0352.ua

Таємниці однієї з найзагадковіших печер Тернопільщини

Печера „Вертеба” знаходиться в Борщівському районі за 2 кілометри на північний захід від села Більче-Золоте. Її назва походить від старослов’янського  слова „вертеб”, що означає „печера, важко доступна балка”.

Вже у ІV тисячолітті до нашої ери печера „Вертеба” служила людині житлом. Несподіваний обвал поховав під уламками трипільців та зберіг до наших часів речі їх побуту – так звану трипільську культуру. З 1708 року печеру почали відвідувати та досліджувати. Так, записи Більчецького Василіанського монастиря свідчать, що в печеру спускались місцеві мешканці „під опікою” поміщика з Більчого графа Потоцького. На його прохання печеру вивчав у 1741 році генерал-майор польської армії, комендант Кам’янець-Подільської фортеці Йоган фон Кампенгаузен, пише ternopillive.

У 1760 році поле, де була печера, переорали і про печеру забули. Тільки в 1822 році вхід у печеру був випадково віднайдений власником села Більче Йоганном Хмелецьким. Найцінніші знахідки матеріальної культури, що розкривають важливий етап праісторії краю, виявив археолог Г. Оссовський у 1890-1895 роках. За багатством знахідок він назвав цю печеру „Над дністровською Помпеєю”. Оскільки ця територія в той час належала Польщі, то все було туди і вивезено. Вчені вважали, що всі ці знахідки пропали в Польщі під час війни. Але Юзефу Зімельсу пощастило усе віднайти неушкодженим і в повному обсязі в підвалах Археологічного музею Кракова.

Під час війни в 1942-1943 роках в печері переховувалися 38 місцевих євреїв. Коли німці про це довідалися, то вхід у печеру підірвали. Проте, людям вдалось викопатися з печери в другому місці, перейти в печеру біля сусіднього села Стрілків ці, де вони переховувалися до кінця війни (Після виходу з печери, рятуючись від вивезення на Сибір, вони всі виїхали жити а Канаду. Декілька років тому 12 чоловік з них приїхали на Тернопільщину подивитись на ті печери, що врятували їм життя).

 Згадки про перше знайомство свідка цих подій Юзефа Зімельса з печерою „Вертеба” було таким: „Це було більш як 50 років тому – 1957 році. Зі школярами я пішов у похід по річці Дністер до Заліщиків. По дорозі ми зайшли в печеру біля села Більче-Золоте. Коли я випадково штовхнув плечем бічну стінку, то з темряви на мене посипалося каміння і з стіни випав скелет. Напроти цього місця на камені був викарбуваний тризуб. Коли ми побачили напроти ще один тризуб, то вже навмисне штовхнули стіну, з якої випав другий скелет”.

Трохи пізніше, на початку 60-х років тернопільські спелеологи під керівництвом В.Радзієвського почали роботу по детальному дослідженню цієї печери. Виміри печери показали, що сумарна довжина всіх ходів становить майже 8 кілометрів. Тоді вони натрапили на грот, який був штабом Чортківського над районного проводу ОУН.

Чортківський над районний референт Служби безпеки Іван Пінять, псевдонім „Око”, „Сівач”, який мешкав в Одесі, повідомив: „Гроти Більче-Золотого відомі здавна. Їх досліджували польські спелеологи. З початком другої окупації більшовиків про них згадували місцеві підпільники і використовували у своїх справах. Коли у Більче в 1945 році розмістився окружний, а потім над районний провід ОУН, грот використовували як осідок. Туди перенеслась уся канцелярія, зв’язки всього надрайону. Місця там вистачало на цілий полк. Обладнали з дошок канцелярію з виготовлення пропагандивної літератури. Щодо моєї роботи, також були сприятливі умови для допитів і зв’язків з районами. До мене приводили агентів, розвідників МДБ і донощиків. Вхід був на полі з великої ями, яку на день закладали камінням. За 200-300 метрів від входу була наша канцелярія, спальні, кухня. Розгалужень було дуже багато, але ми далено не заходили, щоб не заблудитись, одначе шукали, де можна знайти запасний вихід.

У печері було відносно тепло, плюс 5-7 градусів. Води у ній не було, тому її приносили з села. Стіни печери ми не могли облицювати, бо на це потрібно було б вагон дошок. А просто знайшли велику залу, збудували одну кімнату з дошок для канцелярії і працівників на друкарських машинках. Так все залишилось до осені 1946 року.

У листопаді 1946 року мені на допит привели двох агентів МДБ – учителя села Хом’яківка Чортківського району Мар’яна Старовського і Михайла Максимчука з Більче-Золотого, місцевого агента, який колись вірно служив полякам. „Я їх допитував. 8 листопада ми всі, понад 20 осіб, вийшли на оперативну працю й здали агентів під охорону. На жаль, охоронці злегковажили собі і вручили їм до рук сокиру нарубати дров. Старовський з Максимчуком вибрали момент і порубали ударами двох охоронців, заволоділи їхньою зброєю і при виході застрелили вартового. Максимчук утік у Борщів, а Старовського відправили вчитися у Чернівці. Потім він став директором вечірньої школи у Чорткові”.

Дещо по-іншому про цю трагедію розповідає в інформації секретарю ЦК КП(б)У Микиті Хрущову секретар Тернопільського ОК КП(б)У І.Компанець. Він пише: „Старовський і Максимчук убили двох охоронців і чотирьох поранених повстанців. Разом шість. Серед них Василь Чокан 1914 року народження з села Більче-Золоте, псевдонім „Гук”, магазинар зброї і Микола Палійко, 1928 року народження села Стрілківці. Стрілець СКВ”. Інших не назвали. Отже, обласні партійці дописали ще чотирьох убитих, щоб заслужити собі нагороди вищих чинів.

Енкаведисти вивезли з печери багато зброї: ручних кулеметів – 8, гвинтівок – 57, набоїв – 7000 штук, гранат – 15, радіоприймач – 1, пістолетів – 2, дукарську машинку – 1, магазинів до автоматів – 6, повстанську літературу і листівки. З харчових продуктів 3 тонни картоплі, 4 мішки зерна, 20 кг олії тощо.

Тут же знайшли протоколи допитів Максимчука і Старовського та життєписи повстанців Петра Притули 1927 року народженя село Більче-Золоте, псевдонім „Хміль”, зв’язкового районної Служби безпеки, який загинув 24 вересня 1946 року біля села Шупарка, і Степана Загайка 1926 року народження з села Більче-Золоте, псевдонім „Орел, станичний села Глубічок, загиблого 1 жовтня у цьому ж селі. Емдебісти сплюндрували у печері могилу політвиховника Юрія Данильчука, псевдонім „Ждан” із села Більче-Золоте, загиблого 12 жовтня 1946 року над якою повстанці клялися, вирушаючи на бій з ворогом.

Після драми у печері „Вертеба”, повстанці передислокували надрайонний провід ОУН Чортківщини у печеру „Озерна” біля села Стрілківці. А у печері „Вітрова”, яка знаходиться за 2-3 кілометри від „Вертеби”, влітку 1964-1965 роках спелеологи знайшли селянську скриню з архівом УПА. Матеріали були вологими. Їх почали розкладати на поверхні й висушувати. Але незабаром сюди під’їхали борщівські кадебісти і всі ці документи забрали з собою. Це був архів Чортківського надрайонного проводу СБ з печери „Вертеба”.

Досліджуючи саму печеру „Вертеба”, спелеологи знайшли місця замурованих кімнат, поховання повстанця, підземний тир для вишколу новобранців, написи хімічним олівцем на стінах печери, серед них „Смерть чекістам”.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!