Історія легендарних кав’ярень, які належали до улюблених місць зустрічей тернопільських міщан

Арабський поет середньовіччя, звертаючись до кави, використав таке порівняння: «Барва твоя схожа на барву чорнила, в яке письменник занурює своє перо». Справді, кав’ярні стали джерелом невичерпного натхнення для багатьох творчих людей у всьому світі. У Франції богема облюбувала їх у XVIII ст.

«Каву готували по-особливому, — писав Монтеск’є, — аби вона сприяла пробудженню духу та розуму». І для творчих галичан своєрідною родзинкою у ХІХ — на початку ХХ століття стали літературно-художні кав’ярні. У таких закладах працювали письменники, художники, журналісти, частими відвідувачами були викладачі, студенти, в цих стінах карбували пам’ять поколінь, створювали мистецькі течії, режисери, актори обговорювали свіжі театральні постанови, тут призначали різні зустрічі.

«Каварня, — зазначав поет, перекладач, який згодом працював викладачем Тернопільської гімназії, Петро Карманський, — винахід XIX ст., коли міське життя стало терпіти від роз-строю нервів і коли люди збідніли, тобто втратили змогу сходитися в дорогих пивних і винарнях. Для нашого брата, бідного поета чи публіциста, котрому як рибі вода потрібне широке і мудре товариство, де він знаходить джерело творчих спонук і концепцій, залишається хіба модерна, недорога, негомінка, дискретна каварня…» І продовжив: «Не можу навіть уявити життя «Молодої Музи» без каварні. В іншому випадку воно було б дуже сіре й безперечно менш продуктивне… Каварня веліла нашому братові забувати про дійсність, давала йому фікцію добробуту й сталила його енергію до боротьби з дійсністю, а щонайважніше: вона творила з нас своєрідне братство людей одної думки і однакових змагань. У каварні, де нам було тепло й привітно, ми справді жили. Ми вели розмови про суть і завдання мистецтва, сперечалися й виковували певні критерії», пише Вільне життя

Наприклад, у літературній кав’ярні «Монополь» у Львові щовечора збиралися молоді митці. Посмакувати кавою, почитати свіжі газети,  зустрітися з талановитою молоддю  та досвідченими митцями. Кав’ярня радо приймала таких поетів, як уродженці Тернопільщини письменник Богдан Лепкий, літературознавець Михайло Рудницький, а також прозаїк Володимир Бирчак (Бірчак), поет, літературний критик Остап Луцький. Атмосферу цього спілкування вдало передав Петро Карманський: «Приходив (І. Франко. — Б. М., В. У.) кожного дня під вечір до нашої скромної каварні «Монополь» незамітно, без шуму, немовби соромився, що важиться в свойому одязі засісти  при одному столі  з ошатно одягнутими  многонадійними паничами, якими ми намагалися  (молоде — дурне) бути. Випивав склянку чаю, виймав з кишені камзолі срібну монету  і бавився нею. І ждав нагоду побавитися з нами, молодими. Та приходилося, звичайно, ждати без успіху. Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали  гостроту його  язика та великі відомості, з якими ні один з нас не міг суперечити.

— Говоріть що! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити й забути про те, що після цілоденної мозольної праці в товаристві Т. Шевченка дожидає  його не менше важка праця вдома. Він же недарма таскав під пахою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи.

І хтось із сміливіших важився заговорити. Він  слухав і ждав. Та коли приловив співрозмовника  на якійсь фразі, що йому не сподобалася, не втерпів, щоб не пришпилити його звичайним «дурниці говорите». І аж тоді розв’язувалася його губа. Ми довідувалися  чимало такого, чого були не вчули від нікого  із сучасних».

Історик Михайло Грушевський згадував: «Ця щоденна полуднева порція газет, була необхідним елементом його (Івана Франка. — Б. М., В. У.) життя: як фаховий газетяр він прочитував їх у величезній кількости…»

У це кафе в 1903 р. І. Франко привів і Сергія Єфремова. «Щодня, коло 4-ї години, — згадував Єфремов, — йшов я до НТШ, а звідти гуртом — Франко, Гнатюк, Труш — ішли до «Монополію» і там півтори—дві години спочивали од щоденної праці: за склянкою гербати або чоколядки, читали газети з усього світу, обмінювалися думками з приводу світових новин, обмірковували питання літературні і політичні…»

Значну частину постійних відвідувачів становили емерити (пенсіонери), котрі могли не зважати на витрати. Збиралися вони на «малу чорну» та для читання газет, бо кав’ярні передплачували пресу і широко це рекламували, хизуючись одна поперед одну також книгозбірнями. Зазвичай мали у вільному доступі довідники, енциклопедії та словники, якими охоче користувалися любителі кросвордів.

