У центрі Тернополя забагато пам'ятників?

Дебати з приводу пам’ятників є яскравим свідченням розвитку нашого суспільства, громади Тернополя. Такої думки експерти, які взяли у часть у Громадській раді RIA.

Пам’ятник – це подія

Богдан ВАВРИК (56 р.), експерт з питань будівництва, ГО “Тернопілля наш дім”:

- Наша громадська організація однозначно підтримує будь-яку ініціативу, пов’язану зі встановленням нових пам’ятників. Пам’ятник – це подія, мистецтво, історична пам'ять. Врешті - це створення домінанти у міському середовищі. Пригадайте хлопчика, який робить одну таку справу у Копенгагені. Жарти жартами, але якби такий пам’ятник з’явився у Тернополі, ми всі були б раді…

Утім, хотів би звернути увагу насамперед на стан існуючих монументів. За законодавством, пам’ятники належать до об’єктів благоустрою. Але функція у них – значно вагоміша. Фактично пам’ятник є повноцінним об’єктом містобудування. Тобто архітектурним об’єктом, який повинен відповідати всім вимогам. І їх треба обов’язково дотримуватися на всіх стадіях створення. Йдеться про дозволи на землю, розробку проекту та його експертизу, саме виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію, передачу на баланс, повсякденне утримання та охорону, проведення поточних і капітального ремонтів.

Додам, що лише за дотримання містобудівного законодавства при спорудженні пам’ятників, вони мають право на існування. Звісно, дотримуватися треба і Генплану міста. Тому недопустимим є дозволяти якійсь особі чи групі людей вирішувати, де саме має бути той чи інший об’єкт. Пам’ятники – не виняток. Проаналізувати слід і ситуацію із існуючими пам’ятниками. Вузьких місць є багато і над ними треба працювати.

Франку позаздрить культурист


Олег МАРТИНЮК (50 р.), радник права, ГО “Іскра Надії”:

- Оскільки я не є митцем, то висловлюю точку зору звичайного тернополянина, який прожив тут усе своє життя. Помітив таке: пам’ятники у Тернополі не відповідають тим особистостям, яким встановлені. Хоча я розумію, що автори цих витворів будуть рвати на собі сорочку, захищаючи “дітище”. 
Інший момент – гігантизм, який захопив наших митців. Іван Франко у нас такий, що йому пан Побер позаздрив би. Та й Крушельницька надто велика. На мою думку, їхні розміри гнітять усе навколо.

Наступне – є як мінімум два місця, де міг би ідеально вписатися Данило Галицький. Але його чомусь таки не встановили на “власному” бульварі. Те саме сталося із погруддям Стецька. Хоча є вулиця, яка носить його ім’я. Маємо майдан Мистецтв і вулицю Крушельницької, але пам’ятнику оперній діві там місця не знайшлося. Натомість бульвар Шевченка усім перенаситили. Вся культура міста – на відстані витягнутої руки! Я розумію владу чи тих людей, які приймають рішення про розташування пам’ятників. Раптом треба - три кроки від мерії і ти вже біля того, кому покладають квіти…

Наскільки я зрозумів, питання пам’ятника Незалежності можна вважати вирішеним. На цьому тлі мене цікавить: чи там його ставлять? Ту алею з фонтанчиками замислювали так, щоб там була перспектива – вигляд на драмтеатр. І це було красиво. Перепрошую, але ми вже втулили туди Крушельницьку. Куди передом, куди задом – інше питання. Але тепер з протилежного боку алейки прагнуть встановити пам’ятник Незалежності. Та архітектурна споруда аж ніяк не буде меншою за монумент оперній діві, а набагато більшою! Невже у місті немає іншого зручного місця для цього?

Мистецтво + політика = пропаганда

Сергій ТКАЧОВ (54 р.), голова наукової ради при обласному товаристві “Меморіал” ім. Стуса:

- Я погоджуюся з думками, які висловили інші учасники “круглого столу”. Але мене спонукали прийти сюди дещо інші мотиви – не обговорення вже встановлених пам’ятників, а тих, які планують. Насамперед, пам’ятник Незалежності. Це питання має дві складові – мистецтво і політика. Але не думайте, що ті, хто проти цього пам’ятника, заперечують саму незалежність. Прошу не плутати ці дві речі.

Коли поєднують мистецтво і політику, це - пропаганда. Пам’ятники, які створюють заради цього, - зроблені поспіхом і недовговічні. Причому мистецька складова у них - майже відсутня. Сама назва - пам’ятник Незалежності - викликає суперечність. Ми що - її ховаємо? Наступне, ми декларуємо, що це пам’ятник сучасності, а робимо макет у кращих традиціях соцреалізму. Виходить: Україна – обов’язково жінка, така собі “Родіна-мать”. Якщо воля, то це обов’язково птах.

