Громадяни Ізраїлю відшукали своїх рятівників через багато років у селі Тернопільщини (фото)

У Золотому Потоці є віддалена вулиця Рудка. Взагалі, як каже секретар селищної ради Галина Дручок, Рудка – це один із тисяч українських хуторів, яких не хочуть визнавати за окрему територіальну одиницю.

Власне, саме до цього невизнаного хутора нас покликало бажання зустрітися із 81-річною Павлиною Кузевич. Декілька років тому бабуся Павлина побувала з селищним головою Марією Мосціпан у Тернополі, в палаці культури “Березіль”, де отримала з рук тодішнього голови ОДА Юрія Чижмаря орден “За мужність” ІІІ-го ступеня. Такі ж ордени отримали і дві її старші сестри Анастасія та Катерина. (На жаль, зустрітися із сестрами бабусі Павлини не вдалося, бо мешкають вони в селі Рублен, куди цієї зими дістатися вкрай важко.) 
Ці високі нагороди на старості літ – відлуння дитинства, в якому їм довелося побачити і пережити жахіття того, як люди полювали на людей. Щоб вбити. Вбити тільки за те, що євреї. Це були страшні роки Другої світової війни, пише Нова Тернопільська газета.  

Бабуся Павлина пригадує: “Я народилася в 1932 році і дуже добре пам’ятаю війну. Жили ми в Рублені на Кутасівці, нас в батьків було п’ятеро. Коли до Потока зайшли німці, то найперше кинулися ловити і винищувати євреїв. Якогось дня тато привів до нашої хати цілу єврейську родину. Їх було, мабуть, що шестеро, вже не можу пригадати точно. Пам’ятаю тільки деякі імена: Гицель, Мавка, Мошко, Сруль (до мене пише листи його дружина Іта, бо Срулько вже помер в Ізраїлі). Наш тато був з цією родиною знайомий ще до війни. Ці люди займалися торгівлею і інколи винаймали батька кіньми возити їх з крамом по навколишніх селах. Отож, гуртом викопали за хлівом яму, а зверху прикрили снопами соломи. До тої ями прокопали лаз з хліва, під жолобом вирили, щоб не видно було. Я тим лазом їжу носила, яку мама варила. Вони там у тій ямі сиділи, а деколи вночі трохи йшли до хати. Ніхто не знав, що ми євреїв ховаємо. Навіть сусіди. Були ж і такі серед наших людей, які могли видати. І одного разу таки приходили до нас німці, бо хтось був їм сказав, що маємо жидів у себе, але подивилися до хліва, на вишку і пішли. Не знайшли нашого сховку. Так вони там сиділи, аж поки німці не вступилися. Потім жили трохи в Бучачі, а тоді виїхали до Ізраїлю. Наші тато з мамою мали їх, немов за родину, але і по війні не зізнавалися нікому, що євреїв переховували…” 

Цьому є своє пояснення. Як відомо, до початку 90-их років взагалі було неможливо розшукувати в Радянському Союзі тих, хто рятував єврейське населення. В умовах прихованого радянського антисемітизму на захисників євреїв дивилися косо, і це при тому, що під час Другої світової війни було винищено половину єврейської нації.
Доля бабусі Павлини та її сестер також виявилася нещадною на випробування. Здавалося, що війна закінчилася, настали мир і спокій. Але у 1958-1959 році почалися акції НКВС з переселення неблагонадійних. Рублен потрапив до чорного списку. Всі будинки було розвалено, мешканців села вивезли в Дніпропетровську область. Серед них і Павлину Кузевич. Лише в 70-их роках вона повернулася до Рублена, де з чоловіком відбудували хату, народили восьмеро дітей. На жаль, чоловік помер дуже рано, а тому самій доводилося поратися і на домашній господарці, і на колгоспному полі, і ставити на ноги дітей. Непомітно підкралася старість — виросли діти, створили власні родини, вже правнучкою тішиться бабуся Павлина.

А десь десять років тому до Рублена, в оселю на Кутасівці, з Ізраїлю приїхала жінка на ім’я Іта. Вона хотіла побачити місце, де добрі люди, ризикуючи власним життям, врятували її родину, зустрітися з ними. Із родини рятівників залишилися лише три сестри: наша співрозмовниця та її сестри Анастасія і Катерина. Пані Іта почала клопотати про нагородження їх почесними відзнаками праведників та державними нагородами. До речі, у багатьох європейських країнах, де живуть праведники світу, вони відзначені національними нагородами. А у 2004 році співголови Науково-освітнього центру “Голокост” Алла Гербер та Ілля Альтман звернулися до президента Росії Владіміра Путіна з проханням відзначити заслуги російських праведників світу, однак через рік представлені матеріали повернули... Пізніше Ілля Альтман заявив: Росія — єдина держава, яка не нагороджує державними нагородами людей, визнаних Яд-Вашем, праведниками світу. А ось Україна — четверта за кількістю праведників країна після Польщі, Нідерландів та Франції.

