0352.ua

Тернополянка зібрала унікальні історії родинних реліквій (ФОТО)

9 травня 1945 року маленька Стефанія виглядала з війни тата – Олексу Струхманчука. Але того дня його не було. І наступного. “Може, завтра”, – казала собі. Але це “завтра” так і не настало. Замість тата був лист, у якому він просив родичів турбуватися про доньку. Мама Стефанії, Пелагія, також не дочекалася мирних днів – у неї влучив уламок від снаряда. Встигла лише попросити, щоб їй подали води.

Під час війни згоріла і хата, у якій жила сім’я. Все життя дівчинка, а потім жінка й бабуся, берегла три реліквії, у яких вмістилась уся пам’ять про її родину – лист тата, сімейне фото і вишиту сорочку мами.

Історія цієї вишиванки для Лесі Назаревич, викладача Тернопільського національного технічного університету, стала першою серед безлічі інших. Першою, бо це історія її бабусі, тепер уже 83-літньої Стефанії Репіховської, яка живе в невеличкому селі Ішкові Козівського району. Далі були розповіді знайомих і сусідів. Коли таких історій зібралося багато, в університеті організували незвичайну виставку, в якій об’єдналися вишивані долі зі всієї України.

– Кілька місяців тому я спитала бабусю: а чи збереглись у нас давні вишиванки? Це стало ниточкою, за якою відкрилась ціла історія роду, – розповідає Леся Назаревич. – Потім вирішила піти до сусідок й запитати, чи мають вони вишиті сорочки, рушники, можливо, обруси. Я була збентежена, коли дізнавалась, що хтось уже не має, бо не зуміли зберегти або спалили, з різних причин – були в неналежному стані, не знайшлося місця в сучасному інтер’єрі. Але пошуки на цьому не зупинились. Я зрозуміла, що є дуже багато сорочок, рушників – того, що було важливою частинкою життя наших дідусів, бабусь і зараз відходить з ними в минуле.

Тернополянка зафіксувала надзвичайно зворушливу історію одного села у вишиванках. Вона розповіла “Нашому ДНЮ” про віднайдені долі й чому так важливо берегти нашу вишивану пам’ять.

Тризуби на горищі

“Через ці сорочки починаєш ближче розуміти свій генетичний код. Мені самій захотілося відтворити сорочку прабабусі. Тільки додала яскравіших барв, аби в ній було більше радості. Вишиванка – це не просто елемент одягу, а людська пам’ять.

Сусідка моїх бабусі та дідуся, Надія Макар, береже рушник свого тата з маленькими жовтими тризубцями. До війни ним прикрашали образи в хаті. Коли до села зайшла радянська влада, зняли все й заховали на горищі. А коли Україна стала незалежною, рушник знову повернули в оселю. По цілому селу це чи не єдиний рушник, тризуби якого не зашиті. Люди боялися совітів, тому замасковували тризуби синіми нитками.

Я добре пам’ятаю цього діда, його звали Іван. Він був невеличкий на зріст, трошечки згорблений, з очима, завжди примруженими і добрими.

Дід Іван не зламався, попри п’ять років радянських таборів, які йому довелося відбути. А був у таборах, бо ще хлопцем з п’ятьма своїми друзями підпиляли дерево біля дороги – щоб кадебісти не могли автомобілем доїхати до села. А потім багато років беріг вишитий рушничок.

Сорочка на Великдень

Найбільше мене цікавили долі людей. Це така собі маленька історія нашої країни. Насправді тих історій сила-силенна, але ми навіть не докладаємо зусиль, аби їх почути. Але коли слухаєш розповідь конкретної людини, минуле перестає бути набором фактів, стає близьким і відкриває розуміння того, чому все так тепер.

