«Боятись немає сенсу!» – тернопільський військовослужбовець про війну

Для військовослужбовця Івана Трофімука поле стало практично домівкою. Тут, на Сході, в дружньому колективі він несе службу та боронить наш з вами спокій.

Родом він з Волині, однак з Тернополем пов’язаний і освітою, і добрими друзями. Сором’язливий, але напрочуд веселий чоловік розповів «Номер один» про побут військових у зоні АТО, спартанські умови та власні «види» страху…

«Дружина зі сльозами на очах відпустила…»

- Що стало передумовою служби в АТО?

- Це була повістка, яку принесли моїм батькам додому. Тато зателефонував до мене, запитав, чи брати її. Я сказав, звісно, брати. І після цього поїхав на медогляд, а вже через три дні потрапив у військову частину. Зараз несу службу в Національній гвардії. Назву батальйону, на жаль, озвучити не можу. Заборонено.

– Рідні спокійно поставились до Вашого рішення йти служити?

– Вдома у мене залишилися дружина та 4-річна донечка. Зрозуміло, що дружина була, м’яко кажучи, не в захопленні від такого рішення, але вона мене завжди підтримує, за що їй щиро вдячний. Тому хоч і зі сльозами, але відпустила… Донечка ж ще, мабуть, до кінця й не розуміє, що відбулося. Вона просто бачить, що тата немає, всім пояснює, що він в армії. Попри відстань, вони мене дуже підтримують. Заради них, власне, і хочеться нести службу.

- До служби в АТО стикались із зброєю чи були з нею, так би мовити, «на ти»?

- Ні, до цього я в армії не служив, тому ні до зброї, і тим паче до війни, не мав жодного стосунку. Перед відправленням на Схід нам надали досить-таки змістовний курс навчання. Тому їхав туди вже більш-менш підготовленим.

«Побут організували самі»

- Які у Вас зараз умови проживання на Сході, чи всім забезпечені?

– Умови служби… Для декого вони дійсно спартанські. Почнемо з того, що з боку держави забезпечення хороше. Ми тут ніколи не голодували, всі одягнуті. І заробітна плата надходить вчасно. Причому досить пристойна. Тобто необхідний мінімум ми маємо. А далі все залежить від військових - як облаштуються, в таких умовах і житимуть. У нас, на щастя, зібрався хороший та працьовитий колектив. Тому побут ми собі організували непоганий. Наскільки можуть бути чудовими умови в полі, вони в нас є (сміється – авт.). Немає на що нарікати. Ми маємо навіть міні-бібліотеку. Коли є електроенергія, то навіть дивимося фільми. З підручних матеріалів збудували собі кухню та баню. Тобто в пристойних умовах готуємо та вмиваємось. Бо знаю, що є військові, які бігають помитися навіть в окоп…

- А є час на читання книжки?

- Так, попри військові та господарські роботи є час почитати та аналізувати. Тут же на даний момент все-таки (яке б воно не було) перемир’я, тому, в принципі, час для читання є.

- Вночі Вам спиться добре чи досі боязко?

- Ми знаємо, що є чітке чергування. Тобто сон захищений. Якщо не зважати на постійне погримування вночі, то спимо добре (сміється – авт.). На початках, звісно, сприймали це з острахом, але тепер звикли.

- Чи часто до Вас, так би мовити «в поле», навідуються волонтери?

– Не часто. Безпосередньо у нас вони були перед Новим роком. Нещодавно відвідали нас і тернопільські гості, які привезли модульну пічку, продукти, шкарпетки, за що щира подяка. Також багато людей долучилися до збору коштів на прилад нічного бачення. Завдяки їм тепер маємо "очі" і вночі. Інколи привозять допомогу, котра надходить централізовано і згодом розподіляється по позиціях. Думаю, волонтерів зараз більше потребують ті, хто стоїть на передовій, бо там не завжди є можливість довезти продукти. Ми, у свою чергу, всім основним забезпечені, а про це, зважаючи на виснаження і людей, що жертвують, і, власне, волонтерів, було б аморально просити.

«Боятись нема сенсу!»

- Що було найважчим для Вас на початках служби?

- Оця кожна нова «зміна». Незважаючи на те, що у мене було чітке та давно сформоване рішення йти служити, з кожним кроком були якісь почуття страху. Вперше ще на початках, коли йшов у військкомат. Потім, коли їхав у військову частину. Згодом, коли вперше почув вибухи і кулеметні постріли. Але до всього з часом звикаєш. І як писали на одному з блокпостів: «Боятись нема сенсу!».

- Чи є позитивні моменти там, на війні?

