0352.ua

“Усі говорять про мене дивне слово “Файна!”– що привело туркменку до Тернопільщини (фото)

Для східної красуні Огулджан Чариєвої із Туркменистану Гусятин став рідним містом. Уже п’ять років Оля (так її охрестили місцеві) мешкає у райцентрі, а привело її з Центральної Азії на Тернопільщину кохання.

У її чоловіка Руслана українське коріння — в радянські часи його мати виїхала на роботу до Туркменистану, там і залишилася, а кілька років тому повернулася на Батьківщину — в село Новий Нижбірок Гусятинського району, і переманила сина та невістку.

Називали… файною циганкою та москалькою

“Огулджан, доченька, как тебя приняли в Украине?” — розпитував по телефону батько, як тільки вона приїхала до свекрухи. — “Дверь не запирается — все соседи прибегают смотреть на меня”. — “Ты хотя бы что-то понимаешь?” — “Ничего не понимаю! Все говорят обо мне странное слово: “Файна!” — “Ого! Что-то на немецкий похоже…” 

Нині Огулджан уже добре знає українську мову, причому, що цікаво, розмовляє винятково місцевим діалектом, чим разом із товариським характером здобула пошанівок у гусятинців. Туркменське подружжя має у райцентрі власний бізнес — перукарню, двері якої теж не зачиняються — Чариєви зачаровують клієнтів гостинністю, пише Нова Тернопільська газета.

— Я вже стала гусятинською! Люди знають мене, а на початках чула за спиною: “Дивись, яка файна циганка!”, скаржилася свекрусі на такі “компліменти”, а вона лише переводила на жарти, — пригадує Оля. — А якось кажу клієнту: “Идемте, постригу вас”. Він насупився: “Не хочу, щоб мене москалька стригла!” Співробітниці розсміялися і пояснили, що я — туркменка, тоді клієнт аж зітхнув полегшено!

Та це — поодинокі випадки, а, як правило, екзотична зовнішність Огулджан приваблює чоловіків, тому їй не бракує уваги, особливо на гостинах та весіллях — “записуються в чергу” до танцю! Щастя, що Руслан неревнивий, та й, зрештою, дружина не дає приводу, бо поводиться скромно, як і належить жінці з мусульманського світу. На забави туркменка одягає свій національний одяг — довгу сукню з вишивкою і жакетом. Цей святковий стрій для неї пошила сестра, тому він особливо дорогий — нагадує про Батьківщину. 
— На згадку про Туркменистан бережу одяг, прикраси, тюбетейки, сувеніри з верблюжої вовни, ще хотілося привезти кошму (килим), але до літака з таким вантажем не пустили б, — каже Огулджан.

Із чоловіком познайомила… свекруха

У Новому Нижбірку не можуть надивуватися з гарних стосунків туркменської невістки та її свекрухи пані Тетяни. Але як може бути інакше, якщо Огулджан із Русланом познайомила його мати?! 

— За іронією долі ми з Русланом зустрілися у… весільному салоні! — розповідає Оля. — Я шила сукні для наречених та робила зачіски, а мій майбутній чоловік знімав весілля на відео. Якось Русланова мати привезла для нашого салону кілька суконь з України, згодом у справах почав забігати її син, так ми потоваришували. “Може, ти за Руслана вийдеш?!” — ніби напророкувала мати. Ми й справді припали до душі одне одному, але на перешкоді стосункам стала віра: я — мусульманка, а Руслан — християнин. “Ще у нашій родині тільки іновірного бракувало!” — категорично заявив батько, а був він суворим, хоча й справедливим. “Тато і тебе, і мене вб’є..,” — хвилювалася мати. Але тато знав: якщо чогось захочу, неодмінно досягну, тому пішов іншим шляхом — випробував Руслана: ми тоді зводили лазню, а оскільки мій залицяльник добре знався на будівництві, батько попросив допомогти і ретельно вивчав його. Тим часом робив усе, щоб ми не бачилися: упродовж двох місяців возив мене на роботу, їхав по “майстра”, відвозив його — забирав мене. На щастя, Руслан завоював довіру!
Батьки були вражені щирістю Руслана, адже він не відрікся від коханої, навіть коли дізнався, що лікарі підозрюють у неї онкологічне захворювання. Огулджан перенесла три важкі операції, від переживань її батько посивів за одну ніч… “Поїдемо в Україну, там хороші лікарі, врятують тебе!” — шукав шляхів порятунку наречений, і це було найбільшим доказом щирості почуттів. На щастя, українські лікарі не підтвердили страшного діагнозу.

