У будинку тернопільського священика, що вигорів дотла, дивом уціліли церковні реліквії

Минулого вівторка біда нагрянула в оселю священика із села Кушлин Кременецького району Андрія Вараниці. Рано-вранці спалахнула пожежа на горищі проборства, священикової резиденції.

У той час у домі були сам о. Андрій, його дружина, їхні п’ятеро дітей та родич сімейства. На щастя, ніхто від вогню не потерпів. Машина пожежників приїхала із Кременця, що за 16 км від Кушлина, через годину, коли рятувати вже було нічого.

«Здалося, хтось влаштував феєрверк»

Будинок, в якому жила сім’я Андрія Вараниці, належить сільській громаді. Це невеликий одноповерховий дім, збудований на початку 80-х років минулого століття. Стоїть він поряд із церквою Покрови Божої Матері, настоятелем якої ось уже 13-й рік є о. Андрій. Зараз від обгорілої будівлі залишилися лише стіни, суцільно чорні зсередини. За кілька днів після пожежі сільчани розібрали рештки вигорілого даху, винесли з хати понівечене майно, склали надворі вцілілу цеглу. На подвір’ї, під стіною літньої кухні, видно закіптюжене кухонне начиння — каструлі, миски, горнята.

Ще донедавна у тісній, як для восьми душ, хаті на 34 житлових “квадрати” панували любов і злагода, дзвеніли щирі дитячі голоси. Тепер це — згарище, пустка, від якої віє холодом.Пожежа почалася близько шостої години ранку 27 березня. Першою її помітила дружинао. Андрія, Тетяна.

— Я прокинулася, бо спрацював випрямляч напруги для комп’ютера, — розповіла жінка. — Напередодні через сильні пориви вітру часто зникало світло, мабуть, вночі електрику теж вимикали. Крім пікання випрямляча, почула знадвору й інші звуки, наче постріли. Спросоння подумала, що хтось влаштував феєрверк, бо ж і світло за вікном блимало. Виглянула, а на льосі, що поряд із хатою, відблискують язики полум’я. Тут я остаточно прокинулася, крикнула: “Батюшка, пожежа!”, побігла будити й нашвидкуруч одягати дітей…

Найстарший син подружжя Вараниць, 8-річний Іванко, вискочив надвір сам. Здогадався накинути на голову ковдру, бо зі стелі вже падали розпечені краплі покрівельного матеріалу, а з даху навсібіч летіли шматки шиферу (це його “постріли” священикова дружина сприйняла за феєрверк). 4-річного Юрчика, 2-річну Женю, 5-місячних двійнят Миколку і Лізу винесли у літню кухню батьки і дядько Тетяни. Ще однієї дитини, 6-річної Ксені, вдома не було — гостювала у бабусі на Хмельниччині.

— Вогонь поширювався дуже швидко, — згадує о. Андрій. — У першу мить, коли матінка гукнула, що горимо, я спробував пробратися на горище. Взявся за кришку люка і обпік пальці, задихнувся від їдкого диму. Тоді майнула думка — нічого не врятуємо з хати. Винесли дітей, а дружина ще повернулася у дім, щось у паніці шукала, бігала боса. Я кинувся за нею, і надвір ми вже вибралися через вікно, бо хід до дверей перекрив вогонь. Вікна у нас були нові, дерев’яні рами міцно підігнані, дружина сама не змогла б їх відчинити. Тепер думаю, що якби мене не було вдома, могло статися щось жахливе…Із “світських” речей священик зумів винести з хати лише ноутбук. Особисті документи подружжя, за збігом обставин, лежали у папці в автомобілі отця, і вони збереглися.

