Таємниці ікон Тернопільщини, яким тисячі віруючих розповідають про свої страждання

В ікон не буває щасливих доль. Де б не зберігались лики святих – у стареньких сільських церквах чи в дорогоцінних окладах величних храмів – образ, потемнілий від сторіч, міг змалювати місцевий богомаз, зробивши страдницькі суворі обличчя яскравішими, але більш приземленими.

А як іконі не потемніти, коли щодня їй розповідають про свої біди й страждання десятки, сотні, а інколи й тисячі віруючих?! Тим не менше, незважаючи на суворі догми щодо зображання кожного священного лика чи події з Біблії, українська ікона набагато світліша за давньоруську, більше того, деякі майстри зображали Богородицю або апостолів… усміхненими. І за кожним образом стоять тисячі людських історій. Але часом їхні «долі» ще цікавіші, пише "Номер один".

З Богородиці зробили лубочну картинку

У залі сакрального мистецтва Збаразького замку (входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля») вас кличе до себе тонкою, ясною посмішкою Богородиця Одигітрія. Робота створена наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. і належить до Волинської (Острозької) школи іконопису. Так може посміхатися лише юна, щаслива мати до своєї дитини. Свого часу образ було передано зі Збаразької Успенської церкви.

Волею долі на Збаражчині збереглась ще одна Богородиця Одигітрія (до речі, це ікона, де зображена Богородиця з Ісусом-дитям, який  благословляє віруючих, і є найдавнішим типом ікон).

«Ця ікона знаходиться у церкві св. Георгія с. Кобилля Збаразького району. Вперше село згадується у писемних джерелах у 1734 р. Відомо, що воно перебувало у власності родини Смажевських гербу «Стріла». За легендою, засновником поселення Кобилля був «обиватель Кобиленський», який у часи грізних наскоків татар оселився серед лісу на галявині за декілька кілометрів від с. Мшани (очевидно, Мшанець біля Серету). Коли татари одного разу напали на село, декілька селянських родин зуміли врятуватись, сховавшись у лісі. Згодом вони оселилися неподалік хуторянина, який тоді називався Кобиль. З часом господарств побільшало, хутір став селом, перейнявши назву Кобилля від імені першого хуторянина, – розповів старший науковий співробітник заповідника Руслан Підставка. – Приблизно у середині ХVIII ст. тут возвели дерев’яну церкву».

Однією з прикрас стала ікона Богородиці Одигітрії. Зараз цей святий образ зберігається вже у кам’яному храмі, побудованому у 1890 чи 5 років потому. На жаль, місцева громада і настоятель не погодились віддати науковцям заповідника святі образи для детального вивчення, лише дозволили оглянути витвори сакрального мистецтва відомому реставраторові Володимиру Магінському. За попереднім висновком експерта, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. зверху на старі дерев’яні ікони наклеїли полотно, і вже по ньому написали образи, що збереглись донині. Зважаючи на наведені факти, можна припустити, що основна частина іконостасу та ікон були створені ще для дерев’яної церкви, тобто у середині ХVIIІ ст.

За ці сторіччя навколо ікони Богородиці Одигітрії виникло чимало переказів і легенд, відтак у цих краях вона вважається чудотворною, тож свого часу була коронованою та оздобленою окладом. Найохочіше селяни розповідають про чудодійне зцілення незрячої дочки поміщика з сусіднього села Олексинець. Уві сні  дівчині явився ангел та повідомив, що вона зцілиться, прийшовши з процесією до ікони Богородиці Одигітрії. І сталося диво – дівчина зцілилася. Відтак кожного року до с. Кобилля йшла процесія з Олексинця. Після возведення нової церкви ікону перенесли сюди.

«Хотілось би зауважити, що наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. ікона в Україні пережила справжню трагедію, – включилась у розмову молодший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Тетяна Федорів. – У Східній та Центральній Україні в часи голодомору ікони планомірно знищувались, оскільки в хатах вони були неоціненним скарбом. Утім в Галичині ікона почала «виживатись» із хат ще швидше, наприкінці ХІХ ст. Це було зумовлено тим, що в Австро-Угорщині став модним олеодрук (кольоровий друк картин, намальованих олією). Такі друковані ікони та зображення були набагато яскравішими, чіткішими від потемнілих від часу та диму лампад старовинних образів. Євреї ходили по хатах і «міняли» олеодруки на старі ікони. Таким чином безцінні родинні образи на Галичині та Волині витіснили штамповки».

Апостолів замалював сільський «живописець Вакула»

Не менш нещадна історична доля спіткала чотири ікони з зображенням дванадцяти апостолів зі Свято-Миколаївської церкви с. Бодаки Збаразького району.

«Церква побудована та освячена 1771 року. Це був період, коли на теренах Кременецького повіту (з 1720 до 1831 рр.) впроваджували Унію, – пояснив художник-реставратор Володимир Магінський. – Церковний живопис у той час більше орієнтувався на західну школу, що підтверджує стиль і трактування авторського малярства. На жаль, авторства не вдалося встановити. Пізніше нашарування вказує, що уподобання та стиль живопису після 1830-х років став більш орієнтований на східну іконописну школу другої половини ХVІІІ ст.».

Відтак українських апостолів замалювали, перетворивши на нецікаві, схематичні постаті у традиціях уніатства. Коли з ікон зняли верхній шар фарб, відкрився авторський живопис, більш професійний, ніж пізніше «малярство».

«Погляньте, у кожного апостола – індивідуальні риси обличчя, – захоплено каже майстер, – як промальовано кисті рук, бганки одягу, гармонійний колорит. Проведена реставрація відкрила невідомі до цього деталі – хмари, на яких розташовані символічні постаті, а також світлі німби довкола голів усіх апостолів».

Щоб було зрозуміло, який обсяг робіт довелось виконати, на одній з ікон реставратор залишив у квадраті деталь картини, намальованої зверху сакрального живопису.

Водночас допомогли знання з історії мистецтв, адже декого з апостолів можна було впізнати за традиційними рисами обличчя: скажімо, чи є борода, якої вона форми; за високим чолом, наприклад, у Павла та Йоанна, або за написами. Натомість у католицькому мистецтві апостоли як атрибути отримують знаряддя своїх мученицьких «страстей»: Петро, Филип, Симон, Тадей – хрести; Андрій – хрест особливої форми, у вигляді літери «Х»; Павло, Яків Молодший, Матей – мечі; Вартоломій – м’ясницький ніж; Яків Старший – палицю; Тома – спис; Йоан Богослов – чашу, з якої виповзає змій, що символізує отруту, знешкоджену молитвою апостола. Порядок зображення апостолів в іконостасах був усталений у XVII ст., однак схема їх розташування могла змінюватись.

Це історії тільки п’ятьох ікон, що нині зберігаються у стінах Збаразького замку. Якби вони ще могли говорити, скільки б цікавого, таємничого і, сподіваюсь, прекрасного з історії Галичини, а може, і всієї України стало б нам відомо.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!