“Не можу собі пробачити, що не поїхала до сина в госпіталь” – матір загиблого в АТО воїна

21 жовтня в Кременці, на Калинівському кладовищі, поховали 31-річного бійця Віталія Фурсика. Влітку під Артемівськом він отримав осколкове поранення у живіт, унаслідок чого виникли проблеми зі здоров’ям.

Через сильний біль у шлунку Віталія наприкінці вересня шпиталізували до Дніпропетровського військового госпіталю. Обстеживши бійця, лікарі виявили на шлунку невелику пухлину. Сподівалися, що обійдеться без оперативного втручання і розсмокчеться, тому щодня ставили крапельниці. Невдовзі його вже мали виписати, однак обірвався тромб… Сталося горе 18 жовтня, пише ternopillive.

До війни Віталій Фурсик їздив на заробітки, а перед тим, як вирушити на східний фронт, працював охоронцем на Кременецькому маслосирзаводі. 24 квітня ц. р. отримав повістку з районного військкомату. Через півтора місяця навчань на полігоні в Яворові він уже воював на Донеччині – спочатку в Артемівську, а згодом під містом Курахове.

– Як тільки випадала нагода, Віталик телефонував додому, – із сумом у голосі згадує мати бійця Олена Федорівна. – Коли був в Артемівську чи під Дебальцевим, то ми не могли спілкуватися часто. Бувало, коли говорила з ним по телефону, чула постріли… Старалася триматися, бо розуміла, як йому там важко, а потім плакала, цілувала його фотографію і лягала з тривогою спати…

загиблий кременецьУлітку під Артемівськом Віталій отримав поранення, а коли підлікувався, знову вирушив на фронт – уже в Курахове. Осколкове поранення щоразу нагадувало про себе різким болем у животі, й одного дня його швидкою доправили до місцевої лікарні. Звідти через тяжкий стан забрали до Дніпропетровського військового шпиталю, де він дві доби провів у реанімації, а 9 жовтня його перевезли до Вінницького військового госпіталю.

У Вінниці підлікували, бійцеві полегшало, і 19 жовтня він мав приїхати додому. Дуже хотів побувати 24 жовтня на дні народження у свого восьмирічного сина Артемчика. Хоча вони з дружиною й розлучилися два роки тому, але з сином у Віталія були досить теплі стосунки. «Мій тато – герой!» – пишався Артемчик. На жаль, не встиг Віталій повернутися…

– Востаннє з сином говорила напередодні трагедії в суботу він був веселий, добре почувався, ще мали зідзвонитися ввечері, бо я була на городі, але ввечері вже ніхто не відповідав, не відповідав і наступного ранку в неділю. А в обід зателефонував лікар і повідомив, що Віталика вже немає – обірвався тромб і дійшов до серця, смерть настала миттєво… Я досі себе картаю, що не поїхала до нього в госпіталь, він не хотів, щоб я мучилася в дорозі, казав, що це зайве, що невдовзі сам приїде. «Мамо, я вже сплю вночі, чого будеш їхати?! Ти краще наготуй мені домашньої їжі…»

– розповідає Олена Федорівна.

Недаремно кажуть, що доля часто непередбачувана. Віталій вийшовши з-під куль, помер у лікарні…

– Віталика не мали би забирати, – витирає сльози Олена Федорівна. – У мене ще є один син Андрій, йому 37 років, він інвалід 2-ої групи, я теж хворію, але хіба хтось на це дивився?! Я просила сина не йти… «Якщо я не піду, хтось інший не піде, то на що наша країна перетвориться?!» – казав. Він був дуже добрим, справжнім патріотом і вірив у краще майбутнє України. Хіба ж я могла його втримати?!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!