Смертельне поранення снайперською кулею: на похороні бійця з Тернопільщини були 26 священиків

Нещодавно ще одна чорна звістка прийшла на Тернопілля із зони АТО.  Її отримала мати бійця АТО із с. Лошнів Теребовлянського району 16 листопада. Її син Сергій Чура служив у 128-ій гірсько-піхотній бригаді біля Станиці Луганської Луганської області. Повертаючись із завдання на авто, він був важко поранений ворожою снайперською кулею і 15 листопада помер у Харківському військовому шпиталі, не приходячи до свідомості.

Чура - означає воїн

Історія прізвища «Чура» своїм корінням йде у глиб віків, до славного запорізького козацтва. Слово «чура» тюркського походження й означає «воїн», а у козацької старшини так кликали зброєносців. За іншою версією, термін пов’язаний з язичницьким божеством домівки. Цього бога викликали, говорячи «чур-чур мене», що являлося і язичницьким закляттям, яке промовлялося у хвилини небезпеки, воно було і своєрідним оберегом, виконувало охоронну функцію, пише Номер один.

У родині Чурів із Лошнева частково підтверджували прізвище-воїна: дід Сергія Павло та його брати служили в УПА, один з них був командиром і зазнав поранення. В тяжкі повоєнні часи подібних патріотів-українців радянська влада масово виселяла до Сибіру, цього ж зазнала і родина Чурів. За спогадами прабабусі Сергія Катерини Чури, вона бачила, як пов’язаних патріотів везли на Львівському залізничному вокзалі, й вона тоді їм ще знак подавала, щоб вони не показували, що знайомі. Завдяки мовчанню мучеників, і врятувалася в ті часи частина родини Чурів.

Сергія Чуру фактично призивали два рази до війська. Першого разу в серпні 2014 року, але тоді медкомісія виявила у нього хворобу. Другого разу Сергія призвали у квітні 2015 і він після полігонів біля Рівного і Виноградового Закарпатської області потрапив у зону АТО. Коло селища Станиця Луганська ніс нелегку службу до останніх своїх днів. Сергій кожного дня розмовляв по телефону з мамою, ріднею. І ось солдат зателефонував 9 листопада зранку, хоч зазвичай робив це пізніше, й повідомив мамі, що вони їдуть з передової на авто, бо закінчується пальне, а коли заправляться, то повернуться назад. Також Сергій розповів, що невдовзі приїде додому у відпустку й все буде добре. Та того дня він більше не телефонував, а на тривожні дзвінки матері оператор постійно сповіщав, що абонент знаходиться поза зоною дії. Як пізніше з’ясувалося, того ж дня і сталася з ним біда, ворожий снайпер кулею із зміщеним центром влучив прямо у ліве око, а вилітаючи наскрізь, куля розтрощила задню частину черепа і значно пошкодила мозок. Проте Сергій був живий, хоч і непритомний. Його швидко на гвинтокрилі доправили до Харківського військового шпиталю, разом з ним на тому борті летіли ще двоє важкопоранених бійців. У шпиталі Сергій перебував майже тиждень, лікарі чекали, що молодий і здоровий організм включить свої захисні функції і мозок хоч трішечки затягнеться, тоді можна вже було б робити операції. На жаль, дива не сталося, поранення було надто важким і боєць 15 листопада під вечір полишив цей світ…

Той тиждень, коли Сергій перебував між небом і землею, його родина у лікарів та медсестер постійно цікавилась станом його здоров’я. Вони теплими словами згадують харків’янок Ірину Глухан та її подругу Валентину, які допомагали

важкопораненому майже цілодобово. В той же час до сина подалася з дому Марія Чура. Прибувши, зрозуміла, що взяла з собою мало коштів, тому поїхала назад додому. Зібравши необхідні гроші, матір знову збиралася до Сергія у Харків. Та майже напередодні від’їзду до матері зателефонували зі шпиталю й повідомили про смерть сина…

