0352.ua

«Довелося відстрілюватися від десятка бойовиків» – спогади про загиблого бійця з Тернопільщини

24 травня Збаражчина провела в останню дорогу учасника бойових дій, мешканця села Кобилля Романа Дякуна. 31-річний військовослужбовець, який майже рік воював у зоні АТО, в першій лінії оборони, повсякчас ризикуючи життям, трагічно загинув 21 травня під час ротації на Рівненщині.

Страшна звістка чорним крилом огорнула родину, друзів односельців. На Збаражчині 24 травня було оголошено днем жалоби. Романа Дякуна поховали у його рідному селі Кобилля як героя, віддати шану захисникові України, крім друзів та односельців, прийшли його бойові побратими, керівники району та міста, представники Збаразького підрозділу Всеукраїнської спілки бійців та волонтерів АТО, працівники військкомату.

Відспівували Романа четверо священиків. Настоятель храму Юрія Побідоносця с.Кобилля отець Михайло Найко, який був духовним наставником хлопця і знав його змалку, знаходив слова розради для згорьованих батьків, рідних, побратимів, тамуючи власний біль. Він переконаний, що Роман поповнив лави Небесного воїнства і відтепер стоятиме на сторожі України у Божих засвітах, пише Народне слово

Бойові побратими Романа, до глибини душі вражені загибеллю товариша, розповіли, що він був мобілізований 24 квітня 2015 року, з початку червня постійно перебував у зоні АТО у складі 1-го окремого мотопіхотного батальйону 14-ї бригади «Волинь».

− Наш батальйон виконував бойові завдання у Миронівському, Троїцькому, Красногорівці біля сумнозвісної Мар’їнки, у Пісках, − розповідає командир Романа Сергій. − Останнім місцем дислокації бригади перед ротацією був населений пункт Тарамчук. Роман Дякун був відмінним гранатометником, відзначений медаллю «За визволення Донбасу». Ми служили разом всього рік, але на війні час сприймається зовсім по-іншому, іноді навіть за кілька днів людину можна пізнати краще, ніж за все життя. Роман був надійним товаришем, веселим, товариським. Ніколи не залишав побратимів у біді, а це на передовій надзвичайно важливо.

Товариш Романа Сергій, з яким разом жили у бліндажі, згадав, як вони той бліндаж разом копали і облаштовували, і що Рома дуже вправно орудував бензопилою.

− Ми часом навіть дивувались, як Роман умів у всіх негативних явищах воєнних буднів знаходити позитивну нотку, у скрутний момент − пожартувати, і цим дуже підтримував нас, − каже боєць.

Головний сержант роти Дмитро (прізвища бійців не вказуємо з міркувань їх безпеки − авт.) каже, що дуже важко усвідомити втрату бойового товариша на мирній території і тим більше змиритися з нею. − Романові залишався всього місяць до демобілізації, позаминулої неділі він їздив у звільнення додому і заручився зі своєю коханою дівчиною. Планував одружитися, господарювати на землі, але,…, − бійцеві важко продовжувати.

Директор Кобильської школи Зеновій Юрик згадує, що Роман був лідером як у навчанні, так і в громадському житті. Мав виняткові здібності до точних наук, перемагав на олімпіадах з фізики та математики. Продовжив навчання у Доброводівському ліцеї, потім вступив до Тернопільського політехнічного, але не закінчив виш через певні обставини. Їздив на заробітки до Польщі.

− Зовсім недавно, у Страсний тиждень, − згадує Зеновій Теодозійович, − ми запрошували Романа до школи на зустріч. Він разом з учнями пройшов стаціями Хресної дороги Спасителя. Хто ж міг передбачити, що через кілька тижнів потому Хресна дорога судитиметься вже йому.

За словами Зеновія Юрика, Роман був життєлюбом і мрійником, завжди вірив у краще, навіть коли траплялися невдачі. Директор розповів, що в свою останню відпустку хлопець посадив величезну плантацію малини (1200 кущів), город полуниць. Казав, мовляв, досить вже заробляти закордоном, треба господарювати на своїй землі.

Пекучим болем відізвалася загибель Романа і в душах однокласників, друзів.

− Рома був справедливим і прямолінійним, − згадує однокласник і сусід Віталій Олішевський. − Мав багато друзів, ніколи не конфліктував, але свою правоту доводив завжди. Про своє перебування на передовій розповідав дуже неохоче, казав тільки, що картинка, яку бачимо по телевізору, і реальність разюче відрізняються.

Другові і однокласнику Романа Олегу Мицю нестерпно важко згадувати про нього в минулому часі. − Роман дуже любив правду і був готовий боротися за неї до кінця, тому й не ховався від мобілізації, а взяв повістку і пішов воювати, − каже Олег. − Він не планував військової кар’єри, не збирався продовжувати службу за контрактом, але гідно виконував свій обов’язок перед Україною та народом. Гранатометник − це дуже ласа мішень для ворога, по них автоматники бойовиків стріляють чергами. Одного разу Роман обмовився, що під час бойового завдання двох його побратимів вбили, а йому довелося відстрілюватися від десятка бойовиків. Тоді Бог вберіг…

Коли жалобна процесія проходила повз школу, де вчився Роман, для нього, вже бездиханного, востаннє пролунав дзвоник. Діти встеляли останній шлях воїна живими квітами. У домовині він лежав, оповитий синьо-жовтим вінком із квітів, з любов’ю і жалем сплетеним школярами. На грудях у Романа був білий весільний букетик, а біля домовини, скам’яніла від розпуки, стояла з його портретом в руках наречена. Усю дорогу до місця останнього спочинку героя хористи церкви співали повстанські пісні. На цвинтарі отець Володимир Борис виголосив патріотичну проповідь, підкресливши, що загибель цього мужнього і доброго хлопця − це непоправна втрата не тільки для його родини, а й для села, Збаражчини та всієї України. Відтепер він разом з побратимами тримає для нас небо, а нам слід молитися за упокій його душі, підтримувати згорьованих батьків і гуртуватися для перемоги над ворогом.

Вічна пам’ять Герою!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Оголошення
20.02.18
Розмістити оголошення у цьому блоці Додати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!