0352.ua

Тернопільський студент відтворює події, що відбувалися на Русі в далекому ХІІІ столітті

У 17-річного Ореста Мазурика немає потреби стежити за лицарськими баталіями з телеекрана. Він розігрує їх наяву. Разом із друзями із клубу “Галицька дружина” хлопець відтворює події, що відбувалися на Русі в далекому ХІІІ столітті.

Тернопільський студент захоплюється історичною реконструкцією вже чотири роки. Він не за чутками знає, скільки важать меч і лати.

- Оресте, відколи у вас таке хобі?

- З 13-ти років. Один із реконструкторів колись сказав: "Кожен хлопець у дитинстві бавився в лицарів. Ми виросли, і іграшки стали значно серйознішими і дорожчими". Коли я жив у Росії, у місті-мільйоннику Тюмені, почав ходити в один клуб. Він трохи нагадував наш “Пласт”. Хлопці займалися історичним фехтуванням, але билися без лат. Чотири роки тому я переїхав з батьками у Тернопіль. Тут познайомився з хлопцем на ім'я Василь. Згодом він став моїм найкращим другом. Коли я розповів Василеві про своє захоплення, він запросив мене в “Грифон”. Я не очікував, що у Тернополі є клуб історичної реконструкції і це захоплення об'єднує стількох людей. Адже місто – порівняно невелике.

Спершу ми займалися всі разом. Через рік люди у клубі поділилися за напрямками. Одна частина хотіла відтворювати події однієї епохи, інша - іншої. Під час змагань виявилолся, що це досить проблематично. Ми добре знали слабкі сторони один одного. Адже тренувалися всі разом. Нас почали розділяти. Одна частина йшла на один бік, інша – на другий. Доводилося битися проти своїх друзів. Причому на повну силу.

Тепер ви — в клубі “Галицька дружина” і б'єтеся пліч-о-пліч. Яку епоху відтворюєте?

Події, які відбувалися на Русі у ХІІІ столітті. Тобто Галицько-Волинське князівство. Ця епоха імпонує мені найбільше. У клубі десять людей. Кожен має своє звання - таке ж, як було на Русі. З жовтня розпочнуться тренування.

Яка ваша улюблена зброя?

Одноручна сокира. Вона легка і зручна в користуванні. Важить кіло-півтори. Алебарда, або дворучна сокира, важча. Її вага - близько 2 кг. Такою зброєю переважно орудують хлопці зростом від 1,80-1 90 м. Також я бився на мечах. Вони значно важчі за сокиру. Важать 3-4 кг. Але удар кращий, сильніший.

Молот використовуєте також?

Ні. Він належить до забороненої зброї. Так, якщо вдарити молотом у голову, можна зламати шию, кістки. Навіть шолом не врятує. У нас є багато заборонених ударів. На колючі — табу.  Наприклад, бити в спину, по хребті, можна лише горизонтально. До переліку дозволеної зброї входять мечі, списи, сокири.

Як вирішуєте, хто з ким буде битися?

Показові виступи відбуваються в пів сили. Ми домовляємося перед боєм, хто з ким буде битися, хто впаде, хто програє. Інша справа – змагання. У Тернополі їх ще не проводили. Але на фестивалях середньовічної культури це — звичне видовище. Наприклад, можна поїхати на “Львів Стародавній”, “Тустань”, “Битву націй” чи “Стародавній Меджибіж”. Масові бої - богурти -. значно цікавіші, ніж змагання один на один. Вони бувають п’ять на п'ять, 21 на 21 і більше людей. Удар у голову дає два очки, по корпусу – одне, в ногу – пів очка. Всього треба набрати 10 очок. Я ще не брав участі у богуртах. До масових боїв допускають лише повнолітніх.

Мабуть, не обходиться без травм?

Звичайно. Нещодавно під час виступу в педуніверситеті мені трохи розсікли палець. Але це – дрібниці. Історична реконструкція не небезпечніша, ніж будь-який вид спорту. Підстав для хвилювань немає. Вся зброя – затуплена, негостра.

Є ще таке поняття, як рольові ігри...

Не буду сперечатися, якщо хтось скаже, що реконструктори пішли саме від толкіністів. Масове захоплення рольовими іграми виникло в 90-х роках минулого століття, коли до нас почали завозити книги Джона Толкіна. Люди виїжджали десь за місто, в ліси, будували фортеці, відображали ельфів, орків, гномів. Коли я був у “Грифоні”, то брав участь в одній із таких всеукраїнських ігор. Ми їздили у Городище на Черкащині. Я прожив у лісі три дні і три ночі. Було дуже весело. Ми ночували в наметах, їжу готували на вогнищі.

