«Хвилин 40 ніхто не приходив, казали, що лікарі на «п’ятихвилинці» – подробиці смерті волонтера з Тернопільщини

Корінний з діда-прадіда борщівчанин Володимир Яворський раптово помер 13 травня цього року в районній лікарні через дві години після того, як потрапив до неї на «швидкій» у супроводі дружини. Цей 48-річний націоналіст понад усе любив життя, свою Батьківщину, рідне місто, робив для нього все, щоб воно розвивалося й квітло на благо простого люду.

Чи хочеться людині помирати?

Про останній день та години життя Володимира розповідає його дружина Наталія:

«Напередодні з Володею все було гаразд, він був, як завжди, життєрадісний, разом садили помідори. Зранку він прокинувся о 7 год. і почав шукати ліки, потім незвично знову приліг. Взагалі, він був з дитинства «сердечником», але ніколи великих проблем з цим не мав. Після прийому нітрогліцерину йому не полегшало і ми з дочкою викликали «швидку». Лікарі оглянули чоловіка і порадили негайно звернутися до лікарні, що ми й зробили, поїхавши з ними. Потім старша дочка, Христина, принесла кошти і я купила необхідні ліки, назначені лікарями. Та чоловіку й далі гіршало, його розмістили у реанімацію, ми з дочкою чекали. За деякий час вийшов один з лікарів і заявив: «… нічого доброго там немає». У мене після цих слів стався нервовий напад і я впала з розпуки навколішки, потім побігла до церкви помолитися. Коли була в реанімації разом з чоловіком, до нього хвилин 40 ніхто не приходив, казали, що всі лікарі на «п’ятихвилинці». Так Володя і помер… Пізніше нам розповіли, що йому двічі «запускали» серце, першого разу успішно, а наступного – вже ні. Ми з донькою вважаємо, що смерть чоловіка наступила від несвоєчасного надання допомоги лікарями райлікарні. Як мені не було тяжко на душі, я відразу зателефонувала начальнику обласної поліції Олександру Богомолу і невдовзі з Тернополя прибули слідчі, які негайно взяли свідчення у мене та лікарів. А також із моєї згоди було проведено розтин тіла чоловіка борщівським судмедекспертом у присутності тернопільських слідчих. Останні нікого з лікарів лікарні на розтин не пустили, хоч, напевно, ті дуже цього хотіли. Перед тим головний лікар райлікарні Олег Прокопович нам повідомив попередній діагноз. З ним також щось не дуже зрозуміло, нині в Тернополі проводять різні незалежні експертизи й відкрито три кримінальні провадження за статтями Кримінального кодексу: 140 – «Неналежне виконання професійних обов’язків медичними працівниками; 366 – «Службове підроблення» і 115 – «Зумисне вбивство».

Дані по кримінальних провадженнях повністю підтвердили у прес-службі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, пише Номер один.

За словами родини Яворських, такі «випадкові» смерті у Борщівській райлікарні – не новина, а смерть Володимира, напевно, буде деякий час рятувати інших людей. Буквально на наступний день у райлікарню поступила жінка з подібним діагнозом і їй було надано вчасно професійну медичну допомогу й людина вижила.

Хто ж такий Володимир Яворський?

Володимир виховувався і зростав у родині націоналістів. І, як переповідає його старша донька Христина, завжди підкреслював, що між патріотом і націоналістом є велика різниця. Якщо тлумачити коротко, то націоналіст більше робить конкретних справ, ніж говорить, часто кардинальні й радикальні, але реальні і правдиві й усі на користь України. Ну а деякі, так звані патріоти, далі гасел не рухаються.

Володимирів дідусь по маминій лінії – із с. Мишків Заліщицького району. Він був січовим стрільцем, брав участь у бою під Крутами. За поширеною нині версією, там билися на смерть із регулярними російськими військами лише 300 юнаків, але насправді під Крутами було набагато більше людей і різного віку. Ось одним з таких і був дідусь Володимира, він з того клятого місця вийшов поранений зимою, а дістався до домівки, за його словами, лише в жита. Його кинули у загальну яму з убитими, пізніше хтось із місцевих жителів витягнув стогнучого чоловіка звідти, тихцем підлікував. Дідуся і його родину двічі висилали до Сибіру, він так і помер в одиночній камері на Колимі. Родині й досі не відомо, де його могила. Дідусь Володимира по батьковій лінії пропав безвісти під час Другої світової війни, а дядько по маминій лінії служив у лавах УПА й відсидів не один рік як політв’язень.

