“Наче світ зупинився”: як подружжя з Тернопільщини подолало 4 тисячі кілометрів Туреччиною (ФОТО)

Туреччина цього літа – це спекотна зона, де часом лунають вибухи та складна політична ситуація… Проте, якщо в тебе вже куплений квиток і палке бажання потрапити в омріяну країну, то збираєшся і летиш. Віктор і його дружина Світлана Гоцалюки давно мріяли про Туреччину, а саме про легендарну гору Арарат.

Але через ситуацію в країні її закрили для туристів. Тому треба було швидко вирішувати – куди спрямувати свої маршрути. Два дні в Інтернеті – й шлях до найцікавіших місцин готовий. Попереду Стамбул, Каппадокія, Анталія, Лікійська стежка та Памуккале.

Вечірній Стамбул, “вільні” ціни в автобусах і магія Каппадокії

Віктор Гоцалюк народився у Хоросткові, а нині мешкає із родиною в селі неподалік. Проходив всі Карпати, був неодноразово на Кавказі, у Татрах. Підкорив Ельбрус і найвищу вершину Європи – вкритий снігом і льодовиками Монблан.

Для Віктора тема «Все включено» – не варіант, тому в подорож із собою взяли намет і наплічники. Для таких мандрівок радить засушити м’ясо та овочі, до закордонних паспортів додати  мінімум медикаментів та одягу, трекові палички, пише Наш день.

Віктор і Світлана літаком дісталися до Стамбулу. На метро та трамваї доїхали до головної площі столиці – Султанахмет. Там височать святині мусульманського та християнського світів. Вночі площа між Блакитною мечеттю та  собором Святої Софії грає, струменить кольорами музичного фонтану. Тут завжди людно, є Wi-Fi, можна купити напої та їжу.  Далі вирушили до Каппадокії – печерних поселень, які входять до Всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО. За словами мандрівників, у Туреччині власник маршруту реалізує свої квитки сам, тому ціни на перевезення різні. У дорогих автобусах для кожного пасажира передбачений свій екран і навушники. Були морозиво, кава, печиво, привітні усмішки протягом 700 км до Невшихіра, а згодом малий бусик довіз мандрівників до містечка Гьореме. Навколо сутеніло.  У темряві  чекали кам’яні міста Каймаклі і Деринкую.

Першу ніч Віктор і Світлана провели у наметі – на території кемпінгу в Ахмета. За 15 лір або 150 грн. за ніч подорожнім пропонують душ, басейн, чай, доступ до електрики та кухні. В сусідніх наметах мирно спали німці та данці.

Усе товариство кемпінгу о 4 ранку збудив шум. Просто з долини підіймались різнобарвні повітряні кулі. Так зустріли сонце і побачили чудову панораму Каппадокії – поселення в рожевих і кольору піску скелях.

“Наче світ зупинився”

Коли мандруєш влітку Туреччиною, треба враховувати, що вночі температура може сягати 30 градусів, а вдень – палюче сонце. Від багатьох річок влітку залишаються тільки сухі русла з перекинутими над ними мостами. Рятують дерева з апельсинами, мандаринами, гранатами, які ростуть, як у нас яблуні чи то алича вздовж доріг. Два дні Віктор і Світлана провели в скелях Національного парку Гьореме – дивовижному місці, де так і не знаходиш відповіді: як змогли люди вибити для себе ці кімнати, сходи, храми?

Цікаво було бачити навколо верблюдів, чоловіків з густими бородами, жінок у паранджах, з покритими головами, сорочках чи то платтях на довгий рукав та у шароварах. Пізніше дізналися, що паранджу носять сирійки. Мандрівників турки приймали за чехів і поляків.

За 900 км чекала на подорожніх Лікійська стежка. Рушили далі до міста Гойнюк, що в перекладі означає “гармонія”. Вранці Віктор і Світлана вирушили стежкою в гори. В одній з печер, згадують вони, знайшли зошит для записів мандрівників, у якому залишили кілька слів і українською.

– Вхід у заповідник коштує 6 лір, – розповідає Віктор. – Місцеві жителі заманюють туристів своїми пропозиціями. Нас зупинив турок зі словами про те, що попереду спека, води не вистачить і, мовляв, люди вертаються. І запропонував нам подивитися на каньйон Гойнюк. Коли побачили його на власні очі, то зовсім не пошкодували 35 лір з людини. Це справжнє природне диво. Річковий потік неймовірного бірюзового кольору, прозорий і чистий, як сльоза, тече крізь білі скелі. І серед скель ти пливеш, ідеш в рятувальному, правда, жилеті, в касці, в гідрокостюмі – емоції переповнюють. Відчуття, наче світ зупинився – навколо тільки вода, водоспади і ми.

Закинуте село, безлюдні пляжі й палаюча гора

Після відвідин заповідника всі втомлені туристи повертались в містечко бусом, а Гоцалюки далі пішли пішки. Отримали у подарунок неймовірної краси краєвиди каньйону та водоспадів і зустріч з турчанкою Едою. Як виявилося, їхня випадкова знайома чула про Україну. Проговорили до темряви, повечеряли домашнім хлібом і залишились переночувати. Вранці отримали цінний подарунок – детальну карту Лікійського заповідника.

У кожному містечку вздовж стежки є вхід у заповідник. Вирішили їхати  до міста Такирова, на це потратили 5 лір з кожного у маршрутці. На маршруті орієнтуватися не складно, усі тропи промарковані. Ішли верхом, а як бачили бухту біля моря, спускались, аби поплавати. Для ночівлі вибрали закинуте село. У поселенні люди залишили свій домашній крам, навіть машини стоять на вулицях. Тут вперше на плитці зварили борщ з сушеним м’ясом. Двох газових балончиків по 15 лір вистачило на всю подорож.

Цю ніч, розповідають, забути складно, адже навколо гиркали якісь звірі. А наступного дня до міста Чіралі мандрівники йшли 25 км. Дорогою натрапили на руїни античного міста Фаселіс, у якому був амфітеатр. Промаркована стежка вела обривами, купались досхочу в Середземному морі на безлюдних пляжах. Дорогою натрапили на мальовниче село і людей. За маленькими будиночками, критими черепицею, виднілася унікальна гора Янарташ, або Химера, дорогою до вершини якої вже протягом тисячоліть постійно спалахує вогонь – може загорітися, де завгодно.

Попереду ще було 30 км дороги та нічний переїзд до Анталії, а далі до вапнякових скель білосніжних Памуккале.

Український борщ для турків

250 км до Памуккале їхали вночі. Тому весь день могли насолоджуватися мандрівкою серед каскадів білосніжних купалень і бірюзової води. Осліплені унікальними вапняковими скелями, втомлені, але щасливі повернулись у Стамбул.

Час до літака вирішили таки провести на березі вже не Середземного, а Чорного моря. Тут українці познайомилися з турецькою родиною. Місцеві заманили подорожніх турецькими смаколиками. А ті у відповідь пригостили українським борщем. Не знаючи мови, порозумілися так, що у Мареля та Морелі опинились в гостях. Вранці гостинні турки відправили їх на таксі до аеропорту.

Так завершилась подорож довжиною у 10 днів та 4000 кілометрів. А всім, хто мріє відкрити для себе нові горизонти, мандрівник із досвідом радить: “Не відмовляйте собі у мріях – і ви досягнете вершин світу”.

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!