“Наче світ зупинився”: як подружжя з Тернопільщини подолало 4 тисячі кілометрів Туреччиною (ФОТО)

Туреччина цього літа – це спекотна зона, де часом лунають вибухи та складна політична ситуація… Проте, якщо в тебе вже куплений квиток і палке бажання потрапити в омріяну країну, то збираєшся і летиш. Віктор і його дружина Світлана Гоцалюки давно мріяли про Туреччину, а саме про легендарну гору Арарат.

Але через ситуацію в країні її закрили для туристів. Тому треба було швидко вирішувати – куди спрямувати свої маршрути. Два дні в Інтернеті – й шлях до найцікавіших місцин готовий. Попереду Стамбул, Каппадокія, Анталія, Лікійська стежка та Памуккале.

Вечірній Стамбул, “вільні” ціни в автобусах і магія Каппадокії

Віктор Гоцалюк народився у Хоросткові, а нині мешкає із родиною в селі неподалік. Проходив всі Карпати, був неодноразово на Кавказі, у Татрах. Підкорив Ельбрус і найвищу вершину Європи – вкритий снігом і льодовиками Монблан.

Для Віктора тема «Все включено» – не варіант, тому в подорож із собою взяли намет і наплічники. Для таких мандрівок радить засушити м’ясо та овочі, до закордонних паспортів додати  мінімум медикаментів та одягу, трекові палички, пише Наш день.

Віктор і Світлана літаком дісталися до Стамбулу. На метро та трамваї доїхали до головної площі столиці – Султанахмет. Там височать святині мусульманського та християнського світів. Вночі площа між Блакитною мечеттю та  собором Святої Софії грає, струменить кольорами музичного фонтану. Тут завжди людно, є Wi-Fi, можна купити напої та їжу.  Далі вирушили до Каппадокії – печерних поселень, які входять до Всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО. За словами мандрівників, у Туреччині власник маршруту реалізує свої квитки сам, тому ціни на перевезення різні. У дорогих автобусах для кожного пасажира передбачений свій екран і навушники. Були морозиво, кава, печиво, привітні усмішки протягом 700 км до Невшихіра, а згодом малий бусик довіз мандрівників до містечка Гьореме. Навколо сутеніло.  У темряві  чекали кам’яні міста Каймаклі і Деринкую.

Першу ніч Віктор і Світлана провели у наметі – на території кемпінгу в Ахмета. За 15 лір або 150 грн. за ніч подорожнім пропонують душ, басейн, чай, доступ до електрики та кухні. В сусідніх наметах мирно спали німці та данці.

Усе товариство кемпінгу о 4 ранку збудив шум. Просто з долини підіймались різнобарвні повітряні кулі. Так зустріли сонце і побачили чудову панораму Каппадокії – поселення в рожевих і кольору піску скелях.

“Наче світ зупинився”

Коли мандруєш влітку Туреччиною, треба враховувати, що вночі температура може сягати 30 градусів, а вдень – палюче сонце. Від багатьох річок влітку залишаються тільки сухі русла з перекинутими над ними мостами. Рятують дерева з апельсинами, мандаринами, гранатами, які ростуть, як у нас яблуні чи то алича вздовж доріг. Два дні Віктор і Світлана провели в скелях Національного парку Гьореме – дивовижному місці, де так і не знаходиш відповіді: як змогли люди вибити для себе ці кімнати, сходи, храми?

Цікаво було бачити навколо верблюдів, чоловіків з густими бородами, жінок у паранджах, з покритими головами, сорочках чи то платтях на довгий рукав та у шароварах. Пізніше дізналися, що паранджу носять сирійки. Мандрівників турки приймали за чехів і поляків.

За 900 км чекала на подорожніх Лікійська стежка. Рушили далі до міста Гойнюк, що в перекладі означає “гармонія”. Вранці Віктор і Світлана вирушили стежкою в гори. В одній з печер, згадують вони, знайшли зошит для записів мандрівників, у якому залишили кілька слів і українською.

– Вхід у заповідник коштує 6 лір, – розповідає Віктор. – Місцеві жителі заманюють туристів своїми пропозиціями. Нас зупинив турок зі словами про те, що попереду спека, води не вистачить і, мовляв, люди вертаються. І запропонував нам подивитися на каньйон Гойнюк. Коли побачили його на власні очі, то зовсім не пошкодували 35 лір з людини. Це справжнє природне диво. Річковий потік неймовірного бірюзового кольору, прозорий і чистий, як сльоза, тече крізь білі скелі. І серед скель ти пливеш, ідеш в рятувальному, правда, жилеті, в касці, в гідрокостюмі – емоції переповнюють. Відчуття, наче світ зупинився – навколо тільки вода, водоспади і ми.

Закинуте село, безлюдні пляжі й палаюча гора

Після відвідин заповідника всі втомлені туристи повертались в містечко бусом, а Гоцалюки далі пішли пішки. Отримали у подарунок неймовірної краси краєвиди каньйону та водоспадів і зустріч з турчанкою Едою. Як виявилося, їхня випадкова знайома чула про Україну. Проговорили до темряви, повечеряли домашнім хлібом і залишились переночувати. Вранці отримали цінний подарунок – детальну карту Лікійського заповідника.

У кожному містечку вздовж стежки є вхід у заповідник. Вирішили їхати  до міста Такирова, на це потратили 5 лір з кожного у маршрутці. На маршруті орієнтуватися не складно, усі тропи промарковані. Ішли верхом, а як бачили бухту біля моря, спускались, аби поплавати. Для ночівлі вибрали закинуте село. У поселенні люди залишили свій домашній крам, навіть машини стоять на вулицях. Тут вперше на плитці зварили борщ з сушеним м’ясом. Двох газових балончиків по 15 лір вистачило на всю подорож.

Цю ніч, розповідають, забути складно, адже навколо гиркали якісь звірі. А наступного дня до міста Чіралі мандрівники йшли 25 км. Дорогою натрапили на руїни античного міста Фаселіс, у якому був амфітеатр. Промаркована стежка вела обривами, купались досхочу в Середземному морі на безлюдних пляжах. Дорогою натрапили на мальовниче село і людей. За маленькими будиночками, критими черепицею, виднілася унікальна гора Янарташ, або Химера, дорогою до вершини якої вже протягом тисячоліть постійно спалахує вогонь – може загорітися, де завгодно.

Попереду ще було 30 км дороги та нічний переїзд до Анталії, а далі до вапнякових скель білосніжних Памуккале.

Український борщ для турків

250 км до Памуккале їхали вночі. Тому весь день могли насолоджуватися мандрівкою серед каскадів білосніжних купалень і бірюзової води. Осліплені унікальними вапняковими скелями, втомлені, але щасливі повернулись у Стамбул.

Час до літака вирішили таки провести на березі вже не Середземного, а Чорного моря. Тут українці познайомилися з турецькою родиною. Місцеві заманили подорожніх турецькими смаколиками. А ті у відповідь пригостили українським борщем. Не знаючи мови, порозумілися так, що у Мареля та Морелі опинились в гостях. Вранці гостинні турки відправили їх на таксі до аеропорту.

Так завершилась подорож довжиною у 10 днів та 4000 кілометрів. А всім, хто мріє відкрити для себе нові горизонти, мандрівник із досвідом радить: “Не відмовляйте собі у мріях – і ви досягнете вершин світу”.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!