на знак солідарності зі вбитими журналістами сатиричного видання, публікувати карикатури на Мухаммеда. Проте, згідно головного принципу Charlie Hebdo, на знак солідарності з принципом Charlie Hebdo, треба публікувати карикатури на вбитих журналістів Charlie Hebdo та жартувати над їхніми матерями, що плачуть. Бо "для жартів нема заборонених тем"».

З Корчинським можна було б погодитися, якби не одне АЛЕ. Справа в тому, що карикатура - це не тільки жарт, це спосіб світосприйняття і відображення дійсності. Наприклад, після трагедії у Польщі, коли розбився урядовий літак, вийшла ціла серія карикатур, на одній з них - польський прапор з гербом, що відірвався. Це була зовсім несмішна карикатура - це символічне відображення трагедії, її значення для всього польського народу.

Карикатуристи так бачать світ і мають повне право на творчість. Ті ж, кому ця творчість адресована, можуть погоджуватися з нею або не погоджуватися, подавати до суду, якщо образилися, або влаштовувати акції протесту. Але вбивати ніхто не має права. Право забирати життя є тільки у Бога і держави.

P.S. На підтвердження того, що «для жартів немає заборонених тем», - пропонуємо вам підбірку карикатур, які вийшли у відповідь на теракт у Charlie Hebdo.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Про теракт в Парижі #свободу слова та Україні
Оголошення
live comments feed...