Мусульманка так би не жила…

Першим на Гусятинщину приїхав Руслан. Майже рік знадобилося, аби оформити усі документи і надіслати запрошення дружині. Огулджан не могла дочекатися зустрічі, хоча й мала страх перед чужою країною.

— Шлях в Україну був нелегким, а привело мене сюди кохання — я не могла жити без Руслана! З Ашгабата не було прямого рейсу до Києва, тому летіла через Баку, — пригадує жінка. — Везла у подарунок рідним “шаблю” з коньяком, у транзитній зоні хотіли забрати — не віддавала, плакала, “відкупилась” 15-ма доларами… Потім пережила стрес у літаку, коли почула, що летимо до Борисполя, а не до Києва, де обіцяв зустріти чоловік. Пасажири-українці заспокоювали, мовляв, підвеземо, де треба, але я боялась, навіть приречено вирішила — звернуся у “Жди меня”! Але зійшла з трапу літака, а тут — Руслан із квітами! На київському вокзалі вперше у житті побачила бомжів, до того ж — жінок, це було шоком. У нашому молодому містечку Сейді, зведеному у 1973-ому році, з 21 тисячею мешканців я ніколи не зустрічала жебраків. Після київських реалій почалися приємніші враження — дорогою зі столиці до Нижбірка не переставала милуватися українською природою. Порівняно з туркменськими пісками та 45-54-градусною спекою тутешні ліси, річки, озера видавалися райськими! Спершу було цікаво, а потім почалися осінні дощі, болото, смуток… Щодня згадувала маму, трьох сестер і брата, батько того ж року занедужав і помер…

Руслан якийсь час працював на будівництві у Києві, а Огулджан коротала дні зі свекрухою у селі. Туркменці здавалося, що божеволіє від одноманітності і без роботи, тому одного дня поїхала до району і влаштувалася в меблевий цех шити оббивку для диванів. Там почала оживати. “Оля, скажи паляниця!” — вчили української співробітниці, вона “ламала” язик, але не здавалася. 

— В Україні інший спосіб життя, тому я вже непевна, що досі мусульманка, але ще й не християнка, — розмірковує Огулджан. — Молюся до Аллаха, але мусульманка так би не жила: не одягала би штани чи короткі спідниці, не дозволила б собі модну стрижку чи макіяж, не вийшла б на люди без хустки. Та найголовніше — мусульманка не має права сперечатися з чоловіком, навіть якщо він неправий, а в Україні — свобода слова, жінки доказують свої права, тому й я “зіпсувалася” (усміхається, — авт.). Чоловік каже: “Не сперечайся зі мною! Я спеціально женився на туркменці!” “І правильно зробив, що женився, але не треба було привозити в Україну!” — віджартовуюсь.

Огулджан — неперевершена господиня: дивує гостей смачнющими туркменськими стравами — пловом, мантами — пельменями-“трояндочками”, шурпою — м’ясним супом, самсою — листковими пиріжками, а від свекрухи навчилася варити українські борщ, вареники і навіть голубці та холодці. 

— Мені подобається в Україні, але іноді буває така ностальгія, що вовком хочеться вити, тоді співаю туркменських пісень, а потім мимоволі переходжу на українські — мої улюблені “Горіла сосна, палала…”, “Мій рідний край” Світлани Весни, наспівую щось веселеньке гурту “ТіК”, — каже східна красуня, — і відчуваю, що стаю українкою.

406348_557531020937716_1001902335_n.jpg
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!