Вандалізм по-тернопільськи: графіті, зупинки, меморіальні дошки. Що далі?

Чи можете уявити собі Вашингтон, всуціль обвішаний на Різдво портретами Обами в синьому піджаку з червоною краваткою? Або паризький Монмартр ізСаркозі? Передвиборні плакати і там, зрозуміло, вивішують перед виборами, але щоб портрети президента виставляли уздовж автотрас на кожне свято, включаючи 8 Березня, - такого в жодній країні немає.

Навіть у Росії портрет Путіна на свята не вішають. А в Північній Кореї вивішують один на всю країну портрет Кім Чен Іна на центральній площі столиці. Навіщо ж у нас вивішують тисячі Януковичів? Залишається єдине пояснення: для краси. Нашому народові властиве почуття прекрасного. Саме в такому «ключі» й варто розглядати останні «ініціативи» тернопільських «любителів прекрасного». Про що йдеться? Передовсім про нові зупинки громадського транспорту, які завдяки міській владі з’явилися на вулицях, а зусиллями так званих «любителів прекрасного» можуть незабаром зникнути. Але про все за порядком.

Хто такі вандали?

Рекламуючи туристичні принади нашої країни у світі, Україну правильніше було б називати «Країною романтичних руїн» – саме так можна було б рекламувати туристичні принади нашої країни у світі. Адже одна з головних особливостей українських історичних і культурних пам’яток – їхній занедбаний стан. Але, що цікаво, – він занедбаний двічі: спершу занедбаний катаклізмами, часом, кліматом, а пізніше – «перезанедбаний» нашими «любителями прекрасного».

Українці вміють і люблять займатися вандалізмом віддавна. Чого варті, приміром, роки революції, коли селяни з радістю не просто відбирали землю в колишніх панів-експлуататорів, а руйнували їхні палаци, відбивали голови статуям, урочисто спалювали бібліотеки, згодовували козам сади.

Специфічна «охоронна політика» радянської влади, особливо в галузі церковної архітектури, розвивала і заохочувала вандальські традиції. Сьогодні їх підтримує розквіт вторинної переробки металів, активні захоплення землі й неконтрольовані будівництва, а також загальний рівень культури народу.
Вандалізм – у буквальному сенсі слова: навмисне руйнування або пошкодження культурно-історичних пам’ятників, інших матеріальних і культурних цінностей, приватних або суспільних об’єктів майна.

Тернопільські вандали і «металева леді»

Коріння тернопільського вандалізму простежити неважко. Першим відомим актом вандалізму в обласному центрі уже в період Незалежності слід вважати викрадення «металевої жінки» – одного з елементів скульптурної композиції «Випадкова зустріч» відомого майстра Стюарта Джонсона, який є національним скульптором США і вважається гордістю Америки.

Зухвалий вчинок у цінителів мистецтва викликав особливе обурення – мистецьких робіт Джонсона у Європі немає взагалі, поодинокі скульптури встановлені лише у Японії та Індії. Задум подарувати Тернополю «Випадкову зустріч» було втілено не за один день – раптова згода скульптора, а відтак тривалі зусилля Посольства США в Україні і Корпусу миру. Та пункт призначення цієї скульптурної композиції – один із скверів Тернополя, – на жаль, виявився проміжним – вони затрималися тут разом лише трохи більше року… До речі, мистецьку цінність «випадкової зустрічі» сам Стюарт Джонсон визначив у 100 тисяч американських доларів.

І як же було прикро спостерігати, коли одного квітневого ранку 2003-го скульптура однієї «металевої жінки»зникла. Друга лежала поблизу і була готова до завантаження...

Кримінальну справу за фактом зникнення скульптури порушили працівники міського відділу УМВС в області. Слідство тоді відпрацьовувало дві версії – крадіжка з метою збуту кольорового металу та крадіжка скульптури для встановлення на дачі «нового українця». Досі ці версії залишаються версіями, бо осіб зловмисників так і не встановили.