Я ще застав сталінські скульптури – жінка з веслом, колгоспниця зі снопом. Тепер у нас буде… пташниця, зважаючи на той макет, який я бачив. Знову перемагає та сама політична домінанта. Більше того, сама ідея зі встановленням того пам’ятника на 21-му році незалежності є, як на мене, абсурдною. Молоді люди, мої діти, які вже народилися у незалежній країні, не знають іншої України. Вони не запитують: чому їй треба ставити пам’ятник?

Майстри дуже місту нашкодили

Ярослав ПЕЛЕХАТИЙ (53 р.), начальник відділу містобудування та охорони пам'яток обладміністрації:

- Для мене ближчою є тема пам’яток архітектури. Лише у місті маємо чотири - національного значення, а також більше 200 – місцевого. При цьому найбільша проблема – невміння доглядати і забезпечувати технічний стан цих об’єктів. 

Найбільшої шкоди пам’яткам завдали комунальні служби міста. Тобто ті майстри, які не вміють реставрувати, відтворювати якусь втрачену деталь. Те, що їм видається зайвим, вони просто збивають. Наприклад, маси консолей, що були під балконами і мали елементи ліплення, вже немає. Тепер там стирчать якщо не шини, то якісь металеві деталі. Вигляд вони мають жалюгідний. Хоча на старих фото чудово видно, як наше місто прикрашали балкони, а також ріні елементи оздоблення фасадів. Далеко не все знищили під час війни…

До речі, сучасні об’єкти, наприклад, радянської пори, ніколи не простоять стільки, скільки замки та фортеці. Вони збереглися тому, що при побудові майстри використовували натуральний вапняний розчин. Натомість елементи, виконані з бетону, через 50 років просто розсипаються.

Маємо у місті “родзиночки”

Лариса РИМАР (40 р.), директор ІНФОТУРЦЕНТРу:

- Тернопіль дійсно насичений пам’ятниками. Те, що вони розміщені дещо хаотично, - правда. Але цю ситуацію вже не змінити. Це може спричинити чимало проблем. 
Утім, як людина, дотична до розвитку туризму у нашому краї, я вважаю: чим більше пам’ятників – тим краще.

Інша справа – мистецька цінність цих робіт. Висновок про це мають робити фахівці. Якщо митці беруться за таку відповідальну роботу, то її якість має бути якомога вищою.

Символи радянської епохи вже віджили своє. Те, що сьогодні ще ми бачимо, напевно, з часом теж зникне. Оцінку цим витворам ми, швидше за все, ще дамо. Інший момент – Тернопіль барвистий не лише на пам’ятники, які щось символізують. З’являються пам’ятники іншого роду. І це дуже добре. Особливо – для розвитку туризму. Хотілося б відзначити “родзиночки” – “Випадкову зустріч” чи пам’ятники біля “Атріуму”. Проте виникає питання щодо композиційної обстановки навколо цих пам’ятників. Для туриста важливий не лише монумент, а й зручності поруч. Це треба враховувати при плануванні нових об’єктів. Про людей, які приходять до пам’ятників, теж треба думати. Досконалості немає меж, тож було б дуже добре, якби ми про це постійно пам’ятали.

“Данило вже на коні не переїде…”

Петро КОВЧ (60 р.), депутат міськради першого демократичного скликання, освітянин:

- Думаю, основну проблему у вирішенні цього питання спричиняє відсутність послідовності, загалом стратегії щодо будівництва пам’ятників у місті.

Якщо попередня влада приймає якісь рішення, причому вони – обґрунтовані та зважені, це мають враховувати наступники. Так, перша міськрада демократичного скликання, до якої належали я і Данило Чепіль, робила все дуже прискіпливо. І якщо вже стояли камені із написами, що на цьому місці буде той чи інший пам’ятник, то ми на це зважали.

Нагадаю, колись на місці Данила Галицького стояв камінь, що там встановлять пам’ятник Незалежності. А на “Східному”, біля парку, напевно, досі є камінь, що там постане пам’ятник Степану Бандері. І це було б логічно, адже поряд – пантеон пам'яті борців за волю України.

Перелік недоречностей можна продовжувати. Бо кожне нове покоління депутатів зазвичай мало інше бачення цього питання. Його й реалізовувало. Причому часто – під політичну кон’юнктуру, що є недопустимим. Як на мене, рішення насамперед має залежати від людей, які мають Божий дар, - архітекторів, скульпторів, громадських діячів, на кшталт краєзнавиці Любомири Бойцун чи нині вже покійного Ігоря Герети.

Чому наші дії свого часу викликали менший спротив? Працювала експертна рада. І фахівці дуже довго та ретельно все обдумували. Ми навіть обговорювали, як люди можуть сприйняти ту чи іншу новацію.
Звісно, тепер ситуацію із розташуванням існуючих пам’ятників уже не змінити. Всі це, думаю, розуміють. Ну, не переїде Данило Галицький на своєму коні на бульвар. Те саме стосується й інших. Так, це прикро. Треба було думати раніше. Наприклад, майдан Мистецтв був би нині набагато привабливішим, якби там стояла Соломія Крушельницька. Наразі ж та місцина виглядає так, що її хочеться обминути.

