Життя без руки, ноги: у Тернополі покалічені у боях воїни розповіли про свій шлях боротьби за Україну

Вони боролися із зовнішнім ворогом, а довелося мати справу з внутрішнім – апатією, відчаєм,  зневірою. Вчитель танців, ветеринар, електромонтер, студент, працівник ломбарду, виконроб, механік, тренер із карате, інженер.

Всього їх 18, вони з різних областей України. Їх об’єднала війна, а потім вони самі об’єднались і показують своїм прикладом, що після війни життя продовжується. Навіть якщо це життя – без руки, ноги чи обох ніг.

Щоб усміхатися, як вони

Фотоісторії 17 учасників АТО й однієї жінки-волонтерки, покалічених у боях, презентувала в Тернополі телеведуча «1+1» Соломія Вітвіцька. Задум створити такі світлини виник у неї після походу в госпіталь, куди вона  приносила солдатам щось поїсти, футболки. Там побачила красивого усміхненого хлопця – Юрія Весельского. Соломія не відразу зрозуміла, що у нього немає ноги. А коли їхала додому, задумалася, що, вийшовши з госпіталю, він зустрічатиме погляди нерозуміння, які дісталися “у спадок” від СРСР. Так народився проект “Переможці”, одним із героїв якого став і усміхнений Юрій, пише "Наш ДЕНЬ".

“У моїй історії немає захоплюючого сюжету. Мене поранило раніше, ніж сталися аеропорт, Дебальцеве… Це ще був Слов’янськ. Ми колони супроводжували і я, як завжди, їхав перший. Отак нарвалися вночі на засідку”, – так Юрій розповідає про те, як втратив ногу.

Сьогодні замість неї – протез, як і в інших учасників проекту. На світлинах, які зробив відомий український фотограф Олександр Мордерер, вони усміхнені й випромінюють енергію. Щоб так усміхатися, кожен з них пройшов не менші випробування в собі, ніж у бою.

Такі подібні, такі різні історії

Симпатичний чоловік без ноги неймовірно легко виконує танцювальні рухи в повітрі. Це фото – Віктора Кардаша. Йому 32 роки. До війни був учителем танців. Поранений в селі Гурзуф Донецької області. Ноги йому пошматувало осколками від снаряду, який розірвався поруч. Лікарям вдалося врятувати ліву ногу, а щодо правої їхній вердикт був невтішний.

“У госпіталі, після ампутації, відкинув ковдру, – згадує Віктор. – Дивлюся – а ноги немає… Відтяли аж за коліно. Спершу не знав, що робити… З розпачу майнула думка вкоротити собі життя. І одразу подумав про своїх батьків – як вони будуть без мене, якщо я щось із собою вчиню? Потім трохи заспокоївся. Тут, на Сході, така біда трапилася з багатьма моїми побратимами, люди живуть якось, тож і я витримаю. Поранення докорінно змінило мене самого і моє життя. Я зустрів нових друзів. А ще – у мене знайшлася наречена! І я, повірте, заради неї знову затанцюю, як колись”.

На іншому фото чоловік тримає рукою-протезом гілочку, на якій розпустились зелені листочки. Це – В’ячеслав Буйновський. Народився у Сумах, до війни працював на СТО – механіком. Поранення він отримав у бою за містечко із символічною назвою Щастя. Крім відірваної руки і ноги була ще одна проблема – бійця зрешетили осколки. Лікарі давали йому не більше десяти відсотків на життя.

“Після чергової операції лежав у реанімації і думав про те, що життя, в принципі, на цьому не закінчується. Деякі втрачають більше”, – каже В’ячеслав.

Своєю рукою-протезом він навчився робити все – тримати чашку, кермувати машиною і навіть писати автографи, за якими підходять до нього на презентаціях проекту.