На пожежу збіглося з півсотні мешканців Кушлина. За роки пастирського послуху о. Андрій, незважаючи на молодість (йому лише 35 років), здобув серед парафіян великий авторитет і щиру повагу, тож рятували його дім усім миром. Чоловіки і жінки поливали палаючі стіни водою з криниці, але як можна з допомогою нехитрих відер зарадити полум’ю, яке бушує на висоті? А на голову людям ще ж падали шматки гарячого шиферу, розліталися вбік на десятки метрів…

На щастя, вдалося винести з ванни наполовину заповнений газовий балон (дім опалювався дровами).За висновком фахівців, пожежа сталася через коротке замикання. У помешканні працювали сучасні потужні прилади — два холодильники, бойлер, і стара проводка не витримала різких перепадів напруги, коли “вибивало” світло. Припущення про навмисний підпал о. Андрій відкинув. “Ворогів не маю”, — сказав він.

Оплавилося скло,а дерев’яний хрестне згорів

Дах під натиском вогню загрозливо тріщав, а о. Андрій з парафіянами, ризикуючи життям, виносив з однієї кімнати будинку найцінніше — церковні реліквії.

— У хаті було три кімнатки, і одна з них використовувалася суто для парафіян, — розповів священик. — Коли храм не опалювався, ми там і богослужіння звершували. Під час пожежі я хотів передусім врятувати ікони, книги, святині з Єрусалиму та Афону, святі мощі, подароване мамою Євангеліє, металевий хрест, яким мене висвячували. Знаєте, вогонь, який прямував у церковну кімнату, зупинився буквально за дверима. Двері і мій священицький одяг згоріли, а реліквії вціліли. Вони трохи закіптюжені, але кіптяву вже відтерли…

Священик розповів про ще одну дивовижу. “У кімнаті, де спала матінка з дітьми, вигоріло все, оплавилося навіть скло, але майже неушкодженим залишився дерев’яний хрест, — сказав о. Андрій. — Це чудо. Хрест лише трішки обгорів з одного краю. Його років десять тому зробили почаївські майстри, а знайомі нам його передали”.

Після пожежі багато парафіян Кушлина пропонували родині священика притулок у власних оселях. Отець Андрій висловлює їм щиру вдячність, радий, що у душах людей, як би важко нині не велося, живуть милосердя і любов до ближнього.

Тимчасово ж погорільці оселилися у просторій хаті Володимира і Оксани Тарасюків. Пані Оксана є хресною мамою двійнят подружжя Вараниць. А влітку велика священикова родина переїде у дім уродженки Кушлина Світлани Качан, в якому зараз ніхто не живе: господиня, вдова, має роботу і квартиру у Кременці, забезпечені житлом і її діти.Днями на церковній раді вирішували долю обгорілого проборства. Спершу думали його розібрати, бо по стінах пішли великі тріщини, але потім домовилися, що через деякий час зміцнять стіни будівлі і накриють її дахом. А о. Андрій хоче почати будівництво власної оселі, про яку мріють з дружиною кілька останніх років, тим паче, що мають приватизовану ділянку землі біля храму. Тепер саме нещастя ніби підштовхнуло до здійснення мрії.

Односельці священика відразу ж після пожежі прийшли на виручку своєму душпастирю: люди зносять у будинок, де тимчасово живуть Вараниці, дитячий одяг, взуття, продукти. Допомагають, чим можуть, і жителі інших сіл, пише Місто.

— Завжди прошу у цих добрих людей залишати свої імена, щоб ми за них молилися, — каже о. Андрій. — За будь-який дарунок кожен з нас даватиме перед Богом відповідь. Нині, дякуючи людям, ми маємо, може, вдвічі більше одягу, ніж мали раніше. У перші дні після пожежі я просив Бога, щоб швидше забувся той страшний ранок. Головне, що живі наші діти, і ми, скільки зможемо, скільки Бог дасть нам терпіння, поминатимемо всіх добрих серцем людей.

Допомогти родині погорільців можна за такими реквізитами: ПриватБанк, код: ЗКПО 14360570, МФО 305299, р/р 29244825509100, особистий рахунок 4405885818865351. Вараниця Андрій Миколайович. Телефон о. Андрія (097)747-51-85.

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!