Але й цього тернопільським «любителям прекрасного» виявилося замало. Ледь не щороку вони роблять «металевій леді», що самотньо залишилася у сквері, мейк-ап: рожеві повіки, червоні губи та зіниці, фіолетові нігті, а також вносять ще деякі кольорові корективи до її одягу та аксесуарів. Тому частенько персонаж «Випадкової зустрічі» більше нагадує жінку легкої поведінки, аніж справжній витвір мистецтва.

У нас нема авторитетів

Наше місто не часто може похвалитися своїми вихідцями, які стали знаменитими на всю країну. Та одним із таких був журналіст, телепродюсер і ведучий Ігор Пелих. На жаль, доля цього талановитого тернополянина була трагічною: вранці 8 травня 2009 року він загинув у дорожньо-транспортній пригоді в Києві. Ігореві було 35 років…

І ось через два роки після трагедії, щоб вшанувати пам’ять Ігоря Пелиха, до Тернополя з’їхалися зірки сучасного політичного й естрадного бомонду: Фоззі та Фагот з «Танка на майдані Конго», гурт «Мотор’ролла», Кузьма, Віктор Бронюк, розпорядник «5 каналу» і народний депутат Юрій Стець, а також земляки І. Пелиха − Андрій Підлужний з «Нічлави», Віктор Павлік, Сергій Притула.

Пам’ятну дошку на згадку про Ігоря Пелиха відкрили 8 травня 2011-го – на розі бульвару Т.Шевченка і вулиці Олени Кульчицької. Це не була кам’яна брила чи «кавалок» бронзи − подібний меморіал зовсім не відповідав би духу Пелиха. Це був… телевізор! Точніше – стилізація під телеприймач. «Родзинкою» пам’ятки слугував сенсорний екран, подібний до тих, що встановлюють у пристроях для поповнення коштів. Натиснувши на екран, кожен охочий міг «поспілкуватися» з Ігорем Пелихом. Тобто переглянути добірку відеозаписів за його участі.

Але і цьому своєрідному витвору мистецтва не довга судилася доля: кілька тижнів тому пошкодили захисне скло меморіалу. І хоча вмонтований у ковану раму мультимедійний екран вцілів та продовжує працювати, все ж неприємний осад від цього акта вандалізму залишився. Як і без відповіді залишаються питання: хто це зробив, з якою метою?

«Тут був Вася» - по-тернопільськи

Мешканці великих міст і маленьких містечок уже звикли до помальованих стін будинків і парканів. Ці більш чи менш вдалі «малюнки» гордо іменують «графіті». Але чи потрібна Тернополю така «мистецька епідемія»? Бо насправді це ніяке не мистецтво, а відвертий вандалізм. І не згадати про нього просто не маємо права.

З’явившись на світ у Нью-Йорку в 1960 роки як частина хіп-хоп культури, графіті набирає щораз більших обертів у процесі свого розвитку. Графіті (з італійської – «дряпати») – написи та зображення, виконані на різних поверхнях за допомогою аерозольних балончиків. Метод графіті використовували політичні активісти Європи і США для написання ідейних гасел. Молодь, у свою чергу, використовувала будь-яку можливість «прикрасити» вулиці яскраво виписаним власним іменем (чи не звідси бере початок славнозвісне радянське «Тут був Вася»?). Згодом ці написи перетворилися на картину вражаючих розмірів і кольорів.

У Тернополі важко знайти будинок, кіоск, гараж, паркан, на фасаді яких немає підпису невідомого автора. Насправді такі хуліганські «витвори» мають мало спільного зі справжніми графіті-зображеннями, виконаними професійно. Такі написи балончиком мало хто зрозуміє, а що вони символізують чи означають, - знають лише горе-художники (якщо, звісно, знають). Основна мета виконання цих малюнків – бажання привернути увагу, натомість функцію виражати певні соціальні ідеї графіті почали втрачати. Зазвичай такі «автографи» залишають не ті, кому є що сказати, а ті, хто малює від нудьги, або чиї батьки настільки зайняті своїм матеріальним становищем (в Україні або на заробітках за кордоном), що їм просто нема діла до власного чада. Зараховувати таке «письменство» до мистецтва – надто великий привілей. Таку діяльність слід впевнено асоціювати із вандалізмом, адже написи псують загальний вигляд будівлі, а для їх очищення потрібні чималі зусилля, час і кошти.

