У тісній приймальні міського голови райцентру Збараж на Тернопільщині сидять двоє чоловіків та жінка. Голова 55-річний Михайло Бочароввиходить із бічних дверей.

— Знову до вас. З тою землею — там проблеми з виділенням, — підіймається йому назустріч кучерява жінка в окулярах.

— Знову? Давайте десь пізніше — люди чекають, — відказує Бочаров.

Жінка киває і йде.

— На секунду до вас треба, Григорович, — звертається старший чоловік у костюмі.

Бочаров голосно видихає. Дивиться в підлогу, потім у мій бік.

— О, то ви журналіст? Супер. Заходьте, подивитеся, як міліція працює.

— Я — слідчий у вашій справі, пам'ятаєте? Потрібно пояснення, — худорлявий молодший чоловік сідає за стіл праворуч від голови.

Старший стоїть.

— Ніяких пояснень! — перебиває Бочаров. У нього над головою портрет Тараса Шевченка у вишиванці. — Як будинок культури розбирають, то там корупції нема? Бо там є Добкін (губернатор Харківщини. — "ГПУ")! І як цей князьок із замку два роки за стоки місту не платить, то там нічого нема? А до мене через день ходите. Не буду підписуватися! Взагалі.

Слідчий пише щось на документі, тремтячими руками запихає його в файл. Обоє міліціонерів виходять.

— Слідчий і начальник управління по боротьбі з економічною злочинністю, — киває в їхній бік мер. — Мають наказ "пресувати" мене. Мені перша людина в районі, прізвища не буду називати, сказала: якщо за три дні не затихну, не помирюся з ким треба, складуть протокол про корупцію. В суді вже домовлено, а далі за поданням прокурора знімуть із посади.

На зборах Асоціації міст Тернопілля ви заявили, що поведете людей на Київ, якщо керівництво країни не перестане нищити самоврядування. Як саме нищать?

— За останні два роки влада забрала в місцевих рад важливі надходження. Спочатку адмінштрафи — ті, які виписували даїшники водіям. У нас було 200 тисяч гривень на рік — непогана сума. Транспортний податок — 350 тисяч. Вистачало, щоб центральні вулиці тримати без ям і на бокових щось робити. Тепер держава визначає, які вулиці в місті ремонтувати і хто це робитиме. Останній раз ямковий ремонт у нас робила фірма з Черкас. Що, ближче не було кому? Таких доріг, як цього року — ніколи не було.

Торік, нібито до 800-річчя Збаража, виділили півтора мільйона на новий водогін у місті. Розпоряджалася адміністрація. Взяли фірму друзів заступника губернатора. Вони 400 тисяч на пісок списали, а труби закидали щебенем і бордюрами. Будинки так до водогону і не підключили. Ми звернулися в КРУ, пише Gazeta.ua. Був суд. Так прокуратура, без участі мерії, уклала з виконавцями мирову угоду. Це ж вакханалія, суцільний бардак. Коли Янукович був прем'єром і їздив по областях, то мені подобався. Казали: там морду побив, там вухо відірвав. Я думаю: "Бляха, я сам би їм голови відкручував". Але розчарувався. Пропагували одне, а роблять інше.

Бочаров крутить складений ключ від автомобіля. Каже, мусить заїхати до людей, які прибирають місто. Сідаємо в новий "Фольксваґен Пассат", припаркований за мерією.

— Дивіться, що нам ті сволочі наробили, — по дорозі показує розритий тротуар і дорогу, де клали водогін.

На окраїні міста 10 хв. говорить із людьми, які прибирають узбіччя. Дорогою назад показує триповерховий будинок культури — робітники розбирають його, скидаючи наниз цеглу.

— Моя жінка поряд недобудовану одноповерхівку на аукціоні за 248 тисяч купила. А цей триповерховий будинок культури діючий, зі всіма комунікаціями, районна адміністрація відчужила за 270 тисяч. Купила фірма Добкіна з Харкова. Розбирають на будматеріали, бо так вигідніше, — каже.

— Ще на секундочку, батарейку поміняю, — у центрі міста зупиняється біля кіоску "Ремонт годинників".

За 10 хв. продовжуємо розмову в кабінеті мера.

Що останнім часом допекло  і примусило міських голів звертатися до влади?

