Харчувалися цукром, а грілися «буржуйками» – хореограф з Тернопільщини про «афганське» пекло

Пам’ятні рейди молодого хореографа Володимира Гудова. 

Володимира Гудова у Чорткові знає, як кажуть, «і стар, і млад». Якщо й не особисто, то за іменем. Бо те подружжя – Наталії і Володимира Гудових – практично поставило на ноги (в розумінні танцю) увесь небайдужий до жанру хореографії Чортків. Коли б вдатися до «послужного списку» митців, забракло б місця не лише на газетній полосі, а й сторінок у книжці. Дитячі, підліткові, юнацькі танцювальні колективи «Яблунька», «Яблуневий цвіт», «Джерельце», «Чайка», котрі «обростали» і «обростають» заслуженими званням. І мало хто, мабуть, здогадається, що у цього надзвичайно енергійного, вічно бігаю чого молодого чоловіка за плечима, в юності, – «афганське» минуле.

Йому випало бути одним з першовідкривачів. 26 грудня 1979 року до Афганістану увійшли радянські війська, а Володимир Гудов втрапив туди рівно за місяць, 26 січня.

- Ми жили ще в землянках, - згадує. – Була зима, доволі холодна зима. Грілися від «буржуйки», яку палили й чоботами, і олією, і мастилами різними – дрова були в дефіциті…

Виявляється, під Кабулом – зима ще й яка. Харчувалися сухариками й цукром. Бо на той час ще не було так розгорнуто контингент радянських військ, як згодом. На тому етапі участь військовиків із Союзу скоріш за все нагадувала «партизанку». Моєму співрозмовникові з найпершого періоду чи не найбільш запам’яталися голод і …воші. Каже, нормальні атрибути війни.

Він на неї втрапив з Коростеня, що на Житомирщині.

- Стою,- пригадує,- на посту у валянках. Мороз, сніг, 5 січня. Тривога, нашу роту знімають, переформовують. Беремо всю амуніцію, «Уралами» нас везуть в Овруч. Звідтіля – «зелене світло» і в Термез. Там пробули ми 5 днів. Спали у плащ-палатках, а потім вже у боксах. Казарми стояли порожні, війська було виведено в Афганістан, а ми прибули на їх місце. Через п’ять діб почали розформування: кого куди. Усе діялось нашвидкоруч, спонтанно: умієш готувати якісь страви – будеш кухарем, транспорт водити - сідай на «бетеер». А ти – кулеметником, бігом. Хтось про десант нічого й не чув, а туди потрапив. Таке діялось: хто виявився хитрішим – пристосувався, а хто глупішим – гинув одразу…

Їх переправили «бетеерами» і 26 січня розпочалась воєнна сторінка біографії Володимира Гудова. 181-й піхотний полк формувався під Кабулом. Під афганським небом піхотинець Гудов відслужив, як кажуть, від дзвінка до дзвінка – більш як півтора року.

Був заступником комзводу і мав свій кулемет на бронетранспортері. Двічі наривався на міни. Смертей бачив багато, проте говорити про це не хоче. Трохи був поранений – шрапнеллю. Згадує: піхотинці і з десантом, і з мінометниками, і з саперами їздили. В усіх куточках Афгану були – тільки в Кандагарі йому не довелося. І Баграм охороняли , і Сурубі – палац Аміна охороняли, і в Джелалабаді були. Діяла така схема: півтора місяця охорона, а потім місяць-півтора - рейди в гори. На його рахунку дев`ять тих пам’ятних рейдів. Консерви (кілька в томаті приїлася на все життя), перлова каша, іменована в гурті як «дріб 16». Спали, тісно притиснувшись один до одного, дихаючи в потилицю, - холоднеча в горах.

Бачив, як душмани прикривалися під час обстрілів жінками, стариками. Бачив, як наші в «шилках» горіли.

- Війна - це жах, - доходить висновку мій співбесідник. – Єдине прагнення – щоб у нас в Україні такого довіку не було. Щоб ми ні до кого не йшли «в гості», як тоді в Афганістан, і щоб до нас не йшли теж.

З-поміж бойових побратимів згадує із вдячністю командира батальону капітана Цимбалевського. Ще - Михайла Дерія із с.Дарахів, що на Теребовлянщині. Володимира Гудова було представлено до медалі «За відвагу» - перед всім батальйоном. А ще одного сержанта, Гербича із Закарпаття, - до ордена Червоної Зірки. Та тому сержантові дали Грамоту вже потім, а йому, Гудову, - оголосили подяку перед строєм, ото й усе.

Він розповідає, що там, за суворих обставин, водночас відбувався іспит на людяність. На взаємовиручку і відчуття ліктя. Це допомагало вижити, уціліти.

По закінченні строкової служби йому пропонували залишитися на надстрокову, служити й далі у тому батальйоні. Відмовився. Хоча військовим згодом став і прослужив в цілому 16 літ. Каже, змусила до того відсутність житла, якого потребувала родина. Зі своєю хореографічною спеціальністю, навіть маючи пільги, житла б не дочекався.

Однак Володимир Васильович вже не перший десяток літ наповно реалізує свої творчі можливості. Живе прекрасним і запалює до того юні таланти. Попри пекучий афганський біль, що заліг десь на самісінькому денці душі.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!