“Не можу собі пробачити, що не поїхала до сина в госпіталь” – матір загиблого в АТО воїна

21 жовтня в Кременці, на Калинівському кладовищі, поховали 31-річного бійця Віталія Фурсика. Влітку під Артемівськом він отримав осколкове поранення у живіт, унаслідок чого виникли проблеми зі здоров’ям.

Через сильний біль у шлунку Віталія наприкінці вересня шпиталізували до Дніпропетровського військового госпіталю. Обстеживши бійця, лікарі виявили на шлунку невелику пухлину. Сподівалися, що обійдеться без оперативного втручання і розсмокчеться, тому щодня ставили крапельниці. Невдовзі його вже мали виписати, однак обірвався тромб… Сталося горе 18 жовтня, пише ternopillive.

До війни Віталій Фурсик їздив на заробітки, а перед тим, як вирушити на східний фронт, працював охоронцем на Кременецькому маслосирзаводі. 24 квітня ц. р. отримав повістку з районного військкомату. Через півтора місяця навчань на полігоні в Яворові він уже воював на Донеччині – спочатку в Артемівську, а згодом під містом Курахове.

– Як тільки випадала нагода, Віталик телефонував додому, – із сумом у голосі згадує мати бійця Олена Федорівна. – Коли був в Артемівську чи під Дебальцевим, то ми не могли спілкуватися часто. Бувало, коли говорила з ним по телефону, чула постріли… Старалася триматися, бо розуміла, як йому там важко, а потім плакала, цілувала його фотографію і лягала з тривогою спати…

загиблий кременецьУлітку під Артемівськом Віталій отримав поранення, а коли підлікувався, знову вирушив на фронт – уже в Курахове. Осколкове поранення щоразу нагадувало про себе різким болем у животі, й одного дня його швидкою доправили до місцевої лікарні. Звідти через тяжкий стан забрали до Дніпропетровського військового шпиталю, де він дві доби провів у реанімації, а 9 жовтня його перевезли до Вінницького військового госпіталю.

У Вінниці підлікували, бійцеві полегшало, і 19 жовтня він мав приїхати додому. Дуже хотів побувати 24 жовтня на дні народження у свого восьмирічного сина Артемчика. Хоча вони з дружиною й розлучилися два роки тому, але з сином у Віталія були досить теплі стосунки. «Мій тато – герой!» – пишався Артемчик. На жаль, не встиг Віталій повернутися…

– Востаннє з сином говорила напередодні трагедії в суботу він був веселий, добре почувався, ще мали зідзвонитися ввечері, бо я була на городі, але ввечері вже ніхто не відповідав, не відповідав і наступного ранку в неділю. А в обід зателефонував лікар і повідомив, що Віталика вже немає – обірвався тромб і дійшов до серця, смерть настала миттєво… Я досі себе картаю, що не поїхала до нього в госпіталь, він не хотів, щоб я мучилася в дорозі, казав, що це зайве, що невдовзі сам приїде. «Мамо, я вже сплю вночі, чого будеш їхати?! Ти краще наготуй мені домашньої їжі…»

– розповідає Олена Федорівна.

Недаремно кажуть, що доля часто непередбачувана. Віталій вийшовши з-під куль, помер у лікарні…

– Віталика не мали би забирати, – витирає сльози Олена Федорівна. – У мене ще є один син Андрій, йому 37 років, він інвалід 2-ої групи, я теж хворію, але хіба хтось на це дивився?! Я просила сина не йти… «Якщо я не піду, хтось інший не піде, то на що наша країна перетвориться?!» – казав. Він був дуже добрим, справжнім патріотом і вірив у краще майбутнє України. Хіба ж я могла його втримати?!

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!