— На знак щирої вдячності Іта пропонувала бабусі Павлині та її сестрам поїхати на проживання до Ізраїлю. Та вони вирішили не покидати рідну землю на старості літ. Тоді жінка запропонувала, щоб за бажанням хтось із їхній дітей скористався правом проживання та працевлаштування на території Ізраїлю, а самі бабусі тричі у рік отримують грошову допомогу від нащадків врятованої єврейської родини.

Сьогодні бабуся Павлина мешкає у затишній оселі свого сина Степана та невістки Ярослави, тішачись онуками та правнучкою Діанкою.

ფოტო: Незабуте добро Громадяни Ізраїлю відшукали своїх рятівників через  багато років у Рублені та Рудці Бучацького району  ярослава Шмига У Золотому Потоці є віддалена вулиця Рудка. Взагалі, як каже секретар селищної ради Галина Дручок, Рудка – це один із тисяч українських хуторів, яких не хочуть визнавати за  окрему територіальну одиницю. Власне, саме  до цього невизнаного хутора нас покликало бажання зустрітися із 81-річною Павлиною Кузевич. Декілька років тому бабуся Павлина побувала з селищним головою Марією Мосціпан у Тернополі, в палаці культури “Березіль”, де отримала з рук тодішнього голови ОДА Юрія Чижмаря  орден “За мужність” ІІІ-го ступеня. Такі ж ордени отримали і дві її старші сестри Анастасія та Катерина. (На жаль, зустрітися із сестрами бабусі Павлини не вдалося, бо мешкають вони в селі Рублен, куди цієї зими дістатися вкрай важко.)  Ці високі нагороди на старості літ – відлуння дитинства, в якому їм довелося побачити і пережити жахіття того, як люди полювали на людей. Щоб  вбити. Вбити тільки за те, що євреї. Це були страшні роки Другої світової війни. Бабуся Павлина пригадує: “Я народилася в 1932 році і дуже добре пам’ятаю війну. Жили ми в Рублені на Кутасівці, нас в батьків було п’ятеро. Коли до Потока зайшли німці, то найперше кинулися ловити і винищувати євреїв. Якогось дня тато привів до нашої хати цілу єврейську родину. Їх було, мабуть, що шестеро, вже не можу пригадати точно. Пам’ятаю тільки деякі  імена: Гицель, Мавка, Мошко, Сруль (до мене пише листи його дружина Іта, бо Срулько вже помер в Ізраїлі). Наш тато  був з цією родиною знайомий ще до війни. Ці люди займалися торгівлею і інколи винаймали батька кіньми возити їх з крамом по навколишніх селах. Отож, гуртом викопали за хлівом яму, а зверху прикрили снопами соломи. До тої ями прокопали лаз з хліва, під жолобом вирили, щоб не видно було. Я тим лазом їжу носила, яку мама варила. Вони там у тій ямі сиділи, а деколи вночі трохи йшли до хати. Ніхто не знав, що ми євреїв ховаємо. Навіть сусіди. Були ж і такі серед наших людей, які могли видати. І одного разу таки приходили до нас німці, бо хтось був їм сказав, що маємо жидів у себе, але подивилися до хліва, на вишку і пішли. Не знайшли нашого сховку. Так вони там сиділи, аж поки німці не вступилися. Потім жили трохи в Бучачі, а тоді виїхали до Ізраїлю. Наші тато з мамою мали їх, немов за родину, але і по війні не зізнавалися нікому, що євреїв переховували…”  Цьому є своє пояснення. Як відомо, до початку 90-их років взагалі було неможливо розшукувати в Радянському Союзі тих, хто рятував єврейське населення. В умовах прихованого радянського антисемітизму на захисників євреїв дивилися косо, і це при тому, що під час Другої світової війни було винищено половину єврейської нації.  Доля бабусі Павлини та її сестер також виявилася нещадною на випробування. Здавалося, що війна закінчилася, настали мир і спокій. Але у 1958-1959 році почалися акції НКВС з переселення неблагонадійних. Рублен потрапив до чорного списку. Всі будинки було розвалено, мешканців села вивезли в Дніпропетровську область.  Серед них і Павлину Кузевич. Лише в 70-их роках вона повернулася до Рублена, де з чоловіком відбудували хату, народили восьмеро дітей. На жаль, чоловік помер дуже рано, а тому самій доводилося поратися і на домашній господарці, і на колгоспному полі, і ставити на ноги дітей. Непомітно підкралася старість — виросли діти, створили власні родини, вже правнучкою тішиться бабуся Павлина. А десь десять років тому до Рублена, в  оселю на Кутасівці, з Ізраїлю приїхала жінка на ім’я Іта. Вона хотіла побачити місце, де добрі люди, ризикуючи власним життям, врятували її родину, зустрітися з ними. Із родини рятівників залишилися лише три сестри: наша співрозмовниця та її сестри Анастасія і Катерина. Пані Іта почала клопотати  про нагородження їх почесними відзнаками праведників та державними нагородами.  