Музика та кулінарія: як тернопільські музиканти відкрили кафе у Словаччині

Поєднувати музику та приготування їжі - легко, переконує подружжя Наталі Баран та Сергія Гаврилка.

Історія подружжя тернопільських музикантів Наталі Баран та Сергія Гаврилка направду унікальна. Чотири роки тому вони, перемігши у конкурсному відборі, поїхали до словацького міста Кошице працювати в оркестрі місцевого оперного театру, пише Нова тернопільська газета.

А три місяці тому вразили усіх тим, що відкрили у Кошице оригінальний заклад «СупКультура» — кафе, де подають суп-пюре в їстівному хлібному стакані!.. Кафе викликало справжній фурор серед словаків: про наших земляків неодноразово знімали телесюжети, писали  популярні словацькі видання. 

Музика їх поєднала

Їх поєднує любов до спільної справи і одне до одного. Тернополянка Наталя і уродженець Збаража Сергій познайомилися, коли обоє навчалися у Тернопільському музучилищі. Вона — грі на скрипці, він — на валторні.

—  Самі не помітили, — сміється Наталя, — коли наша спільна любов до музики переросла у нашу любов… Згодом Сергій подався до Києва, де працював у муніципальному духовому оркестрі та навчався у столичній Національній музичній академії… Через кілька років, закінчивши навчання у Тернополі, туди ж вступила і я… А тоді сталося так, що ми обоє пройшли конкурсний відбір і потрапили до оркестру оперного театру словацького міста Кошице. Так ми уже четвертий рік живемо та працюємо у Словаччині. Сприймаю як дарунок долі той факт, що маю змогу працювати разом з чоловіком:  на концертах ми хоч і сидимо окремо, зате на одній сцені, а це вже неабияк допомагає і заряджає…

Попервах було, звичайно, нелегко: все-таки незнайома країна, чужа мова, нова  робота… Але, на щастя, я жодного разу не відчула себе тут чужинкою. Навіть мова страшенно нагадує рідну, українську, тому вивчила її дуже швидко… На роботі у нас зі всіма відразу ж встановилися дружні приязні стосунки: репертуар оперного театру чималий, граємо музику до десятків опер, тож дуже вдячна усім колегам, які допомагали і підтримували…

Словаччина очима тернополян

В оркестрі, окрім нас, є ще українці-музиканти, а в балеті театру наших земляків узагалі, здається, левова частка… Це пов’язано із тим, що у Словаччині дуже цінують українську музичну і хореографічну школи і завжди охоче запрошують сюди наших музикантів і танцівників. До слова, загалом у Словаччині іммігрантів небагато: порівняно з сусідніми Польщею, Чехією чи Угорщиною тут вищі ціни і нижчі заробітки…

Кошице не можна назвати великим містом. Коли я після життя у Києві потрапила сюди, спершу дуже дивувалася: а це точно місто? Немає будинків із триметровими парканами, на вулиці нечасто побачиш автівки люкс-класу… Тут «на око» не визначиш, де людина бідна, а де багата, все доволі скромно і уніфіковано… Це, напевно, і є різниця менталітетів. І ще є нібито й незначні, але насправді дуже важливі деталі, які свідчать про те, як тут дбають про людей: це і дуже багато щоденних побутових зручностей, і усвідомлена турбота працедавців про своїх працівників. Скажімо, у нашому театрі був випадок, коли не працював кондиціонер і нас відразу ж відпустили з репетиції додому, бо, мовляв, як же ви будете грати, якщо вам спекотно… А ще приємно дивує те, як свідомо словаки ставляться до власного життя та здоров’я.  Коли в обідню перерву чоловіки атлетичної статури витягують з лоточків сиру моркву і гризуть її, пояснюючи, що це дуже корисно, —  це вражає!..

Справа… у страві!

—  Робота в оркестрі театру займає у нас 4-5 годин у день, а решту часу треба себе чимось зайняти, — розповідає Наталя Баран.  — Та й підробіток, звісно ж, не завадив би… Ще донедавна (бо нині на все не вистачає часу) я вела свою кулінарну сторінку в Інстаграмі: мені подобається готувати їжу і її фотографувати. Приїхавши до Словаччини, ми з Сергієм задумалися над тим, щоб відкрити якийсь заклад харчування: спершу думали про кав’ярню чи піцерію, але хотілося чогось особливого, унікального… Довго шукали ідею, яка б «вистрелила», і, як кажуть, хто шукає, той знаходить…

Одного недільного вечора, гортаючи стрічку новин у Фейсбуці, я натрапила на статтю про нашого земляка, автора-винахідника супів у їстівному стакані,  маріупольця Кирила Пузенка. Він запатентував ідею, зареєстрував торговельну марку «СупКультура», яка стала українським ноу-хау, аналогів якому немає ніде у світі! Наразі, наскільки відомо, українці єдині в світі, хто продає суп у хлібному стакані. Наприкінці статті йшлося про те, що нещодавно Кирило зі своїм бізнес-партнером відкрив у Варшаві перше кафе “СупКультури” за кордоном. Наступної неділі ми з чоловіком уже були у Варшаві і куштували цей суп… А тоді зійшлися на тому, що хочемо втілити в життя цю ідею і в Кошице.

Такого підходу до звичайного, здавалося б, «першого» ми і справді ще ніде не бачили:  ароматний крем-суп наливають просто в… їстівний стакан! Стакани випікаємо на спеціальному апараті (причому виготовленому за авторськими  кресленнями!) та за особливою рецептурою — без дріжджів та яєць.  Присмачуємо свіжою зеленню, гарбузовим, соняшниковим насіннями та насінням льону, спеціями чи гострим соусом, —  кому вже як засмакує…   

Загалом словацька «супкультура» не така, як українська: якщо українським супом можна наїстися на півдня, то у словаків він значно простіший… Зате «залізно» має бути щодня. До крем-супу, та ще й у їстівному стакані (коштує така страва 2-3 євро), місцева публіка звикала важкувато. Зате вже коли звикли  і коли розкуштували-розсмакували, то і відвідувачів, і захоплених відгуків вистачає… Нині головне — встигнути всіх нагодувати: наше кафе біля зупинки і треба видати замовлення, доки не поїхав трамвай…

Рецепти супів ми адаптували під місцевий колорит, пробували, експериментували. Готували помідоровий, шпинатний, сочевичний, селеровий, буряковий, морквяно-імбирний, гарбузовий, сирний та шампіньйоновий супи. А ще планую знайти «точки дотику» двох своїх улюблених справ: пошукати в архівах улюблені супи композиторів та відомих співаків. Тоді б наші супи мали   “музичний” колорит…

Нині у нас у закладі щодня готуємо чотири різновиди супу, причому четвертий – «суп дня», який щодня змінюється. Так що тепер у мене кожен день починається з того, що наші постійні клієнти телефонують мені чи пишуть на Фейсбук, запитуючи: «А який сьогодні буде «суп дня»?… (Сміється, — авт.)

Наша «СупКультура» тільки три місяці як відкрилася, а вже є стільки всього, що згадати!.. Для того, щоб відкрити свій бізнес у Словаччині, потрібно було «філігранно» дотриматися усіх юридичних тонкощів, оформити дуже багато дозволів та документів, але нині уже все позаду. Тепер бувають «алярми» іншого типу: коли у проміжках між репетицією та вечірнім концертом ми з Сергієм закочуємо рукави, одягаємо кухарські ковпаки та самі стаємо до прилавка та печі… А увечері, навівши «марафет», бігом до опери… Але нам це подобається: бо і в одному, і в другому випадку займаємося улюбленою справою!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!