«Можливість жити у Данії — це дарунок долі!» — каже Світлана Легета із Бережанщини, яка вже десять років мешкає у скандинавській країні. Чимало українських заробітчан мріють потрапити в цю невеличку державу, одну з найдемократичніших і найбагатших у світі, однак для нелегалів туди дорога закрита.

У датському королівстві проживають 5,5 млн. осіб, з них українців — трохи більше 7 тисяч — це переважно учасники студентських і робочих програм.

— Пані Світлано, вперше пакуючи валізи до Данії, ви залишали вдома маленького сина, чоловіка, врешті-решт, улюблену роботу. Що змусило? 

— Це було непросте рішення: синові Назарієві було лише 3 роки, чоловік розпочав свій бізнес — виготовлення піноблоків, ми взялися будувати хату… На той час я викладала німецьку мову в Бережанському агротехнічному інституті, власне, через роботу й отримала нагоду поїхати до Данії,  - розповідає пані Світлана Новій Тернопільській газеті. - Ще до одруження подала документи за програмою обміну досвідом у Данії, але відповіді не було понад три роки. І лише у 2004-ому, на мій день народження — 17 березня, з датської фірми повідомили, що мою анкету відібрав фермер. Це був подарунок долі, хоча я розуміла, що там мене чекає нелегка праця. У моїй душі боролися два «я»: одне рвалося використати шанс, друге вагалося. 

— Не лякало, що ви, викладачка, їдете працювати на свиноферму?

— Цікаво було дізнатися про сільське господарство такої розвинутої країни, та й, зрештою, я підписала лише півторарічний контракт. Переді мною до Данії їздили мої колеги, тому я чула тільки позитивне. Датські ферми — не українські, у яких гній по коліна, там ідеальні умови, найсучасніші технології. 

— Кажуть, що Данія — це суцільні ферми. Якою є їх галузь тваринництва?

— Я працювала у кількох фермерів, бачила особливості вирощування свиней, корів та курей. У Данії усе сільське господарство зосереджене у руках великих фермерів. Вони мають сотні гектарів землі, тваринницькі ферми і, відповідно, постачають на ринок овочі, молоко, м’ясо, яйця та ін. Звичайні мешканці далекі від землеробства — рідко хто з них тримав сапу у руках, їм нема резону порпатися на грядці, бо все можна купити. Мене дивувало: як це не мати біля хати картоплі, петрушки, огірків?.. Там розуміють, що одноосібна праця на землі нерентабельна, тому біля будинків датчан лише газони та квітники.

— Вам доводилося доїти корів на фермі? 

— Я родом із Рогачина, що біля Бережан, тож біля батьків навчилася всього. Але одна справа — одна чи дві корови, а інша — 3 тисячі або 6 тисяч свиней. Ферми в Данії — великі ангари, усюди чистота, «як в аптеці», тварин утримують у стійлах — так званих стейбеках. За продуктивністю датські годувальниці дадуть фори українським. Якщо в Україні бабуся надоює за раз від Ласунки у найкращому разі до 10 літрів молока, то датський фермер отримує від корови до 30! Фермери працюють дуже багато, є такі, що нічого не бачать, крім роботи, особливо в час нинішньої кризи, але про них дбає держава — підтримує проекти з розвитку господарств, виплачує дотації. 

— Коли до вас переїхала сім’я?

— Через два роки я повернулася до України — це була довгоочікувана зустріч, та водночас я була спантеличена різницею рівня життя. Коли поверталася додому, знайома датчанка, власниця будівельної фірми, запрошувала приїжджати з чоловіком до неї на роботу, тож я розривалася: однією ногою була в Україні, а другою — у Данії. І наприкінці 2007-го ми таки виїхали. 

— Як ви переконали чоловіка їхати на чужину? 

— Чоловік бачив, що в Україні чогось доробитися дуже важко, все вирішується або через знайомства, або через хабарі, тому ризикнув. Ми забрали з собою Назарія. Я влаштувалася перекладачем у фірмі знайомої датчанки, чоловік спершу працював у сільському господарстві, а згодом — на будівельних об’єктах. Через економічну кризу в Данії виник брак соціальних працівників, тому я закінчила соціальний коледж і пішла працювати у пансіонат. Нині міністерство юстиції Данії визнало мій фах перекладача польської, української та російської мов і я перекладаю для поліції, лікарень, мерії. 

— Датський уряд дбає про своїх громадян?

— Скажу відверто, що з собаками там краще поводяться, ніж в Україні з людьми. Ми бачимо цю різницю, коли приїжджаємо додому. Це жахливо! У нас все котиться у прірву, разюче розмежування «бідні — багаті», ще навіть п’ять років тому було краще. Недавно чоловік знайшов у інтернеті кліп «Скрябіна» «Моя країна — суцільна руїна». Нам сльози наверталися… Чому так має бути, адже українці — працьовитий народ?.. 

