На Тернопільщині навіть прибиральниці на… конкурсній основі, а гарна вакансія – лише «по блату»


«Дуже високі вимоги! Бажано досвід роботи за кордоном…» — оголошення такого змісту побачила в одній із тернопільських газет у рубриці «Робота».

Не дочитавши до кінця, подумала, що так запрошують до банку чи якоїсь солідної компанії, а виявляється, шукають… прибиральницю. Такі реалії нашої області: вакансій обмаль, а тому бажаючим влаштуватися навіть на чорну роботу доводиться проходити… конкурс. В умовах тотального безробіття роботодавці ретельно «пересівають» претендентів, а іноді, якщо відверто, перебірливо і не завжди виправдано «жонглюють» перед безробітними сякою-такою вакансією. З іншого боку, якщо й вдається влаштуватися на роботу, то про заробіток годі й говорити, адже відомо, що на Тернопільщині — найнижчі зарплати в Україні. І перспективи не надто оптимістичні, адже промисловість в області не розвивається, аграрний бізнес автоматизовується і практично не потребує робочих рук, тому й не дивно, що наші земляки-заробітчани не квапляться повертатися на рідну землю, пише Нова Тернопільська газета.

Гарна вакансія – лише «по блату»

— Шукаю роботу для доньки, закінчила Львівську консерваторію і не може ніде влаштуватися, — розповідає 45-річна тернополянка Ірина Ткачик. — Людям творчих професій, педагогам, лікарям нині важко знайти нормальну роботу, хіба дають собі раду ті, які беруться за «купи — продай». Десять років тому я теж змушена була змінити роботу через невиплати бюджетникам зарплат. Працювала бухгалтером у міській дезінфекційній станції, а перейшла в холдинг з прийому металобрухту, підказала, де є вакансія, моя сусідка, інакше теж довго довелося б шукати. До речі, торік міську дезінфекційну станцію реорганізували і майже півсотні людей залишилися без роботи, багатьох моїх знайомих скоротили з «Укртелекому»…

— Я працював оператором різальних машин у приватній фірмі у Тернополі, робота подобалася, але зарплатня — низька, скільки просив, сварився, керівництво не підвищило ні на гривню, — скаржиться 50-річний Олександр Карпець. — Тепер я у пошуках роботи. За оголошеннями у газеті нічого путнього не знайти, агенції з пошуку роботи тільки дивляться, як би самим заробити, а то й дурять людей — пропонують вакансію, а вона, виявляється, давно зайнята. Найкраще шукати роботу через знайомих. Молодшим я їздив на сільськогосподарські роботи до Польщі, але вже нема здоров’я, та й за кордоном нині безробіття. 

— Працевлаштуватися у Тернополі непросто — не працюють ні фабрики, ні заводи, нема потужних підприємств, — каже тернополянка Надія Росткович. — Упродовж останніх 14 років я працювала помічником бухгалтера, а у січні мене звільнили через зменшення обсягів роботи. За освітою я вчитель початкових класів, колись працювала вихователем дитсадка, але влаштуватися в освітні заклади нереально, знаю з досвіду своєї доньки. Ось уже другий рік вона доїжджає на роботу до села, перебуває на декретному місці. Ми вже не рахуємо, що майже половину заробітку витрачає на дорогу, бо куди діватися?.. Син теж уже півроку без роботи. Він — маркетолог за спеціальністю, після вузу влаштувався інженером із обслуговування офісної техніки — заправляв картриджі, але через три місяці почало боліти серце, печінка, думали, харчується всухом’ятку, та кардіограма показала, що у нього розвинулася гіпоксія серця — кисневе голодування через шкідливі умови праці. Змушений був звільнитися, тож шукаємо роботу разом. 

Нема роботи – село вимирає…

В обласному центрі все-таки легше влаштуватися на роботу, бодай аби заробити на хліб та оплату комунальних послуг, а от у селі зі свічкою не знайдеш роботу. Саме через безробіття молодь утікає із села, виїжджає за кордон, бо як інакше вижити?

У селі Колиндяни Чортківського району пам’ятають ті гарні часи, коли щоранку більшість мешканців села поспішала на місцевий комбінат харчових концентратів, люди були впевнені у завтрашньому дні.

Нині від Колиндянського дріжджового комбінату залишилися лише руїни, після його закриття більшість працівників так і не змогла працевлаштуватися, частина роз’їхалася по світах…

— На дріжджовому комбінаті працювала тисяча людей, роботою були забезпечені не тільки колиндянці, а й мешканці сусідніх сіл, — каже секретар сільської ради Марія Елькснін. — Нині у нас невесела картина: з 1777 мешканців 585 пенсіонерів, 352 працюючих, близько 500 безробітних, за кордоном, за неофіційними даними, приблизно 140 наших односельців. Дріжджовий комбінат не працює з 1996 року, його закриття стало справжньою трагедією для села, адже майже усе село стало безробітним. Люди ледве зводили кінці з кінцями, хто не міг дати собі раду, їхав за кордон. Так, моя сестра, щоб поставити на ноги четверо дітей, поїхала на заробітки.

Частина колиндянців нині працюють на місцевих підприємствах — «Техпродпостач» (виробництво продуктів швидкого приготування) та «Юліта» (виробництво прянощів та приправ), також у агрохолдингу «Мрія» та на Чортківському цукровому заводі. Однак, як кажуть, місцеві мешканці, потреба у роботі стоїть дуже гостро. 