«Для мене тато, – розповідає Христина, – був не ідеалом, а реальним авторитетом, прикладом у всьому. Він так і світився весь добром, людяністю, щирістю. Так, він деколи бував різким і навіть жорстким, але не з добрими людьми, а з нечесними, бюрократами, байдужими можновладцями, тими ж лікарями, коли змушував їх лікувати наших бійців АТО безкоштовно чи підписувати документи тощо. І хоч ззовні тато виглядав строгим чоловіком, насправді в душі він був м’яким, емоційним, переживав за кожного бійця на передовій, їх безпеку, побут, спорядження. А ще ж потрібно було вести сімейний бізнес задля нормального життя нашої родини. Він радів кожній вдалій справі на користь бійців у зоні АТО, радів сонечку, щойно посадженій квіточці… Якось він нас здивував до глибини душі: в одному підрозділі на передовій вкрай був потрібен певний військовий прилад, а коштів на рахунку тоді не було, от він узяв і позичив 3000 євро, купив той прилад і відіслав. Останні роки він лише і жив війною, вірніше, піклуванням про воїнів-земляків на війні, віддавався роботі повністю, часто ночами не спав, усе трудився. А вдень бігав по владних кабінетах, доказував, сварився і таки в більшості випадків добивався справедливості для наших друзів-бійців на передовій».

Володимир Яворський важко переживав втрати вояків з рідного краю.

– Не можу не згадати, як ми разом переживали наші втрати – спершу Петра Андруника, а через 40 днів – Михайла Григоришина. Як тато неодноразово їздив до Дніпропетровська на впізнання тіла Михайла, як ми з друзями їх ховали… А потім родинам загиблих бійців потрібно було боротися за свої права на землю і т.п. Ще пізніше загадково помер від нібито травм, а насправді від замовного побиття молоденький 21-річний Петро Приведа. Хлопчина зростом 190 см, який в АТО не зазнав жодної рани,  самотужки вирішив боротися у нашому районі з наркоторговцями. Слідство по цьому випадку ведеться й досі. Ось тоді тато й сварився з місцевими лікарями, можливо, вони тепер у відповідь хотіли його провчити та не розрахували своїх «наук». А ще були складні стосунки з владою, були наклепи, різні кляузи, листівки на парканах. Усе це постійно впливало на здоров’я тата, та він усе тримав у собі. А скільки він відвідав бійців у зоні АТО! Хто те рахував? Скільки у нього було друзів у східних областях та й по всій Україні? – пригадує Христина.

Справа Яворського буде продовжена

Скільки у людини було друзів за життя, видно під час її останнього земного шляху. Ця аксіома у повній мірі підтвердилася на похороні Володимира Яворського. Людей було дуже багато: це і рідні, близькі, знайомі, особливо вирізнялися військовою формою бійці АТО, також було багато волонтерів із різних областей України, «свободівці»-земляки, представники міської ради прибули чи не в повному складі. А із самого фронту прибув на подарованому у свій час борщівчанами реанімобілі «Архангел Михаїл» (названий в честь загиблого Михайла Григоришина) Ілля Лисенко («Хотабич»). Він зазнав бойового поранення та все ж не зміг не приїхати до товариша. Труну з тілом до церкви містечком несли на плечах бійці АТО, а вже із церкви до цвинтаря її доправляв на реанімобілі «Хотабич». Під час мітингу було сказано безліч слів співчуття багатьма друзями Володимира, а коли опускали труну в землю, то всі співали Гімн України. За словами Христини Яворської, напевно, її тато, споглядаючи цю процесію з небес, був дуже задоволений, бо все проходило у його стилі, так, як би він сам хотів… На могилі взяла слово і Христина, вона у своїй останній обітниці татові пообіцяла, що його справа буде продовжена і всі його задуми звершаться.

Не прийняли Яворські на похованні лише одну людину, хоч дали їй змогу скласти молитву, а потім ввічливо попросили піти. Це була голова Борщівської РДА Людмила Юзьків, яка, за словами родини волонтера, багато нашкодила їхній сім’ї. Та Бог з нею, Всевишній бачить усі діла кожної земної істоти і воздасть кожному по заслузі…

Родина Яворських щиро дякує за співчуття всім небайдужим людям, усім військовим, волонтерам, друзям Володимира, рідним і близьким, які прийшли вшанувати його та провели в останній земний шлях.

18 червня минуло 40 днів по смерті Володимира Яворського, тож автор цих рядків присвячує йому дану розповідь у знак великої поваги.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!