«Я втратила єдиного сина» – мати загиблого тернопільського бійця, який підірвався на фугасі

Андрій загинув 1 березня між населеними пунктами Новоташківське та Гірське Луганської області, за 16 кілометрів від Лисичанська, де дислокувалася його бригада. Машина, в якій він їхав з побратимами, підірвалася на фугасі – троє бійців загинули, а двох викинуло ударною хвилею і вони дивом вижили. Наразі тіло Андрія в дніпропетровському моргу, а рідні чекають на проведення ДНК-експертизи, результати якої мають бути приблизно через два тижні… Після того тіло героя доправлять додому і поховають.

Андрій Питак закінчив українську гімназію ім. І. Франка, навчався на географічному факультеті у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка. До війни працював у відділі обслуговування громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, міського управління соціальної політики. Його мобілізували 6 серпня 2015 року. Спочатку був на військових навчаннях у Рівному, потім – у Житомирі, а наприкінці листопада у складі 80-ої аеромобільної бригади відправили на фронт, пише ternopillive.

– Андрій не служив в армії, але казав, що, коли отримає повістку, піде воювати, – пригадує Мирослава Володимирівна. – Я не хотіла його відпускати, але.. Андрій був дуже відповідальним, ніколи не скаржився, що йому важко. Був патріотом і пишався тим, що потрапив в аеромобільні війська. Він практично щодня телефонував додому. 29 лютого, близько дев’ятої вечора, зателефонував востаннє, а 1 березня його не стало… Того трагічного дня я телефонувала до нього, але телефон був  вимкнений. Я нічого не знала, думала, може, Андрій спить, може, на завданні, бо вже раз було так, що він з побратимами виїжджав на завдання і ночував у лісі. Але навіть подумати не могла, що він загинув – у тилу, де не свистять кулі…

Страшну звістку матері повідомили наступного дня. Близько обіду до Мирослави Володимирівни прийшли із військкомату…

 – Як мені жити далі? – витирає сльози мати. – Я втратила єдиного сина, у мене більше нікого не залишилося… Нині за Андрієм усі плачуть, про нього ніхто слова поганого не скаже, його любили й поважали… За що ж воюють наші діти, тоді як діти чиновників і олігархів стають депутатами, розкошують, розгулюють по закордонах? Хто відповість за його загибель? Та й не тільки його… Якби воювали діти президента і депутатів, то, переконана, війна закінчилася б за кілька місяців, якщо не тижнів. Хіба ж не про це говорив наш президент перед виборами? Чому він не відповідає за свої слова? Народ давно сказав, що вдовині сльози на землю не падають, а на груди кривдника.

Ірина КОШІЛЬ, НОВА Тернопільська газета

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!