— Як у Данії ставляться до українців?

— Серед датчан побутує думка, що поляки — алкоголіки, литовці — злодії, а українці — порядні й працелюбні. І це тішить! Хоча трапляється різне, буває, поліція затримує за порушення правил дорожнього руху. У Данії однакове ставлення як до датчанина, так і до українця, сирійця, поляка чи англійця — усі рівні перед законом. 

— Торік у вас народився другий синочок Олександр. Ви все більше осідаєте в Данії… 

— Абсолютно не шкодуємо, що залишилися там, хоча завжди сумуємо за українською культурою, традиціями. Назарій вже мислить, як датчанин, але намагаємося спілкуватися з ним українською, читаємо книги рідною мовою. Син навчається у приватній школі. Навчання у датських школах побудоване по-іншому, як в Україні. У нас, скажімо, однаковий Букварик як у бережанських і тернопільських школах, так в кримських та донецьких. А в Данії кожна школа має свої програму, методику, підручники. 

— Які в Данії соціальні гарантії? 

— Прожитковий мінімум там складає близько 1,5 тисячі євро, середня зарплата — до 2 тисяч євро (за годину — 10 євро). У Данії високі податки — 38% від заробітної плати, громадяни з високими доходами сплачують і до 70%, але там безкоштовні школи, лікарні, дороги. 

— Яка ментальність датчан?

— Їхня ментальність на 360 градусів повернута до нашої. Данія, як і всі скандинавські країни, — холодна, так само і датчани — холодні. Їм потрібен час, аби вивчити людину, аж тоді підпускають до себе. Але якщо бачать, що ти добра, порядна людина, намагаєшся інтегруватися в датське суспільство, довіряють. А щодо їх способу життя, то датчани особливо дбають про своє здоров’я — бігають, відвідують спортзали, басейни, часто відпочивають за кордоном, вони не ставлять за мету побудувати високі хороми, зробити 
суперремонти. «Це люксус! Для чого? — дивуються нашим матеріальним цінностям. — Навіщо вкладати великі гроші у житло, якщо можна на ці гроші відпочити!

dania

dania1

dania2

dania3

dania4

 

0352.ua

Як жителька Тернопільщини потрапила в багату державу, яка закрита для українських заробітчан-нелегалів (фото)

«Можливість жити у Данії — це дарунок долі!» — каже Світлана Легета із Бережанщини, яка вже десять років мешкає у скандинавській країні. Чимало українських заробітчан мріють потрапити в цю невеличку державу, одну з найдемократичніших і найбагатших у світі, однак для нелегалів туди дорога закрита.

У датському королівстві проживають 5,5 млн. осіб, з них українців — трохи більше 7 тисяч — це переважно учасники студентських і робочих програм.

— Пані Світлано, вперше пакуючи валізи до Данії, ви залишали вдома маленького сина, чоловіка, врешті-решт, улюблену роботу. Що змусило? 

— Це було непросте рішення: синові Назарієві було лише 3 роки, чоловік розпочав свій бізнес — виготовлення піноблоків, ми взялися будувати хату… На той час я викладала німецьку мову в Бережанському агротехнічному інституті, власне, через роботу й отримала нагоду поїхати до Данії,  - розповідає пані Світлана Новій Тернопільській газеті. - Ще до одруження подала документи за програмою обміну досвідом у Данії, але відповіді не було понад три роки. І лише у 2004-ому, на мій день народження — 17 березня, з датської фірми повідомили, що мою анкету відібрав фермер. Це був подарунок долі, хоча я розуміла, що там мене чекає нелегка праця. У моїй душі боролися два «я»: одне рвалося використати шанс, друге вагалося. 

— Не лякало, що ви, викладачка, їдете працювати на свиноферму?

— Цікаво було дізнатися про сільське господарство такої розвинутої країни, та й, зрештою, я підписала лише півторарічний контракт. Переді мною до Данії їздили мої колеги, тому я чула тільки позитивне. Датські ферми — не українські, у яких гній по коліна, там ідеальні умови, найсучасніші технології. 

— Кажуть, що Данія — це суцільні ферми. Якою є їх галузь тваринництва?

— Я працювала у кількох фермерів, бачила особливості вирощування свиней, корів та курей. У Данії усе сільське господарство зосереджене у руках великих фермерів. Вони мають сотні гектарів землі, тваринницькі ферми і, відповідно, постачають на ринок овочі, молоко, м’ясо, яйця та ін. Звичайні мешканці далекі від землеробства — рідко хто з них тримав сапу у руках, їм нема резону порпатися на грядці, бо все можна купити. Мене дивувало: як це не мати біля хати картоплі, петрушки, огірків?.. Там розуміють, що одноосібна праця на землі нерентабельна, тому біля будинків датчан лише газони та квітники.