— Наприкінці минулого року, вперше відколи я мер, казначейство почало серйозно затримувати наші платежі. Місто має гроші, але казначейство ними розпоряджається, як хоче — закриває дірки державного бюджету. Місту ж держава передбачила грошей тільки на дев'ять місяців. Кінець року — нема чим зарплату платити вчителям. Мери стали заручниками, бо освітні заклади в них на балансі, хоч і фінансуються державою. Не виплатиш зарплату — кримінал. Не заплатиш пенсійного — пеня зразу. Думав, держава в кінці року додасть. Ні. Кажуть: є інший вихід — візьміть у казначействі позику. Мусили взяти, але потім усі гроші, які місто заробляло, і могло б потратити на благоустрій чи ремонт, казначейство собі забирало.

Мені лише на перший квартал 380 тисяч на садочки не вистачає сугубо зарплати. Маразм! Держава грошей не дає, і в цей час охорона праці мене штрафує, що я в садках сторожам надбавки за нічну роботу не даю.

Що першочергово вимагаєте від влади?

— Ділити бюджет за господарським, а не партійним принципом. Ще за минулого мера Тернополю як обласному центру виділили з держбюджету 7 мільйонів. А Макіївці в Донецькій області — 270. Мені на фінансування міськради 221 тисячу передбачили. А на районну раду — мільйон. Хоч там такий самий штат, зате голова — від "регіонів".

Що потрібно змінити в системі адміністративного управління країни?

— Найперше чекаю, коли вже та адмінреформа буде. В нас у районі 56 тисяч жителів — 36 рад. В сусідній Польщі в Освенцимському повіті 104 тисячі жителів — шість ґмін. Якщо б у нас 30 рад скоротити — 300 тисяч на рік економії на кожній. Це ж 9 мільйонів на район! Дати їх на дороги — жителі вдячні будуть. Якщо за сільським головою п'ять тисяч людей буде стояти, з ним рахуватимуться. А чого вартий голова, в якого 200 людей?

Кількість районів теж скоротити можна. Замість райдержадміністрації треба зробити виконком при райраді. Від початку моєї каденції в районі вже п'ятого голову адміністрації призначають. Останнього прислали з Гусятина (сусідній райцентр. — "ГПУ"). Заступник — із Тернополя. Вони району взагалі не знають, їх ніхто не знає. Як можна керувати? Голова райвиконкому має бути неподільною виборною посадою з головою райради, як у місті. Витрати скоротяться і ніхто не перекладатиме відповідальність на іншого.

Якщо наша держава надто велика і в такому вигляді не можна дати ладу, то розмови про автономію окремих частин не можна вважати сепаратизмом. Думаю, якби зробити автономію на території проголошеної 1918 року Західно-Української Народної Республіки, окремо промислову автономію — Луганську і Донецьку області, в центрі Подніпрянську — кожна з них краще б господарювала.

У нас одні регіони розвинені, а інші — слабші. Як підтягувати другі?

— От нам кажуть: "Ви дотаційні". А звідки ці дотації? З того, що мій син, як розмитнює товари — платить податки державі. З того, що податки з автотранспорту, залізниці, авіації — усі державі йдуть. З того що податкова в нас забирає. Торік міськраді мали повернути 182 тисячі податку, бо ми не платники ПДВ. Пишемо в податкову, а вони нам: "Пішли нафіг!". Дотації — з наших же грошей. Скоротіть витрати на бюрократичний апарат, дайте можливість автономіям приймати нормативні акти, формувати бюджет, побудувати на нашій території овочесховище, продавати сир і сметану за європейськими цінами — побачимо тоді, чи ми дотаційні.

Крим зараз має автономію. Чому вони не живуть краще?

— У них нема достатніх повноважень. На одних портах могли б заробляти, як Нідерланди. Але ви попробуйте без "добра" з Києва якесь зерно в порту завантажити. Квоти, санстанція, екоінспекція! Якісь загальнодержавні контролюючі органи, як КРУ, треба лишити. Але ту ж санстанцію можна підпорядкувати їм. Бо хто більше господаря зацікавлений, щоб у нього дома було чисто й екологічно.

У Михайла Григоровича дзвонить мобільний.

— За 20 хвилин буду, — каже. — То дружина на обід кличе. Будемо говорити годину. Вона вже звикла, — усміхається.

