Під час ремонту церкви на Тернопільщині у потаємному сховку знайшли послання з минулого

У селі Ридодуби Чортківського району під час перекриття даху церкви майстри натрапили на таємний сховок. У стелі знайшли книжки, друковані старослов’янською мовою, дерев’яний хрест, саморобні цвяхи, кадильницю, одяг священика та інші церковні речі. Поміж книжками ще були скелети птахів, пише Про те.

Ремонт триває з травня. Православна церква святих великомучеників і безсрібників Кузьми і Дем’яна – найдавніша споруда села.

– Зірвав дошку, – розповідає місцевий майстер і архітектор Василь Кордупель. – А там – папери. У стелі були заховані старі книжки 1818 року, 1870-го. Старослов’янською мовою. Порозкидані. Мабуть, птахи порозтягали. Там голуби і ворони гнізда вили. Може те все сховали, як польська влада прийшла або за союзу, коли закривали церкву. Тут музей був в радянські часи.

До храму автомобілем прижає священик. За кермом – Роман Бобко з Бучача. Він узяв на зберігання церковні скарби. Обережно витягує з машини велику паперову коробку. Ставить біля входу до подвір’я церкви. Виймає широку жовто-блакитну стрічку. Полотно вицвіле, трохи поблякле. З часом втратилася яскравість. Питає священика, що це таке.

– Це коли хоругву тримають, то надягають на плечі. – пояснює отець Михайло Кравчук. – Пов’язка така.

– Тепер дивіться, – прикладає до себе стрічку Роман Бобко. – Якщо вдягати, то вгорі жовтий колір. Внизу – блакитний. Сосюра як казав: «Жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов». Правда? А не синьо-жовті.

Разом з майстрами розкладає історичні знахідки. Багато книг не вціліли. Розсипалися.

– Це Євангеліє, требники, служебники. – пояснює священик. – Служебник – для служби в церкві. Літургія, утреня, вечірня. А требник – це те, що ми виконуємо для потреб людей. Молебні, похорони, панахиди.

Роман Бобко показує коричневу шкіряну обкладинку без сторінок. На ній вибиті числа – 1870.

– Бачите, вибита дата книжки. – каже майстер Василь Кордупель.

– Це палітурка з Євангеліє. – додає отець. – Тим і збереглося, що шкіряне.

– Гляньте, он і хрест який з перемичкою внизу. – майстер показує залізний хрест. – Православний. Це з церкви хрест. Він був вгорі. Скоріше всього ще з дерев’яної церкви, яка раніше була тут на місці кам’яної.

Виймають з коробки деревний хрест і ковані цвяхи.

– Цвяхи в кузні роблені, – каже священик. – Такі ж, якими Ісуса Христа прибивали. Не заводські, не круглі, а квадратові.

Роман Бобко передає майже вцілілу книжку священику. Питає, яка вона.

– Це – старослов’янською. – перегортає сторінки отець Михайло. – Тисяча вісімсоті роки. Друковане видання. Видно, що була велика книжка, груба. Дивіться, аж 343 сторінка. Сторінки порозліталися. Бачите, як короїд виїв сторінки. Зробив візерунки.

Священик Михайло Кравчук у Ридодубах служить 28 років. Про те, що на даху церкви могли щось заховати, ніколи не чув.

– От це пісенник. – перегортає пожовклі сторінки. – Ноти є. Пісня великомучениці Варварі старослов’янською мовою. Святому Миколаю. Навіть по-польськи деяких пісень переклад є. Українською, старослов’янською і польською.

Серед книжок є і нотниця. Ноти написані пером.

– Грамотними музиканти були і в тих роках. – каже Роман Бобко. – В радянські часи у 1968 році перекривали церкву бляхою. Робили музей атеїзму. Можливо і будівельники тих років те все поховали. Не думаю, щоб від поляків ховали. У нашому селі ніколи не було ворожнечі між українцями і поляками. Зі слів своєї бабки пам’ятаю, що споконвіків нема міжконфесійних суперечок чи ворожості на національному рівні. Не було такого, щоб хтось посварився, бо то поляк, а ти – українець.

Скільки книжок у коробці – на перший погляд визначити важко. Багато сторінок порозліталися.

– Не хочу дуже всі перегортати, щоб не пошкодити. – пояснює Роман Бобко. – вони вже розсипаються. Хіба за розмірами сторінок можна визначити. Видно, що ці книжки були в користуванні. Листки затерті. Може знайдеться якийсь спеціаліст, щоб дослідити і відновити.