— Біда, бо не мають роботи не лише ті, кому за 40, а й молодь, — каже місцева мешканка пані Ганна. — Закінчують інститути, повертаються до села і сидять «на шиї» в мами і тата. Кому у селі потрібні економісти чи юристи? Тому юнак з вищою освітою влаштовується оператором на заправці, щоб заробити якусь гривню.

— Звичайно, сумно, що не вдалося зберегти дріжджовий комбінат, який давав заробіток багатьом родинам, — зазначає сільський голова Андрій Бальон. — Це було потужне підприємство ще з післявоєнних років (за Польщі там була гуральня), яке постачало продукцію на весь Радянський Союз. Пригадую, у 1976-ому році у складі будівельного загону я був у Сургуті, і був здивований, що на полицях магазинів лежали брикети нашого виробництва. На комбінаті було кілька виробничих ліній, окрім дріжджів, виготовляли каші та супи у брикетах, киселі, дитяче харчування та ін. Підприємство було розпайовано, але у середині 90-их через зубожіння та байдужість ніхто не відстояв інтересів його працівників. Уже 15 років підприємство стоїть, його не можуть визнати банкрутом через те, що неможливо зібрати збори пайовиків, які розкидані далеко за межами району, а тим часом усе порізали, розтягли… Люди ж у пошуку засобів для існування виїхали за кордон, нині можна на селі описати географію світу — хто в Італії, хто — в Іспанії чи Португалії, хто — у США чи Канаді… 

140 тисяч мешканців Тернопільщини – потенційні безробітні

Ситуація з працевлаштуванням у Тернопільській області завжди була важка. Так склалося історично, що наш регіон був і залишається трудонадлишковий, особливо це відчутно у нинішній час, коли не працює промисловість, нові модернізовані підприємства та сільське господарство не вимагають робочої сили, за рахунок імпортних товарів розвивається лише сфера обслуговування, яка охоплює близько 40% економіки. Із 90-их років Тернопільщина мала найвищий рівень безробіття серед інших областей, нині ми перебуваємо посередині, бо є регіони, які трималися на комуністичній системі виробництва і у них процеси розпаювання, а за тим і безробіття виникли саме тепер.

— Станом на 1 січня 2013 року на обліку в обласній службі зайнятості перебувало майже 18 тисяч безробітних. У той же час щороку послугами служби користуються 50-60 тисяч незайнятих осіб, за винятком кризових років, тоді була більша кількість, — повідомив начальник відділу статистики та прогнозування обласного центру зайнятості Степан Ваврикович. — Із 600 тисяч населення області 400 тисяч зайняті у народному господарстві, у нас протягом року обслуговуються 50-60 тисяч, а решта 140 тисяч — незайняте населення, тобто люди, які або працюють нелегально, або не хочуть працювати за мізерну плату, або перебувають на заробітках за кордоном. Протягом року до нас звертаються 170 випускників шкіл, понад дві тисячі випускників професійно-технічних закладів, ми пропонуємо їм безкоштовну підготовку, допомагаємо з пошуком першого робочого місця. Кажуть, що ринок праці нашої області перенаситився через велику кількість випускників вузів — у Тернополі навчається близько 20 тисяч студентів, це правда, але, з іншого боку, освіченість нації — добрий показник. Чимала кількість після закінчення навчання звертається до нас. Насправді проблема в тому, що у нас розмежовують роботу на престижну і чорну, а отже, люди з вищою освітою бояться братися за фізичну працю. У Японії, скажімо, освіченість нації висока, але там нічого поганого не бачать у тому, що людина з вищою освітою на робітничій професій. Тим часом у Китаї нестача кваліфікованої робочої сили, тому на великих підприємствах є по кілька своїх вузів. На жаль, у нас в області нема великих корпорацій, нема навіть підприємств, де б працювало більше чотирьох тисяч. Найбільше робочої сили — три тисячі працівників — задіяно на українсько-німецькій компанії «Борднетце-Україна», другу і третю сходинки годі й шукати. А для порівняння, колись на бавовняному комбінаті було майже 12 тисяч працівників.

Не можна говорити, що в області аж надто гострий дефіцит робочих місць, інша справа — низькі зарплати. Кожен підприємець хоче купити дешеву робочу силу, а потенційний працівник цінує себе якнайдорожче. Реалії такі, що близько 55% усіх вакансій, які з’являються на ринку праці області, — із заробітною платою нижче середньої в області. І це при тому, що на Тернопільщині найнижча в Україні зарплата. Близько 45% вакансій — з мінімальною зарплатнею. Власне, низька зарплата штовхає багатьох у ряди безробітних і спонукає до пошуку іншої роботи.

— Часто наші люди не вміють пропонувати свої послуги. Наприклад, підприємцю потрібен юрист, він кине пошук у інтернеті і знайде аж раптом 5-10 резюме — але це не вибір, — каже Степан Ваврикович. — Людина, яка хоче знайти роботу, мусить докласти усіх зусиль, не зупинятися на півдорозі. Пригадалося оповідання О’Генрі «Королі та капуста» — про те, як торговець привіз взуття, але на нього не було попиту, тож він вночі порозкидав колючки вулицями міста і вранці у нього розкупили весь товар. Звичайно, герой схитрував, але показова його наполегливість.

Але ніде правди діти, молодим спеціалістам легше працевлаштуватися, натомість людям передпенсійного віку дуже складно знайти роботу. Хоча, за нинішнім законодавством, роботодавці не можуть робити ні вікових обмежень, ні гендерних, ні статевих — усі мають право на працю.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!