Тернопільська художниця Олеся Гудима малює картину у тривимірному зображенні

Свій талант до живопису Олеся Гудима відкрила три роки тому, коли вирішила ілюструвати збірку своїх поезій. З того часу у молодої художниці відбулися чотири персональні виставки. Зараз готується до виставки у Франції.

Тернопільська художниця Олеся Гудима мріє намалювати рухому картину.

Вона відкрита до різних експериментів. Вважає, що творчі люди не повинні дотримуватись канонів, правил та законів. Художник повинен мати сміливість вийти “за рамки” .

Зараз молода жінка малює релаксові картини, від яких йде спокій та тиша. Каже, що в кожній пелюстці квітки, яку вона малює, “живе” вона, художниця. Її картини стали іншими, бо змінилася вона сама. Якщо раніше вона створювала нові картини чи не щодня, то тепер малює не поспішаючи – навчилася медитувати у тиші.

- Які найяскравіші спогади дитинства?

- Я себе пам’ятаю дуже маленькою – коли ще не вміла ходити. Пригадую манеж, в якому карабкалася, “бігала”. Пам’ятаю, що мене цікавило питання: чи можна спати з відкритими очима? Про це я думала, коли мене заколисували на руках.

Мені врізалися у пам’ять багато яскравих думок, спостережень, переживань. Зараз мені здається, що свою пам’ять я отримала з минулого життя. Пригадую, як любила гуляти. Я виросла на “Новому світі” – а цей масив у Тернополі, як маленьке село. Скільки відкриттів я зробила на вулиці! Я дуже легко закохувалась, тому рано почала писати вірші. До речі, “виписалась” я швидко – у 17 років мені стало уже не цікаво писати.

Страх заважав малювати

- Про що були твої вірші?

- Писала про все, що мене схвилювало, зачепило. Багато віршів не пройшли випробовування часом, адже цей досвід важливий був тільки мені. Тому багато моїх віршів я сховала у глибоку шухляду.

Однак два роки тому у мене відбувся прорив – за два тижні я написала нову збірку. Щоб її видати, вирішила зробити ілюстрації. І тоді мене “занесло”. Малюнки стали для мене важливішими, ніж слова.

- Ти відкрила в собі художника під час ілюстрування своєї збірки несподівано для себе. Чому так довго не наважувалась малювати?

- Я любила малювати і хотіла вступити на образотворчий факультет, але не наважилась. Я хотіла творити-мандрувати різними світами, хотіла себе малювати такою, як бачила тільки я. Я хотіла летіти в космос, говорити з ангелами… Однак страх показати свої роботи іншим та почути вердикт професіоналів заважав мені малювати.

Мені не вдавалося змальовувати з чужих картин, навіть якщо вони мені дуже подобалися. Я зрозуміла, коли працюєш над кожною деталлю, то забуваєш суть картини. Я малюю експресивно, не вимальовуючи деталі. Кожна картина передає мій настрій, внутрішній світ. Я не копіюю квітку, а передаю своє враження від неї. Мені не треба бачити пелюсток квітки, щоб відтворити їх точно. Я покажу квітку, в кожній пелюстці якої сховалася я.

- Ти відкрила арт-магазин, який водночас є твоєю майстернею. Це твоя ідея?

- Я мріяла про арт-галерею “Сновида”, де могли б зустрічатися творчі люди. Тому мій магазин є осередком спілкування. Окрім того, я чудово розумію потреби художників. Ще не так давно сама їздила до Львова за фарбами. Тому хочу, щоб у магазині було максимум всього необхідного художнику для творчості за доступну ціну.

- Що тобою керує?

- Недосяжна мрія. У кожного вона своя. Важливо, щоб мрія була великою та надреальною. Коли ти тягнешся до неї, то маленькі мрії досягти дуже просто.

- Чи буває, що картина не подобається тобі?

Коли картина не подобається, я її просто замальовую. Але часто трапляється так, що я попередньо виставляю картину в Інтернет, і її хочуть купити. Хоча цієї картини у мене вже просто не існує – вона десь під третім шаром нової картини.

Нема однакових картин

- Які техніки ти використовуєш? Чи дотримуєшся свого стилю?

- У мене кожна картина намальована в іншій техніці. Немає схожих. Мені набридає малювати однаково. Подобається малювати так, щоб людина не впізнала, що це моя картина. Тому я не дотримуюсь “почерку”. Люблю несподіванки. Мені подобається дивувати саму себе.

Зараз я малюю картини, як мозаїку – продумано, акуратно. Але є такі, які народжувались за 2-3 години. Коли я працюю у техніці “імпасто”, то мазки я кидаю швидко, б’ю по полотну, розхляпую фарбу. Водночас зосереджено працюю в іншій техніці, коли використовую будівельні матеріали, латекс, тоненьке простирадло.

- Свою першу картину ти назвала “Сновида”, таку ж назву хотіла дати арт-магазину. Що для тебе сни? Чи віриш у віщі сни?

- Мені сняться яскраві сни, які збуваються всі до грама. У снах – наше життя. Ми живемо у двох світах, які взаємодіють між собою. Інколи люди кажуть, що не отримують відповідей на важливі питання від Бога. Але це неправда. Бог пише до нас кілька тисяч разів в день. Лунає музика – це вже послання до нас. Неочікувана зустріч – відповідь на питання. Наш мозок, як локатор, має тільки вловлювати сигнали.

А щодо слова “сновида”, то воно мені дуже подобається. Вважаю, що кожен художник – сновида, людина на два світи. У кожному “живе” реальний та віртуальний, підсвідомий світ. У мене також є два світи. Якщо в дитинстві я була непосидюча, то тепер можу півгодини нерухомо дивитися в одну точку. Зараз я відчуваю душевний спокій і розумію, що можна рухатися всередині себе. Можна багато чого досягти, коли сконцентруєш свої думки.

- Малюєш щодня?

- Я не люблю одноманітності та механічності. Вважаю, механічна робота знищує пам’ять. Саме тому стараюсь відобразити в картинах кