Як жителька Тернопільщини за одну мить залишилася без правої руки

Той вересневий день розділив життя Надії Мушалюк із села Постолівка Гусятинського району на «до» і «після».

За одну секунду вона, молода здорова жінка, повна сил, мрій та сподівань, залишилася без правої руки… А вдома двоє маленьких синів — п’ять і три рочки, які чекають, щоб мама пригорнула їх обома руками й напекла найсмачніших у світі тістечок. І вона змогла! Не здалася, не впала духом. Однією рукою вона випікає просто дивовижні торти, а своїм люблячим серцем значно міцніше, аніж руками, обіймає усю родину, пише Нова Тернопільська газета.

— Нині мої хлопці уже дорослі, — тепло усміхається пані Надія. — Старшому Іванові 29 років, молодшому Любомирові — 27. Іван одружений, невістка Вікторія стала для мене донечкою, живуть вони у сусідньому селі, дуже часто бачимося. Маю двох онуків: Ромчикові три рочки і Марічці півроку.

— Пані Надіє, на момент трагедії вам було 29 років. Звичайний ранок, ви прокинулися і спокійно пішли на роботу. Ніщо не віщувало про ймовірне лихо, нічого напередодні вам не снилося?

— Снилося… Три дні перед тим наснилося, що до моєї матері в село привезли дуже маленьку труну. Я запитала: «Для чого?», і мені відповів водій, який привіз: «Вона трошки полежить, і ми її потім заберемо». Коли прийшла на роботу і розказала жінкам, усі зауважили, що то якийсь дивний сон. Ніякого значення я тому не надала, бо я віруюча людина. Але через три дні, коли все сталося…

Мене віз до лікарні той водій, який мені наснився, а маленька труна — то, мабуть, ампутована рука?.. Може, той сон і був пов’язаний з тим випадком, втім, для мене то все ж таки просто лише сон, а я сни не трактую.

— Як це все сталося?

— Я працювала ланковою, чистила буряковантажну машину, в якій між валками застрягла трава, хотіла її витягти, а трава потягнула між валки мою руку… Через 25 хвилин мене доставили до районної лікарні. Лікар прийняв рішення ампутувати руку по лікоть. Чоловікові сказав дуже жорстокі слова: «То ще нічого, що вона втратила руку. Вона й жити не буде». Не знав той лікар, що всім керує не він, а Господь Бог, а він лише посередник.

— Потім все було, як продовження того страшного сну…

— Потім була реанімація, пересадка шкіри в опіковому відділенні в Тернополі, сім операцій, наркози, шоковий стан. Через усе те я пройшла. Мені здавалося, що ще мить — і я впаду в якусь страшну прірву. За одну секунду зі здорової людини ти стаєш інвалідом і не знаєш, як жити далі… На сьому річницю одруження до мене в опікове відділення, де я пролежала вже три тижні, приїхав мій чоловік. Я, звичайно, розплакалася. Була так морально виснажена, що сказала йому такі слова: «Ти молодий, можеш мене залишити. Мене з дітьми забере моя мама, а ти своє життя влаштовуй, я тебе відпускаю». «А якби таке сталося зі мною, ти б мене залишила?» — запитав він мене у відповідь. «Але ж я не маю правої руки!» — ще дужче почала плакати я. І тоді він сказав слова, які справджуються щодня впродовж усіх цих 24-х років: «Я буду твоєю правою рукою». Так і є. Бачите, у мене довге волосся? Мене щоранку заплітає чоловік. Я розплітаю волосся, вмію його сама лівою рукою привести до ладу, але заплітає мене мій Михайло.

У селі багато різної роботи, про яку люди в місті навіть не здогадуються. Чого я не можу зробити, мені завжди допомагає чоловік. У нас у родині дуже велике взаєморозуміння, чого бажаю усім. А найбільше мене на світі тримає велика сила нелюдська — сила, яка йде від Всевишнього, я відчуваю Його благодать постійно.

— Не було претензій до Бога, чому Він допустив таке?

— Претензій не було, але я звичайна земна людина… Господь то врахував, коли на Тайній Вечері, знаючи, що ми будемо грішити, встановив Тайну Сповіді. Так, я грішила. Тому що, коли була здорова, була часто горда, зарозуміла, хотіла те, хотіла інше, мала безліч матеріальних бажань… Коли я стала інвалідом, зрозуміла, що це не основне. Я дякувала Богові, що живу. Я змінилася. Так, я ходила до церкви до того випадку і продовжувала ходити після нього, я вірила і продовжувала вірити. Але в мені з’явилася якась глибша сила, така, що не можу пояснити словами.

— Ви однією рукою творите такі кулінарні шедеври, які більшість жінок і двома не можуть зробити!

— Все творить Господь моєю однією рукою. Ще коли я була здоровою, дуже любила випікати. Повернувшись з лікарні, не уявляла, як я знову зможу пекти. Проте десь за тиждень після того, як я повернулася, підійшли сини: «Мамо, а ми хочемо хрустиків». А я собі відразу уявила: це ж треба замісити тісто, розкачати, нарізати і рукою просилити через дірочку всередині. Як я то зроблю? Не просила ні в кого допомоги, а в сльозах пішла до кімнати, впала перед іконою, помолилася щиро, як могла. І знаєте, мені зсередини ніби хтось підказував, як я то маю зробити! Я закрилася на кухні. Перший процес випікання тривав дуже довго: близько двох годин, але 20 хрустиків я зробила. Коли це побачила свекруха, дуже плакала, а чоловік сказав: «Для чого ти таке робила? Ти ще не маєш сили!» А потім були інші тістечка, торти, щоразу все вдавалося легше і краще.

— На роботу ви, звичайно, вже не поверталися?

— Ні. Протягом одного року вчилася жити. Поки була півтора місяця в лікарні, навчилася тримати ложку лівою рукою. Згодом навчилася й писати лівою рукою не гірше, аніж правою. Нині роблю все без винятку: печу хліб і торти, перу, саджу, сапаю, і малюю, і білю… Коли копаю картоплю, то в мене вила з довгою ручкою, щоб я могла взяти їх під пахву правої руки, а сапка навпаки — з маленькою ручкою. Все, що я роблю, починаю з молитви, прошу допомоги — і вона приходить.

— А як фінансово давали собі раду?

— Помаленьку справлялися, великих статків не мали, але й не бідували. На той час лікування було цілком безкоштовним, а згодом мені призначили пенсію. Коли сталася трагедія, за мене молилося все село. Всі допомагали, як могли: хто морально, хто матеріально. Фінансово мене дуже підтримали жінки, які працювали зі мною. Уявляєте: вони працювали за мене і згодом віддали мені велику суму грошей. Я безмежно їм вдячна до сьогодні, молюся за них — за живих і, дуже прикро, вже двох померлих. Завжди їм буду вдячна, бо то була надзвичайно велика підтримка. Хочу подякувати й усім медичним працівникам Постолівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, сусідам, родичам, які завжди мене підтримують і допомагають. Дуже вдячна також працівникам Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. У відділенні фонду працюють доброзичливі люди, які розуміють інвалідів, у будь-який момент сюди завжди можна прийти і просто поспілкуватися. Зокрема, працівники фонду Зоряна Замкова з Тернополя і Емілія Кріль з Гусятина стали для мене щирими подругами. Взагалі я зустрічаю на шляху тільки хороших, добрих і позитивних людей. І сама стараюся бути такою, адже все добро, яке ти випромінюєш до людей, в кілька разів більше повертається до тебе.

— Нині багато молодих хлопців повертаються з війни без руки, ноги… Їх чекають усі ті фізичні та психологічні митарства, через які пройшли й ви. Що б ви їм порадили передусім?

— Перш за все я порадила б повірити і подякувати Господу, що ти залишився живий. Чи ти без руки, чи без ноги — ти живеш. Радій життю! Воно в тебе одне-єдине. Воно прекрасне, хоча ти й інвалід. Не все так страшно. Господь допоможе тобі, Матінка Божа покриє тебе Пресвятим Омофором і витягне тебе з розпачу, з горя. Все з роками владнається. Земне життя для нас — випробування. Тож ніколи не треба розчаровуватися, а мати сильну віру, підтримувати її молитвою. Ходити в церкву, там черпати велику силу. Я дуже часто, щороку, по кілька разів ходила пішки до Зарваниці. Там така сила, що енергії вистачає на цілий рік! Я відчуваю опіку Матінки Божої, відчуваю Її підтримку, а за все, що мені в житті вдається, — завдячую тільки Господу.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!