Пелагія Гальчак щороку вишивала святочну сорочку до Великодня. У 1943 році не стало її чоловіка Дмитра – німці розстріляли його за участь в УПА. Разом з ним загинули ще двадцять двоє хлопців. Німці поскидали тіла під церквою в Рогатині, та коли стемніло, місцеві люди викопали для всіх одну велику могилу. Тоді Пелагія чекала на другу дитину. А трохи згодом її, разом із двома дітками, доля закинула на роботу в Німеччину. Жили в бараках, де було голодно і холодно. Після війни жінка з дітьми повернулася додому. За порадою свекра вийшла заміж за брата свого чоловіка. І вже йому вишивала на Великдень святкові сорочки, які так контрастували з тим, що довелося пережити.

Цю історію розповіла мені Ганна Процишин, донька Пелагії. Вишиванку мами вона береже як святиню. Це пам’ять, яку вже ніхто не відбере.

Коли рідні завжди поруч

Для мене простір села був наповнений сізіфовою працею, але тепер по-іншому почала її сприймати. Через вишиванки покоління українців спілкуються між собою. Це такий наш, особливий, спосіб знайомства із рідними, яких вже давно немає.

Для Антоніни Дідів вишиванки – спогад про маму. Коли прийшла до неї, вона підвела мене до скрині й витягла з неї вузлик білого полотна. У ньому були дбайливо загорнуті вишита сорочка та рушники. У мене склалося враження присутності незнайомої жінки, яка вчила мережити, вишивати, доглядати за нитками так, аби ті не втратили кольору. Бабуся розповіла секрет: щоби нитки не линяли, потрібно кинути їх в окріп з оцтом, згодом висушити. Візерунок залишиться яскравим, як вишиванка з білого згортку.

Мігоцька Ганна як сімейну реліквію береже весільні сорочки своїх батьків. Кажуть, що її тато був красивим і видним парубком. Не одна дівчина хотіла вийти за нього заміж, та він вибрав найспівочішу Єфросинію. Найбільше на тих сорочках мене вразив розмір хрестика – завбільшки з макове зернятко.

Взагалі, вишиванки носили на свята і в будні. Це ще й надзвичайна краса, яку часто творили при світлі каганця з матеріалів, які були під рукою. На виставці в нас були неймовірні сорочки Гафії Стахири. На її святковій блузці вишиті дуже яскраві квіти. Виявилося, що нитки жінка випорювала з одягу, бо ніде було придбати. Буденні п’ять сорочок вишиті одним або двома кольорами. Думаю, у хрестиках на полотні вона шукала розраду – рано овдовіла, залишившись у свекрушиній хаті з чотирма дітьми.

Найдавнішою з вишиванок на виставці була лляна сорочка Катерини Репіховської з Ішкова. Вона береже її як пам’ять про бабусю Марію, якій довелося пережити чимало бід після операції “Вісла”. Подібного лиха зазнали й родини Мокрини Бучко з Жеребків Підволочиського району та Ганни Кристинич зі Стриївки на Збаражчині.

На виставці, режисером-постано-вником якої була Оксана Децик, ми показали родинні реліквії не лише з Тернопілля, а й Черкащини, Львівщини, Івано-Франківщини, Хмельниччини, Київщини. Їх привезли викладачі, студенти та працівники.
Вишиванка, як і пісня, українців об’єднує, допомагає ідентифікувати себе у світі. З одного боку, це багатоголосся, а з іншого – наша єдина пісня.

Оберіг від помилок

Історія, на жаль, повторюється. Багато випробувань, яких зазнали наші рідні в минулому, маємо ми в сучасній Україні. Аби не повторювати помилок, ми обов’язково повинні пам’ятати своє минуле. Вишиванки – це унікальний об’єднувальний елемент, який дозволяє нам подивитися на життя наших предків. Завдяки їхнім історіям розумієш, що це не є данина моді. Наші унікальні сорочки й рушники – це справді щось особливе.

Коли ми готували вишиванки до виставки, бабусі просили обов’язково їх повернути. Для них вони наповнені глибоким сенсом.

Хотілось би, щоб більше людей віднаходили вишиванки й вишивані історії своїх родин. Рано чи пізно внучка чи внук запитають – а чого це лежить у нас між новими речами? І це буде перше знайомство зі своїм родом і собою”.
relikvia1

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Оголошення
20.02.18
Розмістити оголошення у цьому блоці Додати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!