Віра в Бога допомогла тернополянці, в якої завмерла вагітність, народити здорове немовля

Віра в Бога допомогла тернополянці завагітніти і народити здорове немовля

Нехай буде воля Твоя… 

– Чи маєте дітей? Лише одне? – запитує мене вже на завершенні сповіді старенький священик, і, незважаючи на його доброзичливий тон і лагідне обличчя, це запитання викликає у мене роздратування.

– Так, лише одне. Тому що мені лише 23 роки, тому що першій дитині лише рік, тому що я вчуся в аспірантурі й хочу спочатку захистити дисертацію, – відразу ж сиплю аргументами, в душі, однак, будучи переконаною, що кількість дітей – це особиста справа жінки.

– Сестро, – доброзичливо, але твердо, перериває мій потік слів священик, – колись ви зрозумієте, що діти – не від чоловіка, діти – від Бога.

Минає якихось кілька тижнів, і я дізнаюся, що вагітна! Ця новина викликає в мене внутрішнє несприйняття. Бо мені лише 23 роки, бо першій дитині лише рік, бо в моїх планах – дисертація…

Я знаю, що ніколи не зважуся на аборт, і від безвиході плачу: ну чому, чому це сталося так невчасно, наперекір моїм життєвим задумам?.. І ми ж з чоловіком не планували вагітності…

Чоловік втішає, але бачу, що і він заскочений цією новиною. Гнітючі думки рояться в голові, до того ж починається жахливий токсикоз, і мені здається, що я – за крок до неврозу.

– Ну чому ти себе мучиш? – розвіює мій похмурий настрій чоловікова сестра, катехитка.  – Подумай тільки, ти станеш мамою ще одного симпатичного маленького дівчатка. Чи хлоп’ятка. Це ж добре – невеличка різниця у віці між дітьми. А дисертація твоя нікуди не дінеться, напишеш ще. Заспокойся, бо й маляті спокій потрібен, і не гріши: діти – від Бога.

“Сестро, колись ви зрозумієте: діти – не від чоловіка, діти від Бога”, – зринають раптом у пам’яті слова старенького священика. І аж тепер ці слова перевертають усе моє дотеперішнє сприйняття!

Уявляла себе мамою

Моїй мамі 23 роки тому, круглій сироті з дитинства, також було нелегко. Народження першої недоношеної кволої дитини, і за два місяці  – нова вагітність. Тоді народилася я. Знаю: я була бажаною дитиною…

А тепер… Це ж моє, дароване Богом дитятко! Як я можу не прийняти його? І чудово, що між дітьми буде неповних два роки різниці – швидше знайдуть спільну мову!

Я поринула у нові клопоти, почала прати, виварювати і прасувати пелюшки, складала на окрему поличку дитячі речі, вже замалі на старшу… Уявляла себе мамою двох карапузиків.  Цікаво, хто це буде: хлопчик чи дівчинка?..

І раптом – як грім серед ясного неба: завмерла вагітність, так звана чистка, черствість лікаря (воно й не дивно, адже це відбувається у відділенні, де роблять аборти)… Ще не до кінця усвідомивши, що сталося, я, повернувшись додому, відкрила шафу з акуратно поскладеними пелюшками і сорочечками – для тієї дитинки, що мала народитися і… вже не народиться.

Сльози душили мене, а в голові була лише одна думка: “Це я винна в усьому, я! Я не сприйняла цю вагітність від початку, я противилася волі Божій. Я не мала поки що у планах другої вагітності – і завагітніла. Сталося не так, як я планувала й хотіла. А потім, потім я вже хотіла цієї дитини, і готувалася до її народження – і втратила її. Знову сталося не так, як я хотіла. Може, усе було б інакше, якби я поклалася на волю Божу…”

А потім були депресія, клопоти зі здоров’ям, лікування і… відчайдушне бажання мати ще одну дитину. Я дивилася не раз на ту поличку з маленькими сорочечками і подумки пригортала до грудей немовлятко.