Влада дослухається до ваших першочергових вимог, які направили від Асоціації міст до уряду?

— Ні. Усе працює на те, щоб кілька сімей заробляли, а інші пухли з голоду. Треба, щоб люди піднялися. Піднімуться — буде краще. Ні — матимуть те саме або й гірше.

Чи готові мери вести людей на мітинги, чи готові люди самі йти?

— Для кожного мера головне зараз — не мовчати. Треба збирати людей, пояснювати їм ситуацію, доносити проблеми до влади. Іншого методу нема.

Я збирав мітинг у Збаражі перед адміністрацією. Пригнали з цілої області 150 чоловік "Беркута", зачитали мені рішення про заборону акції, бо правоохоронці "не встигають забезпечити громадський порядок". Після того мені багато людей дзвонили: "Коли їдемо на Київ?". Зневірених — багато, але й активних немало. Мери настроєні рішуче. У кожного в бюджеті недофінансування. Погодилися на тому, що будемо присутні з людьми на акції протесту 18 травня в Києві. Там же і проведемо загальноукраїнські збори Асоціації міст.

Чи готові ви міняти владу методом революції, чи має бути поетапний механізм змін?

— Не хотів би, щоб була війна. Бо кажуть: краще рік поголодувати, ніж день повоювати. З іншого боку, Прибалтика повоювала — і не має проблем. Єдина державна мова, і скільки росіян — ніхто питання не піднімає.

Я бачу, що влада готується до силового варіанту. Міліції, прокуратурі і суддям зарплати підняли. Якщо в мене спеціаліст має 1147 гривень, то суддя — 12 тисяч. Десь за півроку до президентських виборів щось буде. Але я простий міський голова, і зараз всього механізму не можу описати. Хочеться, щоб було більше кардинальних і одночасно толерантних людей, до яких би маси дослухалися, і щоб зміни йшли. Ті зміни, що я пропоную — необхідні, це завтрашній день. Але сьогодні я з вами поговорив, а завтра мені припишуть конституційний переворот. Не знаю, — відхиляється на спинку крісла. — Думаю, наступна влада гіршою бути не може. Бо ніхто не хоче бути, як Ющенко — отримати довіру і знеславити себе.

Перед тим, як стати міським головою, ви працювали в міліції. Що з того часу переосмислили?

— Я працював за Кучми. І щоб там не говорили, але під час виборів у нас була чітка вказівка: у політику не втручатися, але бандюків до влади не пускати. Зараз до влади пройшли бандюки на всіх рівнях. Міліція стала заручником системи. Бідні діти, як той, що до мене приходив, мусять бігати і здавати "план": скільки пояснень у мене або в моїх працівників взяли.

Виходжу від міського голови близько 15.00. У туалеті біля приймальні немає світла — підсвічую мобільним.

— Відключили за неоплату, — розводить руками Бочаров. — Така держава: грошей не виділяють, а потім вимикають струм за те, що ми їй за нього не платимо.

150 історичних та культурних пам'яток є в місті Збараж на Тернопільщині. Через те його оголошено історико-культурним заповідником. Торік Збаражу виповнилося 800 років. Найcтаpішою пам'яткою є обоpонна цеpква Cпаcа, яку місцеві називають "Монаcтиpок". Збудована 1600 pоку. В місті є палац князів Збаpазькиx, що після реставрації відкривав Віктор Ющенко, комплекc монаcтиpя беpнаpдинів. Облога Збаража 1649-го козацько-татарським військом стала однією з визначальних у війні під проводом Богдана Хмельницького.

Місто розташоване за 17 км від обласного центру. Населення — 14,5 тис. Багато місцевих їздять на роботу до Тернополя.

У міську раду приїхав "мерседесом"

Михайло Бочаров народився в селі Зевакіно на сході Казахстану, куди були виселені його батьки. Після школи працював на шахті в Луганській області. Відслужив у армії, повернувся на Тернопільщину. Вступив у політехнічний інститут. Працював у міліції. 2001-го у званні майора вийшов на пенсію "за вислугою". Займався торгівлею та перевезеннями.

— Коли став мером, уже був успішним підприємцем. У міську раду приїхав "мерседесом", — каже Бочаров.

