Війна загострює почуття справедливості, каже тернополянин, який проміняв прокурорське крісло на бронежилет і автомат

31-річний тернополянин Максим Грищук змінив прокурорське крісло на бронежилет і автомат.

Більше року він провів на сході — мужньо захищав Донецький аеропорт, пише ternopillive. За це його представили до нагороди орденом «За мужність» ІІІ-го ступеня. Більше місяця тому Максим повернувся додому і помалу звикає до мирного життя. 23 жовтня у нього був перший після служби в АТО робочий день.

Максим займається справами неповнолітніх у міській прокуратурі Львова. Днями приїжджав до Тернополя, щоб відвідати батьків.

– Максиме, більшість чоловіків намагаються «відкосити» від мобілізації, ви ж навпаки, попри високу посаду, попросилися на Схід добровольцем…

– Це – моя країна, тут живуть мої діти. Нині на нашу землю прийшов ворог, тому треба її захищати. Я б не хотів, щоб мені було соромно перед моїми дітьми, коли вони запитають, що я робив, коли в Україні була війна. Рішення піти добровольцем у мене визріло після анексії Криму, однак у військкоматі мене відразу не взяли. Мусив через місяць знову туди йти. Аж торік, у серпні, отримав повістку.Упродовж двох місяців проходив вишкіл на Яворівському полігоні. Хлопці не вірили, що я прокурор, дивувалися, запитували, чи я часом у такий спосіб не тікаю від люстрації, але потім звикли, навіть позивний у мене був «Прокурор». Свого часу я дуже багато військової літератури прочитав. Навіть хотів вступати до військового училища, але потім передумав. Прочитане мені дуже стало у нагоді в АТО. Адже без розуміння тактики бою там дуже важко, особливо у скрутних ситуаціях.

– Скільки разів доводилося бути за волосину від смерті?..

– Страх на війні завжди є, але у мене чомусь було внутрішнє переконання, що все буде гаразд. Окрім того, на Сході я дізнався приємну звістку, що вдруге стану батьком, тому це додавало стимулу вижити. А за волосину від смерті я був двічі. Обидва рази – у Донецькому аеропорту, у складі 80-ої окремої аеромобільної бригади. Перший раз – 8 січня, коли мене обстрілювали на спостережному пункті. Тоді я фактично залишився сам на сам з ворогом. Від пострілів у мене аж дихання забивалося, підкошувалися ноги, але вдалося опанувати себе і я почав відстрілюватися, чим і врятувався. Іншого разу, це було 20 січня, я вибіг на ротаційна зміну, не вдягнувши бронежилет, і за кілька метрів від нас розірвалася міна. Від несподіванки ми аж поприсідали…

– Кажуть, на війні атеїстів немає…

– Коли по тобі стріляє танк чи артилерія, тобі нічого не залишається, як молитися. Бувало, промовляв «Отче наш» і рахував, загинаючи пальці, до наступного пострілу, після шести лунав новий вибух. При собі завжди носив іконку, яку дала перед від’їздом дружина. Думаю, її молитви мене повсякчас оберігали.

– А як Вікторія поставилася до того, що йдете воювати?

– Звичайно, була проти, як і всі жінки, які хвилюються за своїх чоловіків. Однак потім змирилася. Я щодня намагався їй зателефонувати, сказати, що все гаразд. А те, що воюю в Донецькому аеропорту, не говорив… Не хотів, щоб Вікторія хвилювалася, та й у її стані це могло бути небезпечно.

– Чию смерть в АТО ви найважче пережили?

– Це окрема тема… Я був на Яворівському полігоні, коли дізнався про смерть мого товариша Віті Гурняка. Тоді я зрозумів, що війна підкралася до мене впритул. Коли гинуть найближчі друзі – це найважче. Мені довелося переносити в мішку тіло мого товариша Любомира Подфедька, ми служили в одній роті… У такі моменти світ зупиняється. Ще сьогодні він з тобою говорив, ви ще жартували, а за мить його не стало… Мене дратували написи на дверях помешкань: «Здесь живут люди», адже ці «люди» самі накликали війну і тепер через них гинуть побратими.

– Про що мріяли, коли закінчували службу в АТО?

– Найбільше хотілося поїхати в Карпати, піти у гори. Цього тепер дуже бракує. Але поки що нема як здійснити цю мрію, може, випаде нагода на новорічні свята.

– Важко тепер звикати до мирного життя?

– Помалу звикаю, хоча й досі сниться війна… Намагаюся постійно гнати від себе неприємні спогади. У цьому дуже допомагають донечки – 2-річна Анна та Оля, якій нещодавно виповнилося чотири місяці.На війні все простіше, там усі щирі, відкриті, адже кожен знає, що за хвилину тебе може не стати. А тут дехто застосовує подвійні стандарти, може обмовити за спиною… Там вбивають, а тут працюють, відпочивають, веселяться, наче війни нема. До роботи знову важко звикати.

– Прокуратуру вважають однією з найкорумпованіших державних структур. Як гадаєте, чи легко зламати стару систему? Особисто вам давали хабарі?

– Думаю, це важко, але можна. Впродовж 25 років ми жили за однією системою, а тепер її водночас зламати дуже важко. Звісно, побороти корупцію необхідно, та якщо в країні не відбудуться зміни, виникає питання, за що тоді стільки хлопців полягло? А щодо хабарів, то їх пропонували ще на початку моєї кар’єри, але я всіх виганяв з кабінету.

– Як особисто вас змінила війна?

– У мене ще більше загострилося відчуття справедливості. Особисто по собі змін особливо не помічаю. Дружина каже, що став трохи іншим. Сподіваюся, що не жорсткішим…

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!