Жанр: біографічний, історичний, драма
Країна: CPCP
Рік випуску: 1964
Кіностудія / кінокомпанія: Київська кіностудія імені О.Довженка
Режисер: Володимир Денисенко
Актори: Іван Миколайчук, Юрій Леонтьєв, Дмитро Мілютенко, Наталія Наум, Костянтин Степанков, Михайло Державін, Василь Дашенко, Дмитро Франько, Іван Кононенко, Володимир Гончаров

Сюжет фільму:
Цей фільм було поставлено до 150-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Завдяки майстерній акторській грі Івана Миколайчука та його схожості з Шевченком, цей фільм є актуальним дотепер. У фільмі розповідяється про тяжку долю Тараса Григоровича в ті часи: часи кріпацтва і неволі з боку Росії. Він відкрив в собі блискучого художника, але з кожним днем у ньому прокидаласяі ненависть до царського режиму, який роздавлював його, як особистість. Озброївшись пером, він писав вірші, які давали відсіч цьому режиму. Відчуваючи поштовх в цих віршах до повстання простого селянського народу, царська влада вирішила відправити його в заслання а згодом і в солдати. Він віддав все заради волі України і дотепер сучасники, озброївшись його віршами дають відсіч кожній владі, яка хоче поневолити Україну!


У фільмі «Сон» показано першу половину життя Шевченка — кріпацтво, викуп з неволі, навчання в Академії мистецтв у Петербурзі, поїздка в Україну і арешт. Поряд з основною драматургічною дією розгортається асоціативний ряд фантазій. Це авторам підказав сам Шевченко. У щоденниковому записі від 1 липня 1857 року Шевченко згадує, як двадцять років тому він якимось дивом «з брудного горища... на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв», до майстерні «найбільшого художника у світі». Він повною мірою усвідомлював, що живопис — його майбутня професія і що йому випав унікальний жереб, фантастична можливість осягнути глибокі таємниці цієї професії під керівництвом «такого учителя, яким був безсмертний Брюллов». Так він це розумів, але при цьому — «що ж я робив? чим займався у цьому святилищі?» Щире признання самому собі: «Дивно подумати, я займався тоді складанням малоросійських віршів, які згодом упали таким страшним тягарем на мою убогу душу. Перед його дивовижними творами я задумувався і плекав у своєму серці свого сліпого Кобзаря і своїх кровожерних Гайдамаків. В затишку його вишукано-розкішної майстерні, немов у палючому дикому степу наддніпрянському, переді мною мелькали мученицькі тіні наших бідних гетьманів. Переді мною красувалась моя прекрасна, моя бідна Україна у всій непорочній меланхолійній красі своїй. І я задумувався, я не міг відвести своїх духовних очей від цієї рідної чаруючої принади».