0352.ua

Чому на Тернопільщині «усе працює на те, щоб кілька сімей заробляли, а інші пухли з голоду»

У тісній приймальні міського голови райцентру Збараж на Тернопільщині сидять двоє чоловіків та жінка. Голова 55-річний Михайло Бочароввиходить із бічних дверей.

— Знову до вас. З тою землею — там проблеми з виділенням, — підіймається йому назустріч кучерява жінка в окулярах.

— Знову? Давайте десь пізніше — люди чекають, — відказує Бочаров.

Жінка киває і йде.

— На секунду до вас треба, Григорович, — звертається старший чоловік у костюмі.

Бочаров голосно видихає. Дивиться в підлогу, потім у мій бік.

— О, то ви журналіст? Супер. Заходьте, подивитеся, як міліція працює.

— Я — слідчий у вашій справі, пам'ятаєте? Потрібно пояснення, — худорлявий молодший чоловік сідає за стіл праворуч від голови.

Старший стоїть.

— Ніяких пояснень! — перебиває Бочаров. У нього над головою портрет Тараса Шевченка у вишиванці. — Як будинок культури розбирають, то там корупції нема? Бо там є Добкін (губернатор Харківщини. — "ГПУ")! І як цей князьок із замку два роки за стоки місту не платить, то там нічого нема? А до мене через день ходите. Не буду підписуватися! Взагалі.

Слідчий пише щось на документі, тремтячими руками запихає його в файл. Обоє міліціонерів виходять.

— Слідчий і начальник управління по боротьбі з економічною злочинністю, — киває в їхній бік мер. — Мають наказ "пресувати" мене. Мені перша людина в районі, прізвища не буду називати, сказала: якщо за три дні не затихну, не помирюся з ким треба, складуть протокол про корупцію. В суді вже домовлено, а далі за поданням прокурора знімуть із посади.

На зборах Асоціації міст Тернопілля ви заявили, що поведете людей на Київ, якщо керівництво країни не перестане нищити самоврядування. Як саме нищать?

— За останні два роки влада забрала в місцевих рад важливі надходження. Спочатку адмінштрафи — ті, які виписували даїшники водіям. У нас було 200 тисяч гривень на рік — непогана сума. Транспортний податок — 350 тисяч. Вистачало, щоб центральні вулиці тримати без ям і на бокових щось робити. Тепер держава визначає, які вулиці в місті ремонтувати і хто це робитиме. Останній раз ямковий ремонт у нас робила фірма з Черкас. Що, ближче не було кому? Таких доріг, як цього року — ніколи не було.

Торік, нібито до 800-річчя Збаража, виділили півтора мільйона на новий водогін у місті. Розпоряджалася адміністрація. Взяли фірму друзів заступника губернатора. Вони 400 тисяч на пісок списали, а труби закидали щебенем і бордюрами. Будинки так до водогону і не підключили. Ми звернулися в КРУ, пише Gazeta.ua. Був суд. Так прокуратура, без участі мерії, уклала з виконавцями мирову угоду. Це ж вакханалія, суцільний бардак. Коли Янукович був прем'єром і їздив по областях, то мені подобався. Казали: там морду побив, там вухо відірвав. Я думаю: "Бляха, я сам би їм голови відкручував". Але розчарувався. Пропагували одне, а роблять інше.

Бочаров крутить складений ключ від автомобіля. Каже, мусить заїхати до людей, які прибирають місто. Сідаємо в новий "Фольксваґен Пассат", припаркований за мерією.

— Дивіться, що нам ті сволочі наробили, — по дорозі показує розритий тротуар і дорогу, де клали водогін.

На окраїні міста 10 хв. говорить із людьми, які прибирають узбіччя. Дорогою назад показує триповерховий будинок культури — робітники розбирають його, скидаючи наниз цеглу.

— Моя жінка поряд недобудовану одноповерхівку на аукціоні за 248 тисяч купила. А цей триповерховий будинок культури діючий, зі всіма комунікаціями, районна адміністрація відчужила за 270 тисяч. Купила фірма Добкіна з Харкова. Розбирають на будматеріали, бо так вигідніше, — каже.

— Ще на секундочку, батарейку поміняю, — у центрі міста зупиняється біля кіоску "Ремонт годинників".

За 10 хв. продовжуємо розмову в кабінеті мера.

