Турок купив дружину з Тернопільщини за… 50 грамів золота

Із Бережан до турецької Анталії — тисячі кілометрів, однак це не завадило нашій землячці Крістіні Шушвал знайти там своє щастя. У вересні турецько-українське подружжя відсвяткувало другу річницю весілля.

Нині Ахмет заради дружини на якийсь час переїхав до України, а задля того, щоб побачити нашу країну “зсередини” і мати можливість мандрувати, навіть придбав машину. Ахмет уже встиг побувати у Львові, Києві, Івано-Франківську, Буковелі… Каже, що йому у нас дуже подобається, але відзначає, що українці доволі інертні і зовсім не вміють заробляти гроші…

– Крістіно, як ви познайомилися з Ахметом і не побоялися вийти за нього заміж, адже він іншої національності та віросповідання?

– Познайомилися завдяки моїм друзям – вони попросили його зустріти мене в аеропорту і посадити на автобус. Ахмет тоді зовсім не знав англійської і, щоб я його упізнала, тримав у руках велику табличку з моїм ім’ям. Довелося спілкуватися з ним мовою жестів. Ахмет мені сподобався, але я не відразу відчула, що це моя друга половинка. Цілий день він показував мені Анталію, а ввечері я поїхала до друзів. Коли повернулася до України, почали листуватися у соцмережах, а щоб легше зі мною порозумітися, він навіть записався на курси англійської. Я одначе сприймала Ахмета як друга, оскільки він – мусульманин, а для мене це зовсім інший світ. Навіть подумати не могла, що вийду за нього. Згодом ще кілька разів прилітала до Туреччини і ми там бачилися. А якось упіймала себе на думці, що хотіла б мати чоловіка, схожого на нього. Згодом почали зустрічатися – у Туреччині мусульмани доволі європеїзовані і їхня віра це дозволяє. А десь через рік вирішили узаконити наші стосунки, пише Нова Тернопільська газета

Моїм батькам Ахмет сподобався, батько, на жаль, нині покійний, сказав, що це — моє життя, і я повинна вирішувати, а для нього головне, щоб коханий не ображав мене. Батьки Ахмета теж не були проти, але за умови, якщо я погоджуся, що наші діти будуть мусульманами. Оскільки Ахмет дуже багато означав для мене, я погодилася. Мені не треба було приймати їхню віру, адже там шлюби з християнками дозволяються. Напередодні одруження читала багато відгуків наших дівчат, котрі вже кілька років одружені з турками. Думки були різні, адже у Туреччині, як і в Україні, чоловіки різні, напевно, просто треба знайти свою людину…

– Українські жінки дуже вродливі і, звісно, приїжджаючи до нас, мають багато шанувальників, – приєднується до розмови Ахмет, – тому їм треба бути дуже обережними, особливо у курортних містечках, де чоловіки шукають розваг, а не серйозних стосунків.

– А яким було ваше весілля?

– Весілля як такого не було. У Туреччині ми лише відсвяткували дівочі та холостяцькі вечірки, у них це називається “ніч хни”. Збираються друзі, жартують, співають, п’ють багато чаю та їдять східні солодощі, алкоголь там не прийнято вживати. Спеціально для вечірки я одягнулася в їхнє національне вбрання. Щоправда, трохи хвилювалася, бо не так добре знала турецьку, однак було дуже весело. За традицією, на турецькому весіллі на нареченого і наречену одягають пояси, і гості, які підходять, щоб привітати, шпильками приколюють до них золоті монети, прикраси, гроші. Я, утім, хотіла обмежитися лише розписом у мерії. Цікаво, що у Туреччині наречений повинен викупити наречену за суму, яку вона скаже, це можуть бути гроші або золото. Такий звичай існує для того, щоб, якщо з чоловіком щось трапиться, жінка могла прожити за них чотири місяці. Священик приходить до молодят і запитує, за скільки грошей наречена готова себе продати. Ну, я не хотіла, щоб мене вважали дуже скупою, і сказала 50 грамів (усміхається), хоча туркені вимагають і цілий кілограм (!) золота. Потім друзі Ахмета кепкували, що, мовляв, я себе дуже дешево продала…

– Ахмете, а ви уявляли, що матимете дружину-українку?

– Чому ні? У нас ще з прадідів повелося одружуватися з українками, згадайте хоча б султана і Роксолану (усміхається). Мені дідусь розповідав, що коли я був маленьким, співав пісню про сині очі. Бачте, доспівався! Мені дуже сподобалася Крістіна, хоча вона владна, як усі українські жінки, і це надає їй особливого шарму, у нас часто через це виникають непорозуміння. Утім, все більше наших хлопців одружуються з українками – вони дуже вродливі, розумні, вміють вести господарку і не вимогливі. Туркені ж хочуть, щоб чоловік багато заробляв. Якщо хлопець не має стільки золота, скільки хоче на викуп наречена, то весілля може не бути.

– Крістіно, які для вас з’явилися табу після весілля?

– Ахмет не хотів, щоб я їла свинину, їм цього не дозволяє віра, проте це для мене не склало труднощів, адже я три роки була вегетаріанкою. А ще попросив не одягати шорти, щоб на мене не заглядалися чоловіки, хоча на короткі спідниці у мене немає заборони. Я ж попросила Ахмета кинути палити.

– Чому ви переїхали жити до України і чи плануєте повернутися до Анталії?

– Шкода мами, яка після смерті батька залишилася у Бережанах сама. Ахмет був не проти, йому було цікаво подивитися, як ми живемо. Поки що Ахмет не каже, що йому сумно. Інколи може залюбки сам поїхати до Львова прогулятися. Каже, що Львів — друге його улюблене місто після Стамбула. В Анталії він має невеличкий бізнес, який є кому доручити. Поки що будемо жити в Бережанах, хоча, думаю, з часом переберемося до Анталії.

– Що вас найбільше вразило, коли приїхали до Туреччини?

– Дуже сподобалося бачити повсюди татусів із візочками. Турецькі чоловіки завжди намагаються знайти час для сім’ї і дітей. А ще сподобалося, що вони повсюди беруть з собою маленьких дітей – у кафе і ресторани, а не так, як в Україні: жінка народила дитину і практично нікуди з нею не виходить.

– Ахмет уже трохи розмовляє українською?

– Знає елементарні українські слова – “добрий день”, “дякую”, “будь ласка”… Свого часу записався на курси російської, але провчився лише місяць, бо групи не набрали, відтак у нього тепер справжній “вінегрет”, плутає українські і російські слова. Хоча у Бережанах сам ходить до магазину, усі його вже добре знають. Як він з продавцями домовляється, не уявляю (усміхається).

– Що його тут найбільше дивує?

– Наші дороги. Каже, що ніде таких не бачив. Якось у Тернополі вперше побачив дуже старого тролейбуса, то зупинився, щоб сфотографувати, а потім виставив фото у соцмережі. Його дивує, чому українці не хочуть заробляти грошей. Наприклад, заходимо в кафе, а там немає негазованої води, а в магазині через дорогу є. Ніхто з офіціантів не піде і не купить – вони ж продали б її дорожче, а просто кажуть, що нема… У Туреччині кожен дуже дорожить клієнтом. Ахмета спочатку дивувало, чому у нас багато свят, казав, що ми лише шукаємо причини, щоб не працювати, однак наші застілля йому дуже подобаються. Ахмет зауважив, що українці дуже щирі і сердечні люди. Напевне, через те не поспішає повертатися на батьківщину.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!