Численні консультації лікарів і навіть календарні підрахунки… Мені здавалося, на цей раз усе має бути добре, адже ми до цього так готувалися! Виснажливі перші місяці вагітності, знову шалений токсикоз, від якого відволікали лише світлі мрії про друге малятко і…

Раптово, несподівано, приголомшливо – знову завмерла вагітність, операція! Якраз у переддень народження старшої донечки. Я пам’ятаю, як на другий день, ледь відійшовши від наркозу, я відпросилася додому, бо мені була нестерпна та гнітюча лікарняна самотність, а вдома – гості, що прийшли на святкування дня народження, і я кожному заново переповідала про те, що сталося, і плакала…

Знову депресія, лікарі, невтішні діагнози, довгі роздуми… І раптом як просвітлення – несподіваний спокій на душі. Я б хотіла ще однієї дитини. Але Бог вже подарував мені донечку. І я вже маю науку, що стається тоді, коли людина будь-що хоче, щоб було так, як вона собі задумала і спланувала. Що ж, нехай тепер діється воля Божа.

Серцебиття є!

Я перестала себе терзати негативними думками, почала більше присвячувати часу донечці, що йшла до першого класу, своїй роботі. Час лікував рани. І раптом неждано-негадано зрозуміла, що знову чекаю дитини. Радість моя змішалася з тривогою: лікарі попередили мене і про можливу чергову втрату дитини, і про народження маляти з вадами. Я знала, що з 5-го тижня вагітності на ультразвуковому апараті видно, чи б’ється серце дитини. Коли вперше йшла на УЗД, то вся тремтіла. Секунди, які лікар вдивлявся в екран, мені здавалися вічністю.

– Серцебиття є! – нарешті, повідомив він, і від розчулення я розплакалася.

Чоловік, що чекав мене під дверима, побачивши сльози, подумав про найгірше.

– Серцебиття є! – кинулася я йому на шию.  – Я відчуваю, що ця дитинка житиме!

Ми пішли до церкви – вона була найближче від лікарні. Довго разом молилися, дякували Богові.

 Упродовж вагітності я почувалася дуже зле, лікарі наполягали на госпіталізації, на додаткових обстеженнях в інституті спадкової патології… Не кажу, що я легковажила їхніми порадами, але від госпіталізації відмовилася, в інститут спадкової патології не пішла. Я якось внутрішньо відчувала, що все має бути добре, і підсвідомо відгороджувалася від їхніх негативних прогнозів. Але, звичайно, хвилювалася. І серце моє щоразу завмирало перед кабінетом УЗД, і сповнювалося радістю від повідомлення лікаря: “Серцебиття є”.

Ми її охрестили Андріяною

– Не переживайте, просіть заступництва перед Богом у Митрополита Андрея Шептицького! – порадив мені один священик. – Слуга Божий Андрей ще офіційно не проголошений святим, але це справа часу. От у мене одна парафіянка після заміжжя дізналася, що в неї пухлина матки. Тут вже не про народження дитини йшлося, а про врятування життя жінки. Вона ревно молилася до Шептицького…

–І що? – запитую я.                                                                  

– Як що? Оце минулої неділі охрестив Андріянку, її донечку.

З того часу я намагалася часто бувати у львівському Святоюрському соборі, де у крипті похований Митрополит Андрей, намагалася приступати до святого Причастя. Дивно, але зауважила: упродовж усієї вагітності, коли я приймала Святі Дари, завжди у ложечці було дві частинки – немов для мене і для малятка.

…Дитина, на величезний подив лікарів, народилася цілком здорова. За три тижні ми її охрестили Андріяною.

Зараз їй чотири роки, і вона – маленька розумничка.

Цьогоріч на її іменини – 1 листопада (день смерті Митрополита Андрея), я поведу її до крипти на Святоюрській горі й розкажу, що дала їй ім’я Андріяна на честь великої людини, що все своє життя служила Богові – “працею, пожертвуванням, святістю”. Вірю, що заступництво Митрополита Андрея перед Богом допомогло мені в народженні здорової дитини. Знаю, що моя донечка буде мати добрий орієнтир у своєму житті.

 Люба Сосяк, 33 роки

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!