Ховали героя 26 священиків

Найперше, хто почав надавати допомогу родині загиблого, це місцеві священики – отець УГКЦ Іван (одночасно є деканом Теребовлянським) та отець УПЦ КП Михайло. Вони під час служб сповістили односельців про загибель їхнього земляка й запропонували допомогти, хто чим зможе. От всі сельчани й відгукнулися, про це із щирою вдячністю розповідає двоюрідна сестра Сергія Уляна Шок: «У пані Марії залишилися ще двоє дітей - старша за Сергія донька Ольга і наймолодший син Юрій. А нашого Сергія в селі люди знали як доброго, чуйного і врівноваженого чоловіка, про нього говорили, що такого ніяк неможливо образити. Він охоче всім допомагав. Був надзвичайно працьовитим. Ми щиро та душевно співчуваємо нашій пані Марії і надалі будемо всіляко їй допомагати».

Організацію перевезення тіла солдата взяла на себе сім’я Стечишинів – пані Алла була донедавна сільським головою, а її чоловік Андрій – місцевий підприємець. Останній виділив кошти, пальне і все необхідне на дорогу. Пані Алла ж звернулася до волонтерів ГО «Теребовлянська вежа» з проханням допомогти у перевезенні тіла Сергія. За ним до Харкова поїхали голова ГО Олексій Стадник, волонтер Тарас Конон і двоюрідний брат Сергія. Так, за словами Олексія Стадника, на місці їм значно допомогли із документами харківські волонтерки Віра й Олена, а коли завантажували в авто труну, то тут на поміч прийшли працівники шпиталю – офіцер і один рядовий. Коли ж волонтери прибули на кордон Тернопільської області, то тут їх чекав гурт людей. Це були школярі, студенти, волонтери, представники різних доброчинних громадських організацій, тернопільський «Автомайдан» тощо. На узбіччях до Лошнева стояли люди з запаленими лампадками і букетами квітів, при наближенні траурної процесії схиляли голови й клякали на коліна в знак великої шани загиблому. В Тернополі воїна приїхали вшанувати перші особи області й району,  представники військових комісаріатів.

На похороні у Сергія, що відбувся 19 листопада, було 26 священиків усіх конфесій. Особисто був владика УПЦ КП, архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор. А також демобілізовані воїни АТО Теребовлянщини, зокрема: земляк із Лошнева Олександр Бойко, Леонід Павельчук із Налужжя, Ігор Дудар та багато інших. Взагалі з Лошнева служать чи вже відслужили шість воїнів у зоні АТО.

Пані Марія та вся її родина висловлюють щиру подяку всім односельчанам, священикам, родині Стечишинів, теребовлянським волонтерам і всім небайдужим людям, які у скрутну хвилину не полишили їх напризволяще, а відкрили душі свої для співчуття та допомоги. На завершення необхідно ще сказати про те, що цікавить, болить більшість українців. Найперше слід запитати, що ж це за перемир’я з ворогом, коли під час нього гинуть люди? Чому виникають такі думки у людей? Та, напевне, тому, що багато з них втратили довіру до влади, а найбільше - до військової, зневірилися в ній. За словами бійців АТО, там, на Сході, якщо 20% населення проукраїнськи налаштовані, то це ще добре. Решта – або байдужі й очікують, хто ж нарешті переможе, або відкриті вороги та їх поплічники. Якщо керівники держави та ЗСУ найближчим чином не змінять пріоритетів у відношенні до людей, то може статися ще більша біда, ніж ця безглузда війна. Та й чи війна це у прямому сенсі? Скоріше, це бізнес можновладців, який базується в основному на контрабанді в зоні АТО. Тож останнім часом складається враження, що головний мозок у наш час стає рудиментарним органом, а виростають замість нього руки, «руки, які не крали», жага до наживи будь-яким способом, навіть замішаним на людській крові…

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!