Що останнім часом допекло  і примусило міських голів звертатися до влади?

— Наприкінці минулого року, вперше відколи я мер, казначейство почало серйозно затримувати наші платежі. Місто має гроші, але казначейство ними розпоряджається, як хоче — закриває дірки державного бюджету. Місту ж держава передбачила грошей тільки на дев'ять місяців. Кінець року — нема чим зарплату платити вчителям. Мери стали заручниками, бо освітні заклади в них на балансі, хоч і фінансуються державою. Не виплатиш зарплату — кримінал. Не заплатиш пенсійного — пеня зразу. Думав, держава в кінці року додасть. Ні. Кажуть: є інший вихід — візьміть у казначействі позику. Мусили взяти, але потім усі гроші, які місто заробляло, і могло б потратити на благоустрій чи ремонт, казначейство собі забирало.

Мені лише на перший квартал 380 тисяч на садочки не вистачає сугубо зарплати. Маразм! Держава грошей не дає, і в цей час охорона праці мене штрафує, що я в садках сторожам надбавки за нічну роботу не даю.

Що першочергово вимагаєте від влади?

— Ділити бюджет за господарським, а не партійним принципом. Ще за минулого мера Тернополю як обласному центру виділили з держбюджету 7 мільйонів. А Макіївці в Донецькій області — 270. Мені на фінансування міськради 221 тисячу передбачили. А на районну раду — мільйон. Хоч там такий самий штат, зате голова — від "регіонів".

Що потрібно змінити в системі адміністративного управління країни?

— Найперше чекаю, коли вже та адмінреформа буде. В нас у районі 56 тисяч жителів — 36 рад. В сусідній Польщі в Освенцимському повіті 104 тисячі жителів — шість ґмін. Якщо б у нас 30 рад скоротити — 300 тисяч на рік економії на кожній. Це ж 9 мільйонів на район! Дати їх на дороги — жителі вдячні будуть. Якщо за сільським головою п'ять тисяч людей буде стояти, з ним рахуватимуться. А чого вартий голова, в якого 200 людей?

Кількість районів теж скоротити можна. Замість райдержадміністрації треба зробити виконком при райраді. Від початку моєї каденції в районі вже п'ятого голову адміністрації призначають. Останнього прислали з Гусятина (сусідній райцентр. — "ГПУ"). Заступник — із Тернополя. Вони району взагалі не знають, їх ніхто не знає. Як можна керувати? Голова райвиконкому має бути неподільною виборною посадою з головою райради, як у місті. Витрати скоротяться і ніхто не перекладатиме відповідальність на іншого.

Якщо наша держава надто велика і в такому вигляді не можна дати ладу, то розмови про автономію окремих частин не можна вважати сепаратизмом. Думаю, якби зробити автономію на території проголошеної 1918 року Західно-Української Народної Республіки, окремо промислову автономію — Луганську і Донецьку області, в центрі Подніпрянську — кожна з них краще б господарювала.

У нас одні регіони розвинені, а інші — слабші. Як підтягувати другі?

— От нам кажуть: "Ви дотаційні". А звідки ці дотації? З того, що мій син, як розмитнює товари — платить податки державі. З того, що податки з автотранспорту, залізниці, авіації — усі державі йдуть. З того що податкова в нас забирає. Торік міськраді мали повернути 182 тисячі податку, бо ми не платники ПДВ. Пишемо в податкову, а вони нам: "Пішли нафіг!". Дотації — з наших же грошей. Скоротіть витрати на бюрократичний апарат, дайте можливість автономіям приймати нормативні акти, формувати бюджет, побудувати на нашій території овочесховище, продавати сир і сметану за європейськими цінами — побачимо тоді, чи ми дотаційні.

Крим зараз має автономію. Чому вони не живуть краще?

— У них нема достатніх повноважень. На одних портах могли б заробляти, як Нідерланди. Але ви попробуйте без "добра" з Києва якесь зерно в порту завантажити. Квоти, санстанція, екоінспекція! Якісь загальнодержавні контролюючі органи, як КРУ, треба лишити. Але ту ж санстанцію можна підпорядкувати їм. Бо хто більше господаря зацікавлений, щоб у нього дома було чисто й екологічно.

У Михайла Григоровича дзвонить мобільний.