«У каварняних сутінках достоту живуть цілі групи людей, які творять характерне і специфічне середовище, спрагле на подих Европи, що віє з газетних плахт, спрагле на плітки великого міста… — наголосив 1910 р. один із перших оспівувачів богемного побуту Франц Яворський. — Знаю одного журналіста, який із гордістю оповідає, що найкращі статті створив у каварні».

«Українські письменники попередніх поколінь навіть не уявляли собі, що можна думати і писати у каварні, хоч першу каварню в Европі відкрив таки їх земляк Кульчицький, — зазначив у газеті «Назустріч» Михайло Рудницький. — Для доби модернізму нерівномірне життя поза хатою мало силу привабливої екзотики. Відомо, що С. Людкевич півжиття провів у каварні, де находив найкращі свої мельодії… Ми, грішні, ходили й ходимо до каварні, бо там можемо обмінюватися думками як рівні з рівними — з людьми, що полисіли від студій над літературою, і з молокососами, що називають нас ретроградами. Каварня стала демократичною установою, щось наче читальня «Просвіти», де всі рівні, з тою ріжницею, що голос тут мають не ті, яких мусили слухати, а ті, яких можна слухати…»

У цей час — на початку ХХ століття — кав’ярні зайняли гідне місце й у Тернополі. Вулиця Міцкевича (нині бульвар Шевченка) прикрасилася кількома кав‘ярнями, в яких тернопільська інтелігенція мала змогу за горнятком запашної кави влаштувати обговорення світових новин, місцевих справ і політичних, освітніх та мистецьких подій. Наприклад, на розі вул. 3 Мая (нині Гетьмана Сагайдачного) і Міцкевича розташовувалась одна з найдавніших кав’ярень Тернополя «Віденська». На жаль, цей будинок не зберігся, він був повністю зруйнований ще під час Першої світової війни.

У приміщенні готелю «Подільський» (колишній готель «Україна») була кав’ярня «Болевард («Бульвар»), яка належала до улюблених місць зустрічей і відпочинку тернопільських міщан та гостей міста. Від 1910 р. готель належав пані Шидловській. «Разом з чоловіком купила при вул. Міцкевича будинок з 60 кімнатами, рестораном, кав’ярнею й кіном. Цей будинок став «Подільською Гостинницею», де українці могли почувати себе вигідно та свобідно, і де часто перебували наші визначні громадяни й театральні артисти (ці останні, звичайно, безкоштовно)», — згадував Юрій Терлецький у збірнику «Шляхами Золотого Поділля». Навіть у важкі часи Першої світової війни, коли в місті не вистачало борошна, цукру, у кав’ярні можна було випити філіжанку чорної чи «білої» кави (з молоком чи сметанкою). Тут часто зосереджувалося життя творчої еліти міста, у безпосередньому спілкуванні митців між собою народжувалися нові ідеї і теорії, тут бувало чимало письменників, журналістів, музикантів і живописців, акторів, викладачів, зрештою гімназійної молоді.

А всього, про що свідчить довідник 1925 року, в Тернополі було 14 подібних закладів, зосереджених у центральній частині міста. Відтоді спливло майже століття. Сьогодні маємо інших — уже нашого часу — письменників, журналістів, митців. І нам теж є про що поговорити, посперечатися.

І попри те, що нині в Тернополі є подібні заклади, двері яких завжди відчинені для виставок картин та інших творчих подій — презентації книг, поетичних читань, міні-концерів, все ж таки у Тернополі в якомусь закладі звичайно варто відродити по-справжньому атмосферу літературної кав’ярні, яка б стала культурним осередком міста. Книжкові полиці якої були б повними цікавої літератури, свіжої преси, де б відвідувачі закладу вільно обмінювалися книжками.

Уявімо літературну кав’ярню. Чи в мінливий весняний, чи у спекотний літній, чи в дощовий осінній, морозяний зимовий день — затишна кав’ярня ще здалеку вабить. Прочинимо дерев’яні двері, що обізвуться мелодійним голосом мідного дзвіночка, і ввійдемо всередину — книжкові шафи і великий вибір смачної кави…

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!