Коли людина починає на паркані чи на стіні писати якісь фрази, то це своєрідний шифр, який автор залишає іншим, аби ті здогадались, що з тим автором відбувається. Людина хоче привернути увагу, а також підсвідомо звільнитися від того внутрішнього психологічного напруження, яке вже не сила терпіти. Такі написи – це якраз один із таких методів позбутися напруження, самотності і нерозуміння. Не виключено, що такі люди не знаходять достатнього розуміння в сім’ї.

Кому заважають зупинки?

Проте останній і найбільш кричущий факт вандалізму заради вандалізму – це 15 потрощених зупинок громадського транспорту, які міська влада встановила торік у Тернополі. За них заплатили з бюджету 272 тисячі гривень. Сьогодні ж більша половина з них уже або поламані, або розмальовані.

На думку заступника міського голови Тернополя з питань житлово-комунального господарства Владислава Стемковського, таке масове пошкодження зупинок хтось організував.

«Коли це ще були поодинокі випадки, то можна було списати на хуліганство. Але зараз у мене виникає думка, що це роблять цілеспрямовано. Бо не може бути такої випадковості, щоб по всьому місту кожен випробовував свої сили на конструкціях зупинки. Чому тоді світлофори не б’ють, чому вікна не б’ють, скло ж набагато легше розбити. Б’ють лише конструкції, які не менш вразливі, ніж інші. Це чи якась форма конкуренції, чи якийсь спеціальний демарш», – вважає заступник мера.

За його даними, пошкоджені зупинки будуть оперативно реконструйовані тоді, коли підрядник відновить свою роботу, оскільки організація через брак роботи взимку не працює. Кошти на нові матеріали будуть виділені знову ж таки з міського бюджету.

«Ми говорили з підрядником, і їх можна зрозуміти. Якщо ви купили телевізор, а потім по ньому вдарили кувалдою, то це не підпадає під гарантію. Думаю, ми оплатимо матеріали, необхідні для заміни, а виконавець уже візьме на себе витрати із їх встановлення», – сказав В.Стемковський.

Якщо подумати, то кому заважали зупинки? В якій нездоровій голові могла зародитися думка про нищення цих об’єктів? Відповідей може бути декілька.
Перша – це ті ж таки «юні максималісти», залишені батьками поза увагою. Не маючи можливості самовиразитися інтелектуально, вони вирішили це зробити фізично. А оскільки їм притаманний брак не лише інтелекту, а й елементарної культури та виховання, фізичне самовираження знайшло своє відображення у трощенні зупинок громадського транспорту. Друга версія – політичні опоненти міської влади і партії ВО «Свобода», яка цю владу представляє. Але що це за така «політична боротьба», коли опонентів «душать» нищенням їхніх здобутків при владі? Звичайно, оскільки ми живемо в країні «дикого капіталізму» і «розгнузданої дєрмократії», тут усе можливе. Але ж, шановні «політикани»: якщо вам також бракує інтелекту, то згадайте хоча б про совість! Якщо ви, будучи свого часу при владі (бо хто ж із наших «нових старих» при владі не був?), не змогли чи не захотіли нічого путнього зробити для міста, то дайте це зробити тим, хто може і хоче, і робить.

Словом, що не день, то життя стає все цікавішим і цікавішим. Куди не глянь – нові руїни, нові написи, нові «мистецькі шедеври». Із таким теперішнім нас чекає справді «світле майбутнє».

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!