Гра називалася “Перехрестя світів” Це була суміш Воркрафту і “Відьмака” Анджея Сапковського. Ці дві книги об'єднали в одну гру. Автори сценарію — майстри - все організували: орендували ліс, закупили дрова для будівництва замків. Було близько тисячі людей з різних міст. Але це не мало значення. Під час таких ігор люди переносяться в іншу реальність, забувають, як їх звати. Я грав мандрівного воїна на ім'я Фродо (маленький хобіт, головний герой роману Джона Толкіна “Володар перснів”, - прим. ред.). Ми об'єдналися ще з одним клубом. За день побудували бутафорний замок: стіну, ворота, дві вежі. До речі, гра тривала майже цілодобово: з 8.00 до 23.00 і з 23.00 до 3.00. На сон нам залишалося лише п’ять годин. Було дуже важко. Але за перший день я звик.

Чим відрізнявся денний період від нічного?

Кількістю зброї. Вночі її було менше. Це була була хітова система гри. Наприклад, воїн, який ішов битися без обладунків, мав тільки один хіт. Його майже одразу вбивали. Я був у латах. Вони додавали мені вісім хітів. Я вважався дуже важким воїном, або так званим “супертяжем”. Завдяки цьому мав бонус - захист від стріл.

За кожен удар з мене знімали по одному очку життя. Коли на рахунку залишалося нуль очок, в запасі було пів години, щоб мене забрали лікарі і вилікували. Але, якщо минало дві години і мене ніхто не забирав, я йшов у так званий “мертвяк”. “Оживав” лише через чотири години. Я належав до раси людей. Люди та орки мали по одному хіту, ельфи – по два, гноми – по три.  У кожного було якесь ремесло. У нас були ковалі, лікарі, алхіміки. Я грав звичайного воїна. Виконував квести. Аби не нудьгувати, міг підійти до майстра і попросити дати мені якесь завдання – скажімо, щось знайти або принести. Так ми заробляли ігрові гроші, які обмінювали на справжні. Найдешевша монета коштувала дві гривні. З грішми можна було піти у бар, купити щось поїсти або пити.

Який у вас костюм?

Звичайного воїна-дружинника часів Галицько-Волинського князівства ХІІІ століття. Він складається з двох частин: нижнього з нефарбованого льону сірого відтінку та верхнього: вишневої сорочки та коричневих штанів. Мені пошили його на замовлення. Зброю і лати замовляємо здебільшого у Львові. Там є хороша кузня. Дехто з моїх одноклубників виготовляє деякі речі сам. Наприклад, наш тренер Федір Приступа пошив шкіряні капці, сумку.

Які історичні фестивалі хотіли б відвідати?

“Стародавній Меджибіж”, на який нещодавно їздили хлопці з “Галицької дружини”, а також “Битву націй”. Останній цьогоріч проводили в Польщі. А два роки перед тим — в нас. Під час виїздів та змагань ми живемо, як у давнину, в наметах з льону, їмо з дерев'яного і глиняного посуду. Такий набір має кожен. Дехто виготовляє посуд сам.  Найпростіше зробити ложку.

Які ваші улюблені історичні персонажі?

Вільям Воллес, Данило Галицький і Влад Цепеш, більше відомий як граф Дракула.

Чи хотіли б знятися в історичному фільмі?

Було б непогано. Відколи я почав займатися реконструкцією, почав критикувати історичні фільми. Їхні сюжети дуже відрізняються від того, що було насправді. Маю три найулюбленіші фільми: “Хоробре серце” про Вільяма Воллеса і два російські: “Олександр. Невська битва” та “Ярослав. Тисячу років тому”.

На території якого замку хотіли б тренуватися?

Будь-якого. У нас були показові виступи в Збаражі, у Тернополі, Меджибожі, Тустані. Вивчити Україну і побачити всі її замки– моя мрія. Також хочу відвідати Румунію, Польщу, Англію, Ірландію. До речі, в мене залишилося багато друзів у Тюмені. Ми досі підтримуємо зв'язок. Планую з'їздити туди наступного літа.  Там залишився мій дідусь. Решта родичів - в Україні.

Історична реконструкція зараз дуже популярна в Україні. Де найбільше клубів?

У великих містах: у Києві, Одесі. У Тернополі їх два - “Грифон” і “Галицька дружина”. Маю багато друзів із львівського клубу  “Галицькі леви”.  Ми їздимо до них, вони - до нас.

Як до вашого захоплення ставляться батьки?

Мама хвилюється, коли я приходжу з травмами. Тато допомагає фінансово. Адже я ще студент.

Довідка

Орест Мазурик народився 9 лютого 1995 року. У 1997 році переїхав з батьками до Росії, у місто Тюмень. Прожив там 10 років. У 2008 році повернувся на Україну. Продовжив навчання в школі №26. Зараз — студент кооперативного технікуму за спеціальністю маркетинг.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!