Олексій Аванесян на протезі повів наречену-волонтерку до РАЦСу. Коли маленькому Олексію було сім, його батьки переїхали з Нагірного Карабаху до Вірменії, втікаючи від війни. Саме заради єдиного сина вони вирішили почати нове життя. Через 22 роки війна наздогнала Олексія в Україні. Він сам прийшов у військкомат і попросив, аби його мобілізували до армії. А в серпні 2014-го разом з хлопцями опинився в Іловайському котлі…

«25 серпня о пів на восьму ранку почався обстріл із “Градів”, – згадує той день Олексій. – Відчуття одразу після хлопка – не можу стати на ліву ногу. Коли перевернувся на спину, бачу – ноги нема…”

Перші побачення з волонтеркою Оленою були в київському військовому госпіталі на візку, на милицях, а потім, уже на протезі, він став із нареченою на весільний рушничок.

“Рівні можливості, а не жалість”

Серед фотографій чоловіків привертають увагу світлини усміхненої жінки у блакитній вечірній сукні. 43-річна Оксана Нежальська – вчителька молодших класів. До війни. А потім стала волонтеркою, допомагала військовим у зоні АТО.

Той день Оксана не любить згадувати. На залізничному переїзді поблизу міста Антрацит Луганської області підірвалась автівка з жінками-волонтерками, які розвозили продукти й ліки у віддалені селища. Оксані пошматувало ноги, власне кажучи, відірвало зовсім.

Згодом вона навчилась з цим жити – з думкою про те, що без ніг скрізь по світу є безліч людей, і вони дають собі раду. Головне – бажання і воля, як вчила сумлінно Оксана своїх першачків.

Якби рік тому, коли сталася трагедія, жінці сказали, що вона, зіпнувшись на протези, стане завзятим мандрівником, знову, як колись, сяде за кермо автівки – вона б щиро дивувалась. А тепер мріє започаткувати власну справу й займатись туризмом для людей з обмеженими можливостями.

“Я хочу врешті-решт зламати песимістичний стереотип, що, мовляв, якщо ти інвалід, то це вирок – сиди в чотирьох стінах. Не ті часи, – каже Оксана. – Так, нам потрібна підтримка від суспільства, але водночас – і рівні можливості, а не жалість”.

З протезами – у шортах

Герої світлин, які приїхали на презентацію проекту до Тернополя, випромінювали усмішки й викликали щире захоплення. Соломія Вітвіцька, відкриваючи виставку, відзначила, що її мета – змінити громадську думку до людей з обмеженими можливостями, а також зробити наші міста й містечка доступними для них та зручними. Але головна мета – розвиток сучасного протезування і залучення до підтримки бійців влади й підприємців.

За словами Соломії, після фотосесії чимало перестали соромитися протезів і можуть спокійно ходити в шортах вулицею. А це, в свою чергу, допомагає українцям змінюватися і сприймати людей з протезами як повноцінних членів суспільства.

Спецвипуск про всіх героїв проекту створив журнал “Viva!”. Кожен охочий може стати частинкою цієї соціальної ініціативи, придбавши благодійний номер видання. Кошти підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.

“Мені всього 21 рік. Ще рано помирати”

“Переможців” наступним зустріне Хмельницький, а в Тернополі фотовиставка триватиме до 27 вересня. Побачити її можна в музеї “Ретро-кортеж”, що поблизу “Подолян”. Побачити – і відчути, якими надзвичайними можуть бути звичайні люди. Як Олександр Чалапчій, який до війни працював майстром електрогазозварювання, а втративши дві ноги, став волонтером. Як молодий боєць Сергій Шовковий, якого поранили під Луганськом. “Тоді я зрозумів: мені всього 21 рік. Ще рано помирати”, – розповідає він. І жартує: “Те, що немає однієї ноги, – це, звичайно, мінус. А плюсів я нарахував декілька: наприклад, можна заощадити на шкарпетках”. Як Василь Пелиш, який втратив руку в полоні у сепаратистів через татуювання тризуба і напису «Слава Україні!»

Кожна фотоісторія проекту – не лише про одну людину. Це історія про багатьох бійців, волонтерів, людей на війні. А також про всіх, які в тилу, по той бік фронту, підтримують і допомагають тим, хто став підтримкою для всіх нас.

Життя – як тендітна гілочка із зеленими листочками в руці-протезі В’ячеслава Буйновського. “Не треба мене жаліти, – каже він з усмішкою. – Я потребую тільки розуміння”.

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!