"В Тернополі виявилось, що з багажника пропало дві валізи", - мешканка Чорткова розповіла про поїздки заробітчан

Блогерка Тетяна Броніковська, що родом із Тернопільщини, у своєму особистому блозі "Намисто" опублікувала статтю, у якій розповіла про поїздки заробітчан-українців у Польщу.

"Щоразу за тиждень до поїздки додому я купляю онлайн білет на автобус. Аби бути певною, що сяду і буду мати місце. Так навчила мене Польща. Але завжди забуваю, що Польща – то Польща, а Україна – то Україна. І перебудовуватись треба вже на стадії замовлення квитків. Бо те, що ти маєш на руках електронний білет – абсолютно не значить, що ти будеш мати місце в автобусі, ба навіть – що автобус взагалі по тебе приїде...

Виїжджаючи в подорож додому, завжди настроююсь на стрес. Починається вже на вокзалі. Автобус, котрий мав би приїхати о 19, приїжджає о 21. Весь цей час пробую додзвонитись до шофера, а він весь час «вже під’їжджає». О 20.30 нарешті шофер посилає мене і ще трьох потенційних пасажирів в піше еротичне і рекомендує чекати і не дзвонити більше. Ми стоїмо на зливі від 18.30 до 21 год., бо боїмося ввійти до приміщення і пропустити заповітний автобус. Нарешті є.

Всі радісно сідають до салону. А там, виявляється, що місця наші зайняті. Шофер довго і нудно кудись дзвонить і виясняє, «шо такоє». Врешті всі сидять. Хоч деякі задом наперед на зустрічних сидіннях, де неможливо розпростовувати ніг, а деякі – на місці біля шофера. Ніч. Хочеться спати. Але шофери вирішили збагатити культурний супровід мандрівки. А тому з динаміків виливається на нас потік «Ласкового мая», Шифутінського і весільної музики. Прохання вимкнути або хоча б трохи притишити зустрічаються з залізною логікою: «Так мусе бути шоби я не заснув». Ми змиряємось. Ми ж українці.

Правда, в кінці салону сидить поляк в навушниках. Видно, що нервує, але ще витримує. До часу, аж в Кракові до салону ввалюється компанія веселих заробітчан. Причина їх веселощів визирає з кишені у найвеселішого. По салону пливе запах перегару. Весела компанія сідає на «бамбетель», потім ще довго «празднує», аж поки найвеселіший на ім’я Міша не падає в прохід. Тут уже не витримує поляк. Йде до шоферів, переступаючи через відключеного Мішу і починає вимагати висадити компанію, котра веселиться все голосніше. «Та ти шо, брат, вони додому їдуть,» - пояснює шофер. Поляк ще кудись дзвонить, потім обіцяє наслати на автобус дорожню інспекцію і сідає на місце. Міша теж лежить, де впав. На нього з дірявого даху капає вода. Міша все-одно щасливий.

Наближаємось до кордону. А на кордоні раптом виявляється, що веселий Міша має не в порядку документи. Чекаємо дві години, поки Міша сидить в офісі прикордонників і дуже поволі пояснює їм, що він не винен і просить не «прибивати медведика», бо в нього малі діти. Врешті Міша в автобусі. Всі замучені чеканням, але в глибині душі зловтішаються: веселий Міша дістав депорт і вже не такий веселий. Їдемо.

В Львові виходить незадоволений поляк, пообіцявши, що в шоферів заберуть дозволи на перевезення. Шофери сміються йому в лице: всьо схвачено! В Тернополі виявляється, що з багажника пропало дві валізи. Шофери розводять руками. Кудись дзвонять. Знову розводять руками. Їдемо далі. Нарешті доїхала. Мої валізи на місці. Я вдома. Фініта. За тиждень те саме в зворотному напрямі.

За п’ять років надивилась на ті автобуси. Було, що не працювали кондиціонери в спеку, було, що зимою з усіх отворів провітрювання віяло, як на Ельбрусі. Зустрічались надзвичайно жартівливі шофери із специфічним почуттям гумору. Були і менш веселі, зате з такими словами-паразитами, що не друкуються навіть в інтернеті. Було й так, що автобус не заїхав в місто (а навіщо, якщо тільки один пасажир?) Було, що шофери пропонували мені з величезними сумками взяти таксі і виїхати до них на об'їзну.

Але, мушу признати, що останнім часом більшає перевізників, що орієнтуються на західні стандарти. Вайфай, розетки, безкоштовні напої, ввічливі стюардеси, зручні крісла, туалети в салоні, шофери в краватках – все це я вже зустрічала в українськ их автобусах. Проте до маршрутів у моє містечко така цивілізація ще не дійшла. Тому і щоразу мені тремтить рука, коли клікає на «купити білет»… Доколє, шановні земляки? І що з цим робити? Змиритись (скільки там тої поїздки)? Звалити все на менталітет? Літати літаками? Ігнорувати таких перевізників, вибираючи кращих? Створити ресурси відгуків? Скаржитись? Кому? Я не знаю... А ви?", - пише блогерка.

Читайте також на нашому сайті:

Тернополянин поїхав в Росію на заробітки, а попав в рабство

«Найбільше боялася моя мама. Вона казала, що мене продадуть у рабство», – тернополянка розповіла про заробітки в Японії

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!