Бур’яни – вище голови: тернополяни просять впорядкувати вулицю Чумацька (Фото)

Звичайно ж, це не все, чим вулиця Чумацька може похвалитися перед гостями. Тим паче, що лопухи, кропива і борщівник, яких на Чумацькій значно більше, ніж людей – то лише один бік медалі. Точніше – один бік вулиці. А є ж ще й другий. На якому добротні, переважно дво- і триповерхові котеджі. Дбайливо доглянуті, за добротними огорожами, з квітниками, грядками і далеко не рідкісними табличками «У дворі злий собака»…

Правда, діставатися як до котеджів, так і до унікальних – як для міста – густих, рясних і високих бур’янів треба однією дорогою. Дуже-дуже «щербатою», тобто – у більших і менших численних ямах. Починаються вони одразу за готелем «Галичина», тобто майже на самісінькому початку Чумацької, і тягнуться майже до самісінького її кінця… Тобто упродовж восьми десятків приватних будинків.

Правда, з кількома приємними винятками. А саме: один із господарів вистелив дорогу біля свого будинку бруківкою, ще один – заасфальтував… І, нарешті, до новенької 5-поверхівки в самісінькому кінці досить довгої вулиці пішоходів веде акуратний тротуар, а під колесами автівок шурхотить рівненький асфальт, пише Наш день

Судячи з добротності, ошатності й чималих розмірів абсолютної більшості котеджів, доглянутості подвір’їв та гаражів практично на кожному з них, на Чумацькій живуть далеко не бідні, не самотні й, тим паче, не хворі літні люди, за якими нікому доглянути чи допомогти по господарству. Це я в тому сенсі, що навіть у недужого або дуже старенького власника чи власниці такого будиночка, як на згадуваній мною вулиці, та ще й буквально за кілометр-два від центру Тернополя, як правило, не буває проблем з опікунами, родичами , а отже – помічниками…

Чому ж тоді на другому боці вулиці – бур’яни, бур’яни і бур’яни? А ще – купи сміття? Попри самісіньку дорогу, поміж деревами та у видолинку, через який у ще не дуже давні часи струменіла чистенька річечка?

Є, правда, і на цьому, забур’яненому та засміченому боці Чумацької, як уже згадувала, приємні винятки. Скажімо, кілька господарів, не витримавши джунглів навпроти своїх подвір’їв, а це і ряснюща кропива, і розлогі лопухи, і височенний борщівник, таки повикошували всю цю нечисть… Але – всього кілька. Щоб не ятрили очі та душу, адже бачити їх треба було чи то з вікон будинків, чи то з подвір’їв день за днем, з весни і до осені… Нормальній людині таке не під силу – гостра коса, аби позбутися цієї нечисті, набагато легша. Котрийсь із господарів, до речі, навіть кілька плодових дерев на розчищеному місці посадив – так що скоро матиме власні вишні й горіхи.

Найбільше ж мене вразило – видно, через тривале блукання поміж бур’янів, смітників і спотикання по ямах? – несподіване закінчення Чумацької. З рівненьким асфальтом на дорозі, а навпроти будинку, де мали б рости, як те заведено у більшості «чумаків», бур’яни – акуратний майданчик із зеленою травичкою, молодими деревцями, дитячою пісочницею і яскравими гойдалками…

За весь час мого блукання вулицею не проїхала жодна автівка. І перехожих я майже не зустріла. За винятком молодої жінки з дитячим візочком…

– Ви когось шукаєте? – запитала вона.

– Шукала, але не знайшла. Хоча через Загребелля дійшла аж до Кутковець, – на хвильку зупинилася я біля жінки. – Ви не знаєте, тут десь полин росте? Дуже люблю, як він пахне…
– Та що ви, – засміялася у відповідь моя співрозмовниця. – Хіба така делікатна рослина в нашій тайзі, серед кропиви і борщівнику, виживе?

– А чому їх ніхто не косить? Ви б у міську раду звернулися. Або чоловіків зі своєї вулиці попросили…

– Мого й просити не треба, – відповіла жінка. – Він з батьком змалечку порядок наводить не тільки на подвір’ї, а й навпроти нього. А щодо інших…

На вулиці, до слова, я не помітила десь на узбіччі чи біля будинку жодного контейнера для сміття. І хоч це зовсім не моя справа, та коли повернулася з мандрів Чумацькою, не втрималася і зателефонувала до жеку. Аби дізнатися: куди викидають сміття мешканці Чумацької?

– У контейнери, – ввічливо відповіли мені.
– Але я не бачила жодного контейнера!
– А вони їх ховають, – пояснили мені.

Справді, як я сама не допетрала? Ховають. І від людського ока, і щоб довше служили. Тим паче, що сміттєвий контейнер заховати набагато легше, ніж ями на дорогах, непроходимі хащі бур’янів і купи сміття…

І ще одне важливе я зрозуміла. А саме: чому пам’ятник наймолодшому воякові Першої світової війни Славкові Луцишину не поставили на вулиці, де він народився, тобто – на Чумацькій (тоді вона називалася Болотною). Тому що не годиться пам’ятнику юного сміливця стояти серед бур’янів, сміття та ще й при дорозі, яка і через сто років після тієї війни під час кожного дощу вкривається калюжами і болотом…

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!