- Так, це відношення місцевих жителів. Звісно, багато таких, які негативно ставляться до військового. Коли бачать його з прапором України на плечі, наприклад, у магазині зачиняють двері перед носом та ставлять вивіску «Зачинено». От… Проте, з іншого боку, коли просто йдеш вулицею, зустрічаєш людей, які гордо кажуть тобі «Слава Україні», тиснуть руку - ось це позитив! Вибори наочно показали, що там досі є ті, хто підтримує Партію регіонів, але, разом з тим, є люди, які йдуть тобі назустріч із посмішкою.

- Не виникало бажання спробувати свої сили безпосередньо на лінії фронту?

- Звісно, таке бажання було. Та, по-перше, є такий бюрократичний нюанс – перевестися з частини в частину. Не можна просто сказати: «Я хочу в іншу частину!» і тобі дадуть відповідь: «Ну добре, ти хороший воїн, іди до нас!». По-друге, в нас уже сформований колектив, який, у принципі, від початку нашого перебування на Сході тримається разом. Дехто хоче, як ви кажете, більш активно займатися війною, дехто не хоче. Мені ж, у першу чергу, не хочеться розлучатись зі своїм колективом. По-третє, зараз же дуже активні бойові дії як такі не ведуться. Я спілкувався з військовими на передовій. Чесно кажучи, вони й там нудяться, бо звикли до руху та динаміки. Зараз же там більш-менш спокійно.  Можливо, це й позитив, що вони там, так би мовити, скучають…

- То Мінських угод все ж таки дотримуються?

- Так, багато хто нарікає на ці угоди. Звісно, вони не дотримуються в ідеалі, обстріли досі тривають, але «Градами» вже не б’ють. Тому на даний момент від них більше позитиву, ніж негативу.

- Чи бачили смерть на власні очі? Якось готувалися морально до війни перш ніж піти в АТО?

- Близько 70% людей мають шанс не взяти повістку в руки. Ті, хто її бере, автоматично висловлюють згоду, що готові бачити смерть, готові до війни. І я чітко розумів, куди йду…

«Листи з дому піднімають моральний дух»

- Як ставитеся до листів з дому? Чи доходить так звана дитяча пошта в «поле»?

- Чесно скажу, коли перебував у цивільному житті, десь розумів, що солдати хоч і кажуть, що листи допомагають, але, мабуть, більше для того, щоб не образити. Та коли вже потрапив на Схід, де спілкування як такого дуже мало, тоді усвідомив, що листи дійсно піднімають моральний дух колективу. Завжди приємно їх отримувати. Ми з хлопцями з задоволенням їх читаємо…

- Як довіритись чужій людині в батальйоні?

- Бачте, цим колективом ми разом ще від жовтня. Частково когось міняють, забирають у відпустку, але кістяк все ж сформований. І вже більш-менш знаєш, що від кожного чекати. Я радію, що саме з цими людьми доводиться служити. Свій сон їм довірити не страшно.

- Заради чого там стоїте?

- Якби це пафосно не звучало, але заради майбутнього наших дітей. Коли отримав повістку, то багато-хто відмовляв, казав, що немає за кого там стояти. Але є! По-перше, щоб путінська потвора не прийшла на наші мирні землі, бо ж не відомо, які у них там апетити. По-друге, коли ми тільки прийшли сюди, наш прапорщик сказав таку річ: «Хлопці, якщо вам скажуть, що тут нема за кого воювати, то далі можете з тією людиною не говорити». Варто йти хоч заради того, щоб замінити хлопців, які вже тут відвоювали. Це друга причина. Ну і третя - це, звісно, за тих хороших людей, які загинули в АТО. Серед них Віктор Гурняк. Це людина-символ для мене. Один з вирішальних факторів, який підштовхнув усе ж взяти повістку і піти сюди…

- Як Вам вдається набратись терпіння, не розклеїтись і продовжувати вірити в перемогу?

- Людина починає виснажуватись морально тоді, коли постійно питає себе, скільки ще доведеться відслужити. Тоді починається депресія, бо ще довго доведеться не бачитися з рідними чи близькими. Про ці речі думати не можна. Відносно виснаження, що все не матиме результату… Чесно кажучи, є усвідомлення того, що ця війна не завершиться за день-два. Це тривалий процес. Звісно, на жаль, не всі це розуміють, хочуть бігти вперед, стріляти, вбивати тощо. Однак ця війна скоро не закінчиться, принаймні ми тут це розуміємо. А відносно терпіння, то рецепт простий: не рахувати дні до кінця і завести собі надійних друзів, з якими можна поспілкуватися. В таких розмовах і час швидше минає. При нагоді хотів би побажати всім нам двох речей. По-перше, як каже мій хороший друг Олег Різник, не миру, а Перемоги. Адже, незважаючи на мир, і далі гинуть наші солдати. І друге –  це щоб кожен з нас провів Майдан і АТО у своїй голові. Аби всі ті жертви, які маємо на сьогоднішній день, не були марними…

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!