– А це дуже старовинне кадило. – показує священик на чашечку від кадильниці. – Тут є три вуха. Ланцюги перепихали сюди. Ангелки тут лишилися. Але який рік – не видно.

З церкви майстри приносять ще священицький одяг. Він замокнув і тому важко впізнати кольори. Нарукавники для священика – вціліли.

– Це певне чашу накривати. – бере священик шматок полотна квадратної форми. – Називається воздушок. Мабуть, з велюру. А це, меншого розміру – покрівець. Покривати чашу. Зберігся добре.

Роман Бобко показує ще одну вцілілу книжку на старослов’янській. Друк – вишуканим шрифтом. Питає, який рік.

– То теж 1800 якогось року, – говорить священик. – Не 1900 – це точно. Бачите, що пише: «Чин оглашати жида». В перекладі означає – навертати із віри єврейської у віру християнську.

Ці книжки замокали на даху. Та й сирість пошкодила. Був старий дах, тому затікало. Верх зняли повністю до стелі. Тепер церква буде п’ятикупольна. Чотири куполи з боків, а один – центральний. Василь Кордупель повністю змінив архітектуру. Раніше було три куполи. Василь – добре малює. Зробив ескізи і запропонував переінакшити. Хоче для свого села увіковічити в пам’яті.

– Я збираю те все, отче. – каже Роман Бобко, складаючи знахідки назад до коробки. – Якийсь день виберемо і що непотрібне, треба буде спалити.

– Якби це був непотріб, його б ще в давні часи спалили, – говорить священик. – Ніхто б не ховав. А так – хтось поставив і збереглося по сьогодні. За вівтарем колись було місце для утилізації старих чи зіпсованих церковних речей. Якщо книжки рвалися, їх спалювали. А то, видно, може в часи революції хтось сховав. А може і в часи радянської влади поспішно зібрали і сховали все, що було. Старожили уже повмирали і так ніхто не знав, що тут щось було на даху.

Що неможливо реставрувати, потрібно буде спалити, а попіл закопати. І то тільки на святому місці. Де людська нога не ходить, пси не бігають. Найкраще, коли є струмок якийсь, чиста вода, в річку кинути попіл. Є так, що ми чаші миємо, рушнички, то треба пустити на чисту воду за течією. Кажуть – пустив, а воно десь воскресне. Вода в одному місці забирає, а в інше – приносить.

Палити треба на блясі. Бо ті рушнички, що перегнили, вже не годяться. Навіть і в музей його страшно давати. Якби ще виправ і видно щось… А то розсипається тканина. Освячена річ може бути прана-перепрана, але духовна святість лишається. Так само як хрещення на людині. Освячену річ ми використовуємо лише в тих потребах, для чого вона призначена. Священик має свій одяг. Диякон – свій. Церковник – свій. Якщо річ вже непотрібна, ми можемо її або лишити на виставку, або утилізувати. Колись у вівтарі навіть були спеціальні ніші, ямочки. От я виправ рушничок той, що використовую під час причастя, то воду виливаю туди за престіл. Попіл також висипали туди. А як нема у вівтарі, то за церквою, де люди не ходять. Не можна, бо топчеться святиня.

Роман Бобко вважає, що знайдені книжки мають історичну цінність. Матеріальної – ніякої. Планує створити історичний куток у церкві.

– Зробимо після того, як внутрішньо оформлять церкву. – розповідає. – Я от намагаюся переконати майстрів, що не треба геть все перемальовувати. Там, де зображення добре збереглося, не варто кардинально міняти. Хіба підправити трошки. Це ж історія. І старі дубові двері в церкві не треба міняти. Вони дуже оригінальні. Залишається дух старовини.

На запитання, чому забрав знахідки додому, пан Роман відповів, що так надійніше для зберігання.

– Ці речі в мене сухі, – пояснює. – Я бачив, що вони лежали в кутку і нікому не були потрібними. Хочу допомогти це все зберегти. У нас і так багато чого вже знищено. Тільки з таких міркувань взяв, щоб не пропало. Це все обов’язково повернеться до церкви в такому вигляді, як є, а можливо і в кращому. З досвіду знаю, що такі речі десь попадають, зникають, їх потім важко знайти. Мене просто болить серце за моє рідне село. Я тут народився і виріс. Це треба оновити, знайти реставраторів. Але я сам того не зроблю. Потрібні ентузіасти і професіонали. Дуже хочу, щоб люди з села долучилися до створення цього історичного кутка церкви, а може й села. Можливо, в когось на руках є такі ж речі, може хтось зміг би принести до церкви і показати.