До речі, у багатьох європейських країнах, де живуть праведники світу, вони відзначені національними  нагородами. А у 2004 році співголови Науково-освітнього центру “Голокост” Алла Гербер та Ілля Альтман звернулися  до  президента Росії Владіміра Путіна  з проханням відзначити заслуги російських праведників світу, однак через рік представлені матеріали повернули... Пізніше Ілля Альтман заявив: Росія — єдина держава, яка не нагороджує державними нагородами людей, визнаних Яд-Вашем, праведниками світу. А ось Україна — четверта за кількістю праведників країна після Польщі, Нідерландів та Франції. — На знак щирої вдячності Іта пропонувала бабусі Павлині та її сестрам поїхати на проживання до Ізраїлю. Та вони вирішили не покидати рідну землю на старості літ. Тоді жінка запропонувала, щоб за бажанням хтось із їхній дітей скористався правом проживання  та працевлаштування на території Ізраїлю, а самі бабусі тричі у рік отримують грошову допомогу від нащадків врятованої єврейської родини.  Сьогодні бабуся Павлина мешкає у затишній оселі свого сина Степана та невістки Ярослави, тішачись онуками та правнучкою Діанкою.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
Повідомляємо, що у зв’язку із ремонтними роботами, не буде електропостачання у окремих будинках Тернополя. А саме: - 15.08.18р. з 09.00 до 13.00 год. за адресами: вул. Мирна, вул. Вербова, вул. Низинна, вул. Медобірна.
Суспільство
Триває реконструкція пішохідних зон в межах озера «Чайка» на ділянці від колонади до площі імені Степана Бандери. Тут працівники підрядної організації здійснюють мощення доріжок фігурними елементами мощення. Напередодні ними було здійснено влаштування щебеневої основи та влаштування поребриків.
Суспільство
У рамках третьої черги облаштування системи аерації на Тернопільському ставі  на форсунках аераційного фонтану встановлюють прожектори. Роботи тривають на відрізку від причалу до Надставної церкви Воздвиження Чесного Хреста. Як повідомили у відділі технічного нагляду міської ради, планується встановити 180 форсунок. Технічні характеристики даної ділянки будуть такими ж, як і у попередньої: з кожної його форсунки вода підіймається на 9 метрів вперед та май...
Пригоди
Учора ввечері, 13 серпня, на вулиці Богдана Хмельницького інспектори помітили автомобіль Fiat Scudo, водій якого порушив правила дорожнього руху. Під час спілкування з керманичем патрульні помітили у нього ознаки алкогольного сп’яніння. Освідування встановило, що рівень алкоголю в організмі 32-річного керманича майже в 13 разів перевищив допустиму норму – 2,52 проміле. На тернополянина патрульні склали адмінматеріали за ч. 1 ст. 122 (порушення ПДР) та ч. 1...
Суспільство
У порівнянні із аналогічним показником минулого року товарообіг збільшився на 32%. Імпорт склав 247 млн доларів, а експорт  - 241 млн доларів. Торгівля відбувалася із 76 країнами світу, найактивніше вона велася із Польщею (51% від усього товарообігу). Також активними партнерами були Німеччина, Швейцарія, Білорусь та Великобританія. Як повідомляє прес-центр ДФС, із України активно торгували електроустаткування (кабельні модулі електромереж автомобілів як п...
Кримінал
Статистика дорожньо-транспортних пригод на Тернопільщині, як і по Україні, жахає. Щодня на дорогах гинуть та травмуються люди, значних матеріальних втрат зазнають власники транспортних засобів. Начальник відділу безпеки дорожнього руху управління патрульної поліції Тернопільської області Андрія Петрука повідомив, що з початку року на Тернопільщині сталося 1216 дорожньо-транспортних пригод, у яких травм зазнали майже триста осіб, а 35 людей загинули. При чо...
Суспільство
Правоохоронці Бучацького відділення поліції розшукують жителя села Возилів, Джерджа Володимира Івановича, 1972 року народження. Як інформують у прес-центрі поліції, в понеділок, 13 серпня, до відділку  звернулась жителька району, яка повідомила, що її батько зник. За словами заявниці, родич поїхав до столиці на роботу, але з 28 липня за місцем проживання та працевлаштування відсутній. Прикмети зниклого: 45 років, зріст 160-175 см, середньої тілобудови, вол...
Суспільство
Вже більше тижня деякі "розумні зупинки" у Тернополі повністю не функціонують. Перестало працювати інформаційне табло біля Кафедрального собору Різдва Христового та ще одне - на вулиці Максима Кривоноса, поряд із цілодобовим магазином "Альянс". Раніше монітори справно інформували про рух маршруток і тролейбусів, прогноз погоди та курс валют. Дехто із людей, які чекають на транспорт, припускають, що і на інших зупинках міста могли виникнути подібні неполадк...
Кримінал
Аварія за участю молодого мотоцикліста трапилася вчора о 22.40. 25-річний чоловік суттєво перевищив швидкість та, не впоравшись з керуванням, зніс металеву огорожу й тяжко травмувався. "Чоловік 1993 року народження, керував мотоциклом "Хонда". Рухавшись по проспекту Злуки, він не впорався з керуванням на ділянці проведення ремонту дорожніх робіт ТОВ "Інвестбуд", наїхав на бар’єрну огорожу, внаслідок цього впав з мотоцикла і отримав тілесні ушкодження. Його...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!