0352.ua

Шок, який пережили тернополяни в омріяній Америці: “перші дні роботи були справжнім пеклом” (фото)

Америка видається взірцем добробуту і стабільності, допоки ти не опиняєшся там. Певні стереотипи, нав’язані телебаченням, за кілька днів проживання там розбиваються вщент.

Особливо болісно переживають це українці, котрі, їдучи на заробітки з рожевими мріями, розуміють, як гірко вони помилялися. Про те, як зблизька виглядає американська мрія, «Новій Тернопільській газеті» розповіло подружжя Дідухів, котре мешкає в Америці вже чотири роки. Ірині – 23 роки, а її чоловікові Василеві – 27, а нещодавно у них народився синочок Максим. 

– Іро, розкажіть, як ви з чоловіком виїхали до Америки і чи колись думали, що будете жити за кордоном?

– Чесно кажучи, ніколи не планувала виїжджати з України, але, як бачите, життя вносить свої корективи. Якось навесні 2007-го року на львівському вокзалі до мене підійшла дівчина і запропонувала за п’ять гривень заповнити анкету на «Зелену карту». Я погодилася, але швидко про це забула. Коли ж через рік отримала повідомлення, що виграла «Зелену карту», спершу сприйняла це, як аферу, і навіть подумала, що тепер почнуть надходити листи з проханням надіслати гроші. Однак знайомі запевнили, що саме так відбувається ця процедура і я справді виграла! Я навіть трохи розгубилася, бо через два тижні було заплановане моє весілля. Самі ж розумієте, що двом виїхати з України набагато важче, тож я не покладала особливих надій. Проте ми з чоловіком вирішили спробувати, адже нас в Україні особливо ніщо не тримало: ми були студентами, окрім того, працювали та наймали квартиру в Тернополі. Ми їхали в Америку лише з однією метою – заробити грошей, щоб купити квартиру, машину, після чого повернутися додому.

– Як вас зустріла Америка?

– У червні 2009-го ми прилетіли до Детройта, штат Мічиган. Намалювавши собі яскраву картину про життя в Америці, ми були дуже розчаровані, адже усе видалося сірим і однаковим. Пригадую, дорогою з аеропорту я взяла чоловіка за руку і прошепотіла: «Куди ми їдемо?» Ми приїхали до невеликого міста Хамтремік, збудованого польськими іммігрантами, котрі працювали на одному із машинобудівних заводів. Хамтремік заселений переважно поляками, росіянами, боснійцями та сербами. Там дешеве житло, є багато польських магазинів. Містечко особливо зручне для людей, які щойно приїхали, адже все розташоване неподалік, і коли нема автомобіля, можна пройтися пішки. Громадським транспортом користуватися доволі небезпечно, адже ним користуються лише темношкірі із найбідніших верств. 

– Чи важко було знайти роботу?

– Оскільки ми погано знали англійську і не мали європейської освіти, то знайти гідну роботу сподіватися було годі. Нам нічого не «світило», окрім робітничих професій. Я влаштувалася покоївкою – прибирала в будинках заможних американців. Працювала разом з українкою Ольгою. Ви не уявляєте, яке це щастя – знайти за кордоном людину, котра говорить твоєю рідною мовою! Перші дні роботи для мене були справжнім пеклом – виснажувалася фізично, але найгірше було усвідомлювати, що я – покоївка, котра миє туалети… 

Легше стало після першої зарплатні – коли зрозуміла, що за тиждень, будучи стажером, я заробила приблизно таку суму, яку заробляла б за три місяці роботи в Україні… Важче знайти роботу було чоловікові. Спершу мені доводилося утримувати сім’ю. Це для нього було справжнім шоком, адже він звик в Україні утримувати мене. На початках перебивався тимчасовими заробітками, а ввечері ми прибирали в офісах. У підсумку виходило, що я працювала по 17-20 годин на добу. Від перевтоми часто просто засинала за столом, а чоловік, закінчивши прибирати, будив мене, щоб їхати додому. Нині згадую цей час, як страшний сон. За той час я схудла на 11 кілограмів і важила всього 39. Одного разу Василь, пошкодувавши мене, поїхав на роботу сам і сказав, що я захворіла. Так було кілька разів. Охоронець доніс, що я не працюю з чоловіком, і нас звільнили. Найжахливіше було те, що ми заробляли копійки, тепер це смішно, але тоді у нас були борги. Перші півроку було дуже важко. 

– Що вам подобається в Сполучених Штатах?

– В Америці дуже багато своїх плюсів. Перший – це те, що там немає такого хабарництва і корупції, як у нас. Будь-яка інстанція має свою систему і для всіх вона однакова. Кредити і позики у США, мабуть, у шість разів дешевші, ніж у нас. Відповідно, якщо ти працюєш, – ти цілковито платоспроможний. Коли кажуть, що всі американці живуть у кредит, то це правда! Я вважаю, що молода сім’я, щойно одружившись, може спокійно взяти кредит і жити у своєму будинку, а не орендувати півжиття помешкання і складати на перший внесок, або боятися навіть думати про кредит, не знаючи, що буде завтра. Навчатися чи відкривати свій бізнес там може кожен – не потрібно, як в Україні, бути донькою чи сином олігарха. 

– А до чого не можете звикнути й дотепер? 

– Не подобається те, що багато американців – брудні ледацюги, котрі не працюють, а живуть на державному забезпеченні з податків, що платять ті, хто працює. Як їм вдається отримувати пільги – незрозуміло. Сім’я вважається малозабезпеченою, от їм і платять. Ніхто з них не поспішає працевлаштовуватися, а державні інстанції не змушують, виходить замкнуте коло. 

Ще у Штатах, з моєї точки зору, дуже велика проблема зі зброєю. Будь-хто, маючи водійські права або будь-який інший документ з фотографією, може за лічені хвилини купити зброю… Ніхто не вимагає довідки про психічний стан цієї особи. Я вважаю це жахливим. В Україні, якщо зброя твоя, користуватися нею можеш лише ти. Тут будь-хто може її в тебе позичити. Після трагедії у штаті Коннектикут, коли 20-річний юнак у школі розстріляв 27 осіб, порушували питання про прийняття нових законів, але нічого не змінилося, окрім того, що збільшився продаж зброї…

А ще мене дратує менталітет американців, їхня тупість і «штучні» посмішки. Коли бачиш їхню повільну роботу, розумієш, чому оплата погодинна. Там побачити в магазині людину в піжамі – звична річ. Інколи дивуюся – йде вулицею жінка в зимових чоботах, бо скрізь сніг, а поряд з нею чотирирічний малюк з голими ногами, в шльопанцях і без шапки, або на вулиці жінку з бігудями на голові… Якось їздили з чоловіком відпочивати, зайшли в кафе, а за сусіднім столиком – сім’я з трьома дітьми, кожен з комп’ютером, планшетом, одягнені в піжами і сидять, п’ють каву… У школі першокласники у памперсах – звична річ, американці вважають це нормальним. Звичайно, не всі такі, але часом здається, що вони деградують. 

— Чи плануєте коли-небудь повертатися в Україну?

– Загалом можу сказати, що Америка дає можливість українським заробітчанам заробити, жити на рівні американців і навіть краще. Працюючи покоївкою, я їжджу таким автомобілем, до речі, не придбаним в кредит, який є в багатьох моїх господарів, одягаюся в брендових магазинах, де одягаються багаті американці… Це в Україні можуть дозволити собі лише заможні люди. Однак, попри це, ми плануємо повернутися на Батьківщину – в Америці ми ніколи не почуватимемося своїми.

481109_567000596657425_765576265_n.jpg
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!