На Тернопільщині багатодітна матуся живе у хатині, яка розвалюється на очах

День так-сяк минає, а от ночі багатодітна мати Оксана Лазорко боїться найдужче — а раптом стеля упаде на дітей. Після цьогорічної сніжної зими її «шевченківська» хатина почала руйнуватися небаченими темпами: понахилялися стіни, подекуди утворилися наскрізні тріщини, загрозливо повигиналася покрівля з черепиці.

Мешкає жінка у самісінькому центрі села Петриків, що під Тернополем. Так склалося, що сама виховує чотирьох дітей, тож дати раду аварійному житлу не в силі, – пише Іванка Гошій у “Новій Тернопільській газеті”.

Глиняній хаті — 105 років
З дороги хата ще ніби «тримається», а від городу — суцільна розвалюха. На подвір’ї молодші сини ганяють м’яча, а старші з мамою пораються у хаті. Найстаршому Тарасові 14 років, Андрійкові — 11, Славкові — 9, а Богданчику — 7.

— Хлопці допомагають мені, а роботи чимало, бо тримаємо корову, порося, маємо двадцять сотих городу, коли мене нема вдома, вони можуть зварити манку, насмажити дерунів, відварити макарони, — тішиться Оксана. — З нами мешкає мій брат Ігор, але наприкінці травня у нього весілля, тож піде в зяті. Ми, звичайно, дуже раді за нього, бо має гарну наречену, та й вже засидівся у свої 36 років (усміхається, — авт.), але нам бракуватиме його. Коли я залишилася сама з дітьми, брат став моєю єдиною опорою: разом — цеглинка до цеглинки — побудували нову хату. На жаль, з нашими статками за десять років звели лише «коробку», перекрили і вставили кілька вікон, а на її завершення ще треба чимало грошей.

Наразі одну із кімнат новобудови Лазорки пристосували під хлів, іншу — під стодолу… А самі туляться у прабатьківській глинянці, якій уже понад сто років.

— У книзі про історію Петрикова зазначено, що наша хата побудована у 1908 році, тобто їй уже 105 років, — розповідає господиня. — Мій дід був із переселенців, тож йому вділили це помешкання взамін за те, що залишилося на Лемківщині. Моя мама важко працювала на «Ватрі», рано померла, батько теж трудився, але так і не міг надбати маєтків… Скажу відверто: ми з дітьми вже втомилися від безвиході, але куди діватися? — каже господиня. — То там щось «підлатаю», то там — так і проганяємо сірість буднів.

Діти мало не згоріли живцем
Одинадцять років тому у помешканні Лазорків сталася страшна пожежа — вогонь знищив перекриття, меблі, одяг, та найстрашніше, що в той час у хаті були тоді ще зовсім малі Тарас і Андрійко.

— Я пішла заплатити за газ, а дітей залишила на свого батька, — пригадує Оксана. — Тарас через цікавість поліз до грубки, підпалив папір і, звісно, загасити не зміг, тож полум’я охопило кімнату. “Хата горить!» — гукнув до дідуся, який порався у хліві. «Іди, бо замерзнеш», — не повірив онукові. Розгублений Тарас заховався у кухні, а дев’ятимісячний (!) Андрійко дивом вибрався зі свого ліжечка, що стояло за якихось два метри від грубки, і заліз під велике металеве ліжко. На щастя, він врятувався, але отримав багато опіків — на голові, рученятах… Тоді ми залишилися практично без даху над головою, а наближалася зима, тож односельці зі співчуття скинулися і відремонтували хату. Ніколи не забуду цього!
Торік сім’ю спіткали ще одні труднощі: Оксана потрапила до тубдиспансеру, де пролежала майже 150 днів. Лікарі підозрювали, що у жінки туберкульоз, проте діагноз не підтвердився, у неї був плеврит.

— Добре, що Бог підтримує мене, бо коли у лікарні сказали, що «або рак, або туберкульоз», потім зробили хірургічне втручання, від переживань здавалося, що я зависла над прірвою, — зітхає жінка. — Найбільше боялася залишити дітей самих. А ще було важко на душі, бо у селі пустили про мене поговір як про «туберкульозну» і багато хто навіть боявся до нас на поріг ступити.

Було, що й хліба не мали…
Про свого чоловіка Оксана воліє не згадувати. Його постійні пиятики та недбальство змусили жінку подати на розлучення.

— Чоловік був ніби й добрий, але йому було байдуже до того, що дітей треба поставити на ноги. Я довго терпіла, але врешті «поставила крапку», — з сумом констатує жінка. — Він переїхав до своїх батьків у Підволочиський район, до дітей звідується рідко. Нині як можу, так тягну лямку сама. Колись працювала кухарем у колгоспній їдальні, тепер знову десь влаштувалася б, але після хвороби важко братися за таку працю. До того ж на кого кину господарку? Але, мабуть, найбільше стримують діти: їх треба пильнувати. Хоча мої сини чемні, гарно вчаться, та мушу визнати, що виховувати хлопців непросто. Вони хочуть, щоб усе, як у людських дітей, а мені часто доводиться казати: «Вибачте, у нас нема можливості…» Скажімо, не можу придбати їм телефони, велосипед, купити модний одяг і взуття — щастя, що рятуємося «гуманітарною»: накуплю на вагу і носять. Та й собі там щось підбираю, уже років з п’ятнадцять нічого нового не купувала.

Багатодітна мати зізнається, що ледве зводить кінці з кінцями. Єдиним порятунком є державна допомога, яку отримують як малозабезпечена сім’я. Місячний «рятівний» дохід складає трохи більше трьох тисяч гривень, з цих грошей близько 500 іде на оплату комунальних послуг, частка — на їжу й одяг, а ще з цього мізеру намагаються відкласти на завершення нової хати.

— Хлопці ростуть, хочуть їсти, тому дбаю, аби не були голодні, — каже Оксана. — Взимку за день з’їдали по шість буханців хліба, тепер — по два-три, добре, що бараболі і городину маємо свою. Найважче було у середині 2000-их, тоді чоловікові місяцями не платили зарплату, ми їли пісні бараболі, навіть на хліб не вистачало… Я везла торбинку бараболь на базар, а за виручені гроші купувала цукор, олію, борошно. Тоді скрута буквально стискала за горло, та й тепер іноді жаль надходить — поплачу, аби діти не бачили, бо що зміню? У важкі моменти мене рятують молитва і дитяча любов…

Та, попри убогість, Оксана не опускає рук: прибрала хату до Великодня, як належить, випрала вишиття, штори та тюль, а в переддень свята напече дітям пасок, приготує щось смачненьке.

— Відклала трішки грошей, то куплю на базарі шматочок бочка, шинки, кільце ковбаски, щоб діти відчули свято! Та найбільше хочу, щоб ми духовно пережили Воскресіння! — каже жінка і світла радість наповнює її втомлений погляд…

 Звертаємося  до усіх небайдужих у цей передвеликодній час допомогти хто чим може родині Лазорків, аби матір з дітьми отримали бодай краплину світла і надії на щось нове та краще…

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!