— За 20 хвилин буду, — каже. — То дружина на обід кличе. Будемо говорити годину. Вона вже звикла, — усміхається.

Влада дослухається до ваших першочергових вимог, які направили від Асоціації міст до уряду?

— Ні. Усе працює на те, щоб кілька сімей заробляли, а інші пухли з голоду. Треба, щоб люди піднялися. Піднімуться — буде краще. Ні — матимуть те саме або й гірше.

Чи готові мери вести людей на мітинги, чи готові люди самі йти?

— Для кожного мера головне зараз — не мовчати. Треба збирати людей, пояснювати їм ситуацію, доносити проблеми до влади. Іншого методу нема.

Я збирав мітинг у Збаражі перед адміністрацією. Пригнали з цілої області 150 чоловік "Беркута", зачитали мені рішення про заборону акції, бо правоохоронці "не встигають забезпечити громадський порядок". Після того мені багато людей дзвонили: "Коли їдемо на Київ?". Зневірених — багато, але й активних немало. Мери настроєні рішуче. У кожного в бюджеті недофінансування. Погодилися на тому, що будемо присутні з людьми на акції протесту 18 травня в Києві. Там же і проведемо загальноукраїнські збори Асоціації міст.

Чи готові ви міняти владу методом революції, чи має бути поетапний механізм змін?

— Не хотів би, щоб була війна. Бо кажуть: краще рік поголодувати, ніж день повоювати. З іншого боку, Прибалтика повоювала — і не має проблем. Єдина державна мова, і скільки росіян — ніхто питання не піднімає.

Я бачу, що влада готується до силового варіанту. Міліції, прокуратурі і суддям зарплати підняли. Якщо в мене спеціаліст має 1147 гривень, то суддя — 12 тисяч. Десь за півроку до президентських виборів щось буде. Але я простий міський голова, і зараз всього механізму не можу описати. Хочеться, щоб було більше кардинальних і одночасно толерантних людей, до яких би маси дослухалися, і щоб зміни йшли. Ті зміни, що я пропоную — необхідні, це завтрашній день. Але сьогодні я з вами поговорив, а завтра мені припишуть конституційний переворот. Не знаю, — відхиляється на спинку крісла. — Думаю, наступна влада гіршою бути не може. Бо ніхто не хоче бути, як Ющенко — отримати довіру і знеславити себе.

Перед тим, як стати міським головою, ви працювали в міліції. Що з того часу переосмислили?

— Я працював за Кучми. І щоб там не говорили, але під час виборів у нас була чітка вказівка: у політику не втручатися, але бандюків до влади не пускати. Зараз до влади пройшли бандюки на всіх рівнях. Міліція стала заручником системи. Бідні діти, як той, що до мене приходив, мусять бігати і здавати "план": скільки пояснень у мене або в моїх працівників взяли.

Виходжу від міського голови близько 15.00. У туалеті біля приймальні немає світла — підсвічую мобільним.

— Відключили за неоплату, — розводить руками Бочаров. — Така держава: грошей не виділяють, а потім вимикають струм за те, що ми їй за нього не платимо.

150 історичних та культурних пам'яток є в місті Збараж на Тернопільщині. Через те його оголошено історико-культурним заповідником. Торік Збаражу виповнилося 800 років. Найcтаpішою пам'яткою є обоpонна цеpква Cпаcа, яку місцеві називають "Монаcтиpок". Збудована 1600 pоку. В місті є палац князів Збаpазькиx, що після реставрації відкривав Віктор Ющенко, комплекc монаcтиpя беpнаpдинів. Облога Збаража 1649-го козацько-татарським військом стала однією з визначальних у війні під проводом Богдана Хмельницького.

Місто розташоване за 17 км від обласного центру. Населення — 14,5 тис. Багато місцевих їздять на роботу до Тернополя.

У міську раду приїхав "мерседесом"

Михайло Бочаров народився в селі Зевакіно на сході Казахстану, куди були виселені його батьки. Після школи працював на шахті в Луганській області. Відслужив у армії, повернувся на Тернопільщину. Вступив у політехнічний інститут. Працював у міліції. 2001-го у званні майора вийшов на пенсію "за вислугою". Займався торгівлею та перевезеннями.

— Коли став мером, уже був успішним підприємцем. У міську раду приїхав "мерседесом", — каже Бочаров.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!