Треба мораторій на 10 років

Андрій ЛЮБЕЦЬКИЙ (28 р.), громадський активіст, інженер:

- На проблему пам’ятників у місті я дивлюся дуже прагматично. Переконаний, треба заборонити встановлювати нові - принаймні наступних років 10. Тобто доти, поки ми не розберемося із тими пам’ятниками, які вже є. 

По-перше, нові монументи не вміють робити, не знають, де встановлювати. Зрештою, і репрезентувати їх нормально теж не вміють. Ініціюють їх появу зазвичай або перед виборами, або до якоїсь дати. Ці споруди часто неестетичні, бо їх роблять під настрій. По-друге – гроші. Переважно тепер встановлюють пам’ятники за гроші громади із залученням адміністративного ресурсу. Це є надто великі витрати! Я не вважаю, що Тернопіль настільки багате місто, що ми можемо собі дозволити щороку відкривати по кілька пам’ятників. І це попри те, що у нас є чимало старих – у дуже поганому стані. Варто лише літак згадати… Ви до будь-якого постаменту підійдіть. Там – плитка облупилася, там – фарбою обмалювали, там – пташки обгадили.
Дуже часто нині нарікають на пам’ятники, поставлені при Союзі. Так, не всі вони ідеальні. Але наш пам’ятник Тарасу Шевченку, який встановили за тих часів, - один із найкращих в Україні.

Тому закликаю всіх до питання встановлення пам’ятників підходити так само прагматично, як до будь-якого, від якого залежить обличчя міста. Адже демонтувати монумент – дорого, поставити на його місці новий – теж дорого. Ми не настільки заможне суспільство, щоб сидіти і думати, який то пам’ятник ще зробити.

Обличчя міста нас не тішить

Володимир АНТКІВ (20 р.), прес-секретар ТММГО "Файне місто":

- Пам’ятники – це насамперед естетика, відображення культури міста. Тобто вони ідеально ілюструють, які люди живуть у тому місті, які у них виховання і рівень освіти. Звісно, густота пам’ятників у Центрі на один квадратний метр - надто велика. І така особливість Тернополя – маленького і затишного міста - не є позитивною. Втім, якщо розглядати кожен із пам’ятників окремо, то більшість – відсотків 90 – дійсно самобутні витвори мистецтва.

Скупчення пам’ятників спричиняє те, що будь-який турист, який до нас приїжджає, знає лише квартал, який обмежується бульваром Шевченка і вулицями Руською, Грушевського та ще – набережною Ставу. Отой квадрат “файного міста” він тільки й знає. Тому якщо з’являється якийсь задум про встановлення нового пам’ятника, то фахівці мали б радити “відсувати” його трохи від Центру.

І ще один момент – чомусь у нашому місті часто зносять той чи інший фонтан і на його місці ставлять пам’ятник. Таких прикладів можу згадати кілька. Хіба не варто було зберегти фонтан біля театру чи на Сагайдачного?

Захочуть - поставлять!

Данило ЧЕПІЛЬ (59 р.), заст. нач. управління містобудування, архітектури та кадастру міськради:

- Ще за Союзу встановили статус-кво: хто і де має бути – бажано при вулицях чи у певних місцях. Причому вулиця Леніна мала бути найцентровіша, а пам’ятник вождю - у серці міста. Через це у момент зміни формації, коли ініціаторами встановлення пам’ятників стають певні представники громади, вони теж мають бачення щодо місця, де хочуть бачити свій об’єкт. Наприклад, Данило Галицький. З точки зору історії, це - перший король України. В якій державі таку особу поставлять на периферії? Тільки у центрі міста, тільки на центральному майдані! Тож логічніше було б у даній ситуації той майдан перейменувати. Натомість Театральний - назвати майданом Волі. Відповідно, там міг би вже стояти пам’ятник іншого призначення.

До речі, вулицю Стецька також невдало назвали. Націоналісти тепер лікті кусають…

Словом, одночасно змінити все і вся, щоб усім подобалося, неможливо. У кожному пам’ятнику, при бажанні можна знайти “мінус”. Недоліки має і той же монумент Шевченку, який дехто хвалить. Сперечатися можна і про пам’ятник Франку. Автор, який його створював, - вихованець радянської школи. У ті часи вимагали ідеалізації та героїзації фігури. Хоча відомо, що поет був насправді іншого зросту та статури. Через авторське бачення трішки зависокою вийшла і фігура Соломії Крушельницької.

Дехто пропонує заборонити встановлювати пам’ятники. Не хочете, то і не ставте, але театрали вже зібрали гроші і мріють про монумент Лесеві Курбасу. Розташують його біля “Березолю”. Козаки хочуть поставити пам’ятник гетьману Мазепі. Хто їм заборонить? Знайдуть місце і поставлять. Для Романа Шухевича вже націоналісти знайшли місцину – перед кооперативним технікумом.

Нагадаю, на “Сонячному” є ще камінь – місце для монумента генералу Тарнавському. І на вулиці Перля люди вимагають дати дозвіл на встановлення скульптури Матері Божої…

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!