Тернополяни, які перебувають за кордоном, виховують своїх дітей по скайпу

З розвитком сучасних технологій, батькам, які перебувають закордоном, легше спілкуватись з дітьми, адже є СКАЙП. Та наскільки це правильно і чи всю правду розкажуть дітки, усміхаючись з екранів комп’ютерів. 

Психолог Світлана Маркелівна Кухарук розповіла нам декілька історій, коли таке от «виховання» доводилось лікувати довгими місяцями, адже запевнення дітей, що все добре, не завжди буває правдою, а усмішка часто буває фальшивою.

Надто дитяча дитина

«Пам’ятаю дівчинку, їй було 12-13 років. Проте в розвитку дитина набагато відставала від ровесників. В результаті лікування виявилось, що це спричинила довготривала відсутність батьків, які на той час перебували закордоном. Дівчинка жила із бабусею, з батьками спілкувалась спочатку по телефону, згодом зв’язок став більш сучасним – через СКАЙП. Батьки тішились, що дитині приділяють багато уваги, надсилали все, що потрібно, а бабуся добре про неї піклувалась. Коли ж повернулись додому, побачили, що з дитиною коїться щось не те, аж занадто вона була дитяча, з огляду на вік та фізичний розвиток. Проте з часом, завдяки спілкуванню з психологом, а основне – опіці та присутності рідних, все нормалізувалося. Батьки вирішили, що здоров’я дитини важливіше і залишились виховувати доньку», розповіла психолог.

Гроші нашкодили

«Також в моїй пам’яті залишився спогад про зовсім юного хлопчину. Дитина на той час жила з батьком, а мати була на заробітках. З хлопця постійно збиткувалися старші хлопці. Мовляв, мати закордоном, то в нього грошей «кури не клюють». Вони щодня відбирали в хлопця кишенькові гроші та змушували мовчати. Бідолаха так і мовчав. Дитина боялася сказати про те, що з ним коїться мамі, оскільки не хотів її лякати, а допомогти вона і так нічим би не змогла. На думку юнака ніякої користі в цій ситуації не було б і з батька, більше того, він боявся, що той з нього насміхатиметься. Так тривало доволі довгий час, поки вчителька дитини не стала свідком інциденту, коли в нього витрушували кишені. Вона одразу ж повідомила про це батьку, той спохватився поговорити з сином, що викликало істерику. Випадок був дуже важкий, адже у дитини ледь на стався нервовий зрив».

Опікуни,.. опікуни

Світлана Маркелівна розповідає, що таких випадків можна назвати безліч. Адже дитина, до повного сформування весь час потребує опіки та підтримки. Найбільш вдалим віком, коли можна залишити дитину на рідних та податись на заробітки (якщо є така потреба) – студентський вік. Саме тоді вона може про себе подбати, самостійно вирішувати якісь проблеми, аналізувати ті чи інші ситуації.

Сьогодні ж, доволі важко вижити і добитися хоча б якоїсь фінансової стабільності, тому батьки часто подаються на заробітки якраз для кращого благополуччя дітей. Нерідко маленьких діток батьки змушені залишити на тіток, бабусь — рідних людей, які погодяться доглядати за ними.

«Найкращим опікуном у цій ситуації стане та людина, якій абсолютно довіряють мама та батько дитини. Також, перед тим, як вирушати кудись, батьки повинні дізнатись координати вчителів, дільничного лікаря, сусідів, щоб стежити за тим, що коїться вдома, так би мовити збоку. Адже часто «опікуни» з хороших намірів, приховують певні проблеми, щоб не тривожити батьків, мовляв їм і так не легко. Та більша частина таких моментів просто потребує втручання мами чи батька. Також хочу попередити батьків, що залишаючи малих дітей на рідних, будьте готові до того, що в дитини з’явиться дві матері: та, що поряд і та, що закордоном».

Батькам завжди важко залишати своїх діток, часто вони компенсують свою відсутність грошима та купою дорогих подарунків.

«Гроші завжди має отримувати людина, яка опікується, а сама дитина повинна отримувати лише кишенькові гроші і не більше. Адже великі гроші – завжди велика спокуса. Часто діти використовують їх в непотрібному напрямку», розповідає психолог.

Домівка має бути одна

За словами Світлани Маркелівни дитина завжди має бути в дома, пише Місто. Для нормального розвитку просто необхідна стабільність.

«Один день дитина в бабусі, іншого дня — в тітки, і т.д. Це не правильно, дитя губиться, не знає де себе має подіти, найгірше для нього, коли немає відчуття власної домівки, затишку, де можна сховатися від усіх проблем. Не дарма ж кажуть «мій дім – моя фортеця», це дуже правильно, особливо по відношенню до дітей».

Ніхто не в змозі осуджувати батьків-заробітчан, адже стали такими вони не з доброї волі, не від красивого життя. Можна звинувачувати і країну, і родину і все на світі, проте перед тим, як робити певні висновки та готуватися до такого життя, слід добре підготуватися, навести зв’язки, забезпечити дитині нормальне виховання та впевнитись, що їй не бракуватиме опіки та любові. Адже нормальний психологічний розвиток дитини іноді не виправиш ніякими грошима.