0352.ua

Відірвані від світу: у селі на Тернопільщині люди живуть без транспорту і мобільного зв’язку

Шевченкове — велике за територією і маленьке за населенням (150 осіб) село в центрі Підволочиського району. Вікіпедія каже, що тут діють клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, торговий заклад. Є капличка, триває перебудова костьолу на церкву… Але правди в цьому — на макове зерно.

Як дістатись до райцентру?

…Найгостріша проблема сільчан — відсутність транспортного зв’язку з Підволочиськом — райцентром і центром селищної громади, до якої Шевченкове долучили «автоматом». Уже близько року до села не приїжджає автобус. Аби виїхати деінде, люди спершу мусять пішки долати трикілометровий шлях до Клебанівки. Туди двічі на день курсує автобус Тернопіль—Клебанівка. Ним можна добратися до Кам’янок, а вже звідти — до райцентру.

Зважаючи на те, що в Шевченковому мешкають переважно пенсіонери, ця ситуація більш ніж критична. Літніх людей кинули на виживання. У селі нема аптеки! І це тоді, коли чи не кожен його мешканець — на пігулках. Фельдшерка немісцева, тож, за словами людей, коли прийде, а коли ні. До крамниці завозять лише найнеобхідніше. Хліб — раз на тиждень. Помідори, наприклад, привозили тричі за сезон. І печатку на довідку часом треба поставити, і в господарство щось прикупити, пише Вільне життя

Тож люди не можуть вижити без зв’язку зі світом, збирають підписи, оббивають пороги районних чиновників і вже котрий місяць поспіль вдовольняються відмовками на кшталт «питання розглядається». Відповідальний за розгляд — начальник відділу з питань цивільного захисту, ЖКГ та інфраструктури Підволочиської райдержадміністрації Вадим Стойловський відповів мені в тому ж дусі: «Ми вживаємо всіх заходів» і зачитав ст. 43 із Закону України «Про автомобільний транспорт». Саме в ній зазначено, що «Визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах».

Ці конкурси, за словами Вадима Валентиновича, оголошуються в районній газеті вже не раз, але ніхто з перевізників не бере в них участі. Запитую, чи намагалася районна влада домовитися з приватними перевізниками, тим паче, що орендарі землі в Шевченковому виділяють їм пальне згідно з договором про соціальне партнерство? Чиновник відповідає, що домовлятися, змушувати, надавати перевагу тому чи іншому перевізникові не має права — це порушення закону. Отже, усі його заходи — це неефективний конкурс.

Начальник  відділу зв’язку, дорожнього господарства і транспортної інфраструктури облдержадміністрації Микола Павловський визнає: конкурси можна проводити роками, а перевізника як не було, так і не буде. Тим паче на нерентабельних маршрутах. Механізм подання на конкурс маршрутів у пакеті, тобто коли рентабельний «довантажують» збитковим, поки на стадії обговорення.

Щоправда, Микола Дмитрович порадив колегам із районного відділу написати до обласного управління заяву з проханням внести зміни у розклад маршруту Тернопіль—Клебанівка (із заїздом до Шевченкового) — і, можливо, проблему вдасться розв’язати. Але Вадим Стойловський каже, що писав уже таку заяву півтора місяця тому. І староста Ярослав Кульпак стверджує, що і пише, і їздить до всіх, хто міг би вплинути на ситуацію, але марно. Впливу на приватних перевізників нема.

Отже, домовитися на місцевому рівні з перевізниками на благо людей — порушення закону. А хто й скільки порушив законів і знехтував правами людини, прирікши мешканців Шевченкового на виживання у відірваному від світу селі?

Без зв’язку і без надії

Люди просять: хай би автобус їздив раз на тиждень або хоча б двічі на місяць, щоби вранці віз їх до Підволочиська і в обідню пору привозив назад. Дорога до села ще нормальна. Бувають значно гірші. А що пасажирів мало, то люди в цьому не винні. Молодь повиїжджала. У селі нема й двадцяти дітей (їх шкільний автобус возить до садка і школи в Клебанівку).

…Крамниця тут в аварійному стані. У робочий час вона чомусь була замкнена, але крізь шибки ми побачили жахливу картину: стеля підперта двома товстими слупами, а в стінах такі щілини, що руку можна запхати. Тут треба лише молитися, щоби магазин завалився не тоді, коли всередині будуть люди.

У тому ж приміщенні — клуб. Весь у тріщинах, у грибку, смердить мишами і сирістю. Дах протікає, ринви заросли травою. Запитую, коли востаннє тут відбувався концерт? Одна із жінок, Василина Миколаївна, відповідає, що 25 років живе в селі, а концерту ще не бачила. Зате на папері, каже, в клубі танцюють, співають і свята відзначають…

Неабияка проблема Шевченкового — поганий мобільний зв’язок. З цією бідою люди теж оббивали пороги, але безрезультатно.

— Ходимо говорити телефоном до фігури Матінки Божої, — розповідає Галина Шептієнко. — Я працюю на залізниці, по шість-дев’ять діб у рейсах, а тут, у мами, моя мала дитина. Мама постійно поза мережею, не можу довідатися, як у них справи. Коли вдома і хтось мені телефонує, біжу туди, де є покриття мережею. Буває, що й серед ночі. А стара немічна людина якби вмирала, то не додзвониться нікуди.

Іще один біль Шевченкового — костел, який за радянських часів слугував за зерносховище. Уже за незалежності України його вирішили відремонтувати. Приїхала бригада, взяла гроші, розібрала дах, виготовила дві бані… І вони досі стоять у траві на подвір’ї храму. Досі просто неба псується цегла. А в костелі без даху ростуть кущі й дерева. Пам’ятка архітектури вп’ялася в похмуре осіннє небо іржавими уламками арматури…

Троє літніх чоловіків — Михайло Панчук, Маркіян Герасимик і Богдан Літус (на фото) — ведуть мене до церквиці, яку на початку 2000-х облаштували в захристі костьолу, забивши царські врата дошками і вагонкою. Вийшла тісненька капличка Петра і Павла із входом з ганку. Там щонеділі й у свята люди збираються з отцем Іваном Яворським на спільну молитву.

— Ось тут стоїть наш хор із… п’яти осіб, — каже Михайло Панчук. — А колись у костелі були такі хори, грав орган, поляки піднімалися до нього сходами з долини. Село було велике — понад 200 номерів. Дітей — повно, чотирикласна школа…

Люди не мають надії на відновлення храму, бо розуміють, що на це потрібні величезні кошти. Просто діляться бідами. Пригадують, як провели газ власним коштом, то сподівалися, що село оживе. Сподівалися на багато, коли віддавали в оренду свої паї. Не можуть сказати, що орендарі зовсім на них не зважають: дають зерно, цукор, ремонтують колишнє проборство, але не більше. Бо село, як тепер кажуть, безперспективне…

І найгірше, що зарадити цьому неможливо. І обурливо, що нині, коли Україна на шляху до Європи, люди зізнаються: за Союзу жили краще. А тепер виживають — без транспортного і мобільного зв’язку, без молоді, без надії. Хтось їх врешті-решт почує?!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!