— Вам доводилося доїти корів на фермі? 

— Я родом із Рогачина, що біля Бережан, тож біля батьків навчилася всього. Але одна справа — одна чи дві корови, а інша — 3 тисячі або 6 тисяч свиней. Ферми в Данії — великі ангари, усюди чистота, «як в аптеці», тварин утримують у стійлах — так званих стейбеках. За продуктивністю датські годувальниці дадуть фори українським. Якщо в Україні бабуся надоює за раз від Ласунки у найкращому разі до 10 літрів молока, то датський фермер отримує від корови до 30! Фермери працюють дуже багато, є такі, що нічого не бачать, крім роботи, особливо в час нинішньої кризи, але про них дбає держава — підтримує проекти з розвитку господарств, виплачує дотації. 

— Коли до вас переїхала сім’я?

— Через два роки я повернулася до України — це була довгоочікувана зустріч, та водночас я була спантеличена різницею рівня життя. Коли поверталася додому, знайома датчанка, власниця будівельної фірми, запрошувала приїжджати з чоловіком до неї на роботу, тож я розривалася: однією ногою була в Україні, а другою — у Данії. І наприкінці 2007-го ми таки виїхали. 

— Як ви переконали чоловіка їхати на чужину? 

— Чоловік бачив, що в Україні чогось доробитися дуже важко, все вирішується або через знайомства, або через хабарі, тому ризикнув. Ми забрали з собою Назарія. Я влаштувалася перекладачем у фірмі знайомої датчанки, чоловік спершу працював у сільському господарстві, а згодом — на будівельних об’єктах. Через економічну кризу в Данії виник брак соціальних працівників, тому я закінчила соціальний коледж і пішла працювати у пансіонат. Нині міністерство юстиції Данії визнало мій фах перекладача польської, української та російської мов і я перекладаю для поліції, лікарень, мерії. 

— Датський уряд дбає про своїх громадян?

— Скажу відверто, що з собаками там краще поводяться, ніж в Україні з людьми. Ми бачимо цю різницю, коли приїжджаємо додому. Це жахливо! У нас все котиться у прірву, разюче розмежування «бідні — багаті», ще навіть п’ять років тому було краще. Недавно чоловік знайшов у інтернеті кліп «Скрябіна» «Моя країна — суцільна руїна». Нам сльози наверталися… Чому так має бути, адже українці — працьовитий народ?.. 

— Як у Данії ставляться до українців?

— Серед датчан побутує думка, що поляки — алкоголіки, литовці — злодії, а українці — порядні й працелюбні. І це тішить! Хоча трапляється різне, буває, поліція затримує за порушення правил дорожнього руху. У Данії однакове ставлення як до датчанина, так і до українця, сирійця, поляка чи англійця — усі рівні перед законом. 

— Торік у вас народився другий синочок Олександр. Ви все більше осідаєте в Данії… 

— Абсолютно не шкодуємо, що залишилися там, хоча завжди сумуємо за українською культурою, традиціями. Назарій вже мислить, як датчанин, але намагаємося спілкуватися з ним українською, читаємо книги рідною мовою. Син навчається у приватній школі. Навчання у датських школах побудоване по-іншому, як в Україні. У нас, скажімо, однаковий Букварик як у бережанських і тернопільських школах, так в кримських та донецьких. А в Данії кожна школа має свої програму, методику, підручники. 

— Які в Данії соціальні гарантії? 

— Прожитковий мінімум там складає близько 1,5 тисячі євро, середня зарплата — до 2 тисяч євро (за годину — 10 євро). У Данії високі податки — 38% від заробітної плати, громадяни з високими доходами сплачують і до 70%, але там безкоштовні школи, лікарні, дороги. 

— Яка ментальність датчан?

— Їхня ментальність на 360 градусів повернута до нашої. Данія, як і всі скандинавські країни, — холодна, так само і датчани — холодні. Їм потрібен час, аби вивчити людину, аж тоді підпускають до себе. Але якщо бачать, що ти добра, порядна людина, намагаєшся інтегруватися в датське суспільство, довіряють. А щодо їх способу життя, то датчани особливо дбають про своє здоров’я — бігають, відвідують спортзали, басейни, часто відпочивають за кордоном, вони не ставлять за мету побудувати високі хороми, зробити 
суперремонти. «Це люксус! Для чого? — дивуються нашим матеріальним цінностям. — Навіщо вкладати великі гроші у житло, якщо можна на ці гроші відпочити!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Оголошення
Розмістити оголошення у цьому блоці Додати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!