Місцевий будівельник Зеновій Ткач також зацікавився знахідкою. Він – уже на пенсії. Інтересується історією села і церкви. У свій блокнот колись переписав найцікавіші дати зі старовинної церковної книги.

– Як церкву відкривали у 1989 році, то знайшли книгу із записами від руки. – відкриває записник Зеновій Ткач. – Там була інформація, хто які пожертви дав, коли кого охрестили, коли перекрили дах на церкві, побудована коли. Я взяв ту книгу і переписав, що мені найцікавіше. І там було написано, що церкву у селі Ридодуби збудували до 1800 року. Змурували з каменю у вигляді хреста. Землю під забудову надав Вітвіцький – господар села Ридодуби. Церква була покрита дощечками. У 1924 році її перекрили бляхою. Зарівний Андрій пожертвував на іконостас 120 доларів у 1924 році. Данило Бриндьо 1891 року купив дзвін. У 1916 році забрали дзвін москалі в Росію. В 1924 році купили за кошти парафіян у Варшаві два дзвони. Найдавніша згадка і напис в тернопільськім архіві про церкву знайдені в 1710 році. І все. Потім дзвіницю домурували ще на один поверх і зробили купол під позолоту у 2009 році.

Хлопці, які тепер знайшли ті книжки, поставили їх у відро і віднесли до дзвіниці. Я трошки передивився. Нічого не годен прочитати, бо ж старослов’янською все. Не думаю, що їх хтось міг би сховати за радянських часів. Те все поставили ще давніше. Може навіть не ховав ніхто, а просто переходили на українську мову і ті книжки вже стали непотрібними. Але ніяк не за радянщини ховали там. Старшим братом у церкві тоді був Микола Фаріон. Як москалі закривали церкву, то Євангеліє і ще багато церковних речей він зберігав вдома. А потім , коли відкрили церкву, віддав назад. Тоді такі речі люди в себе переховували. Іконостас також розібрали і в сусіднім селі Білий Потік хоронили. А потім те все відновили, позолотили.

Коли саме збудували церкву – є розбіжності. Одні жителі села вважають, що вона дуже давня. Інші – що новіша.

– Церкву збудували у 1801 році. – розповідає вчитель історії місцевої школи Надія Деренюк. – Спочатку вона була дерев’яною. Є легенда одна. За переказами старожилів у селі була страшна моровиця. Люди вимирали. Через якийсь час залишилося дуже мало жителів. Дивом хвороба обминала старого діда, який поховав усіх своїх рідних і найменшого внука, якого дуже любив. Якось дід придрімав на призьбі і йому приснився сон. Прийшов до нього внук і каже: «Дідусю, зробіть дерев’яного плуга і щоб без жодного цвяха. Оборіть тим плугом село навколо. На чотирьох кінцях села поставте великі дерев’яні хрести, також без цвяхів. Біля кожного хреста моліться до святих безсрібників Кузьми і Дем’яна. Вони допоможуть». Розказав те дід односельчанам. Одні вірили, інші – не вірили. Проте так і зробили. Молилися до святих три дні вранці, в обід і ввечері. Хвороба відступила. Люди збудували дерев’яну церкву і назвали на честь святих, що врятували село.

– Як я був малим, один старий чоловік мені говорив, що в церковній книжці було записано, що наша церква з 1648 року. – додає чоловік Надії Орест Деренюк. – Та книжка пропала в радянський час, коли закривали храм. Люди багато церковних речей тоді ховали вдома. Казали в селі, хто саме ту книгу церковну сховав, але де сховав – ніхто не знає. Це – перше. Друге. Село в давнину не тут було. Воно було розташоване в урочищі «Кринички», ближче до Мазурівки і до ставу Слобідки-Джуринської. Називалося село раніше Сирафинець. Там, між іншим, знаходили рештки побуту. То старожили казали, що люди саме там жили. А тут, де зараз село Ридодуби, був дубовий гай. В той час, коли набігали татари, люди втікали сюди ховатися. І тут вже поселилися. Татари знову набігли і спалили той гай разом з людьми. От і говорять, що назва села Ридодуби від того, що ридали дуби або рідкі дуби стали.

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!