“Встигла відновити весь творчий доробок” – спогади про відому тернопільську громадську діячку Віру Стецько

…Довго стримувані сльози впали на землю скупими краплями дощу. Прохолода окутала землю, і тільки темне, спотворене внутрішнім болем чоло неба нагадувало страдницькі обличчя скульптур Іоанна Пінзеля: час від часу обрій прорізали громовиці, але з небесних очей лише інколи скочувалась скупа сльоза.

І аж нарешті пізно ввечері розверзлися небеса й гіркі потоки води хлинули на змучену землю. Небо плакало за втраченою Вірою, мистецтвознавцем, краєзнавцем і журналістом Вірою Стецько, яка пішла з життя 21 серпня 2016 року.

Соняхи і миска підсніжників

Вона дуже любила жовті квіти, особливо соняхи, тож гарячо-сонячних троянд і хризантем їй принесли цілі оберемки – останній прояв поваги, шани, любові. А соняхи, виявляється, були для пані Віри уособленням родинного щастя, бо на весілля майбутній чоловік подарував своїй кирпатенькій нареченій букет із маленьких сонечок. «Тоді ж стільки квітів не було, от я і подарував Віруні соняхи», – згадував, зігріваючи себе спогадами, художник і скульптор Дмитро Стецько, пише Номер один.

А ще традиційно навесні тільки-но з’являлись підсніжники, він дарував дружині цілу миску перших квітів. Натомість на день народження чоловіка вона також завжди приносила квіти, якось стиха пояснивши: «Дмитро дуже любить квіти». І справді, народжений під шурхіт осіннього листя, Стецько до кожної рослини ставиться, мов до дитини. Навесні з любов’ю оглядає свій садок біля майстерні, змітає зимове сміття з тонких пагінців. Тим часом Віра поспішала на ринок за яскравими братчиками.

Лілії долі

Взагалі неможливо писати про Віру, не згадавши про Дмитра. Вони стали сонцем мистецького бомонду. Ви коли-небудь бачили це подружжя неусміхненим? Здавалось, що посмішка справжнім німбом сяяла над ними. Та якщо Віруся просто випромінювала щастя навкруги, то пан Дмитро – це «річ у собі», точніше, у вусах: козацькі вуса надійно утаємничують усі його емоції, та очі митця так і пускають бісенят, іронізуючи над побутовою дріб’язковістю міщан.

Майже 40 років подружжя Стецьків разом крокувало по життю. А поєднало їх кільце нашого тернопільського ставу, бо саме на пляжі одної літньої днини молодий художник уперше побачив білявку, яка виходила з човна, вся уквітчана річковими ліліями. Мов Афродіта з піни морської, впурхнула красуня в душу Дмитра. Запам’яталась ще й тому, що напередодні зустрів ворожку і на його жартівливе запитання та пильно подивилась йому в очі і серйозно відповіла (щоправда, банальною фразою): «Незабаром зустрінеш біляву дівчину і чекатиме вас велике кохання». Ніби у воду дивилась чорноока – Віра стала для митця талісманом, вірою і Музою.

Познайомились вони пізніше. Провівши красуню додому, 33-річний Дмитро тільки й наважився прошепотіти: «Давай завтра підемо в кіно». А назавтра з ходу запропонував: «Виходь за мене заміж». Та до вінця свою Віруню повів лише через рік. До речі, вони побралися наприкінці серпня (на День міста) і цьогоріч подружжя планувало ювілей. Не судилося…

Того ж вечора юнак з дівчиною пішли таки в кіно на мелодраму «Табір іде в небо». Згодом обоє з усмішками згадували, як Віра потай від кавалера витирала сльози, а він увесь фільм зачаровано дивився на свою кирпатеньку красуню.

– Що я ціную у нашій родині, то це довіру, взаємоповагу та свободу, – відкрила якось таємницю «життя без сварок» пані Віра. – Жодній людині, тим більше творчій, не можна ставити дилему: або сім’я, або творчість. Дмитро завжди цінує те, чим я, як співробітник Тернопільського краєзнавчого музею, займаюсь. Я ж поважаю його творчість.

Ніби у відповідь на це пан Дмитро в одному з інтерв’ю зізнався: «Я найбільше відповідальний перед дружиною. Віра для мене – друг, порадник, перший критик і вічний цензор. З її погляду можу дізнатися, як зроблено роботу. Якщо вдало, вона обов’язково поцілує мене. Дуже боявся, коли ще був холостим, мати таку дружину, яка б мені заважала. Навіть і тут боровся зі своїм характером. Женився 33-річним. Віра влаштовує мене на всі сто відсотків. Ось цей дитячий і юнацький образ коханої, який виношував, у ній яскраво втілено. Мистецтво вимагає, щоб йому віддаватися сповна, без остатку. І Віра, як творча натура, мене в цьому постійно підтримувала і підтримує».

І ось тепер важка виснажлива недуга відібрала цю красу, зруйнувала щастя, закидала чорним горем родинне вогнище.

Княгиня капелюшків

Під час панахиди співачка Адріана Онуфрійчук сумно зітхнула: “Віра йшла містом, мов княгиня!” І саме мисткиня стала законодавицею моди на капелюшки. Якось ми гуляли центром міста і зустрілись із “Шапокляк”. Та зміряла пані Віру з ніг до голови і пафосно на весь Театральний майдан прорекла: “У неї знову новий капелюшок!” Віра засміялась і пригадала такий випадок. Мало хто знає, що гарно шила, відтак навіть у роки тотального дефіциту пан Дмитро мав джинси, а Віруня чи не щодня міняла вбрання. Так от, якось у свята подружжя вийшло на каву: Віра – вся в білому ще й у білому капелюшку, пан Дмитро – весь у чорному, ще й узяв чорний крислатий капелюх. “Шапокляк” як побачила їх, заклякла на місці, потім поправила свій солом’яний бриль, взялася руками в боки й каже: “Дивися, ще й обоє в капелюхах!” Треба віддати належне цій дивакуватій старенькій: вона якщо і перекривляла Стецьків, то робила це не образливо, а грайливо, з якоюсь поважною іронією.

Кохання для Віри

У Віри в житті було два кохання – чоловік Дмитро Стецько і загадковий скульптор ХVІІІ ст. Іоанн Георг Пінзель, чию творчість мистецтвознавець вивчала понад 30 років. Хтось хитро підкаже: а львівський науковець Борис Возницький? Так, він багато зробив, щоб пані Віра відбулась як професійний краєзнавець. Але їх таки поєднав загадковий Пінзель та його роботи. Як доказ – виданий під редакцією Віри Іллівни унікальний альбом-каталог «Таїна Пінзеля», що став уже бібліографічною рідкістю!

Що й казати, журналіст за першою освітою, вона відчувала сенсацію. У той час, як дехто в Тернополі сміявся: «Кому потрібні ці без рук – без ніг спотворені фігури?», вона працювала в архівах і детально вивчала кожну скульптуру. Чи не тому саме їй відкрилось – з’явилось обличчя на плечі «Алегорії мужності». До речі, свого часу фігуру було встановлено у бічному вівтарі церкви св. Покрови м. Бучача.

– Коли підняла голову – на мене дивився Пінзель. Я побачила скривлене від болю обличчя, яке більше нагадувало маску, – розповідала тоді, у серпні 2007-го, Віра Іллівна. – У ХV ст. Мікеланджело Буонаротті у сцені «Страшного суду» на фресках Сікстинської капели зобразив себе в образі грішника, чию шкіру тримає св. Варфоломій. От і Пінзель залишив свій автопортрет, але зобразив не застигле обличчя, а скривлене від болю.

Завдяки відкриттю, про Пінзеля заговорили. Більше того, чотири роки потому до нас із Японії приїхала знімальна група телекомпанії NHK і Віра Іллівна консультувала їх. Зачаровані магнетизмом робіт майстра і емоційними розповідями пані Стецько, вони не лише створили документальний фільм, а й випустили книгу про скульптора, який із дерева й каменю створив експресивно пластичних святих. Та справжнім тріумфом для дослідниці стала виставка робіт «галицького Мікеланджело» у Луврі.  

Іконописець «Підкова», бургомістр-українець

За більш ніж 30 років роботи у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї Віра Стецько організувала понад 300 виставок. Водночас вона ретельно досліджувала архівну спадщину, повернувши не тільки Галичині, а й усій Україні ім’я першого українця – бургомістра Тернополя Володимира Лучаківського, вивчала творчість скульптора Антона Осинського (припускають, що він був учнем І. Пінзеля) та художників діаспори, вихідців з наших земель: Якова Гніздовського, Михайла Мороза, Михайла Паращука, Ярослава Музики. Повернула із забуття ім’я іконописця Андрія Наконечного на псевдо «Підкова», який зобразив Ісуса Спасителя в українській вишиванці! На жаль, книгу про нього Віра Іллівна так і не встигла видати, тож улюбленому художнику митрополита Андрея Шептицького знову загрожує забуття. А ще мріяла про музей міста у Тернопільському замку.

…Півтора року боролася Віруня з важкою хворобою. Та чи не найбільше її підкосила крадіжка ноутбуків з їхньої майстерні в центрі Тернополя навесні минулого року. Здавалось би, злодії завдали непоправного удару. Та всупереч злому року й тяжкій недузі, вона встигла відновити свої рукописи і весь творчий доробок. Встигла, з останніх сил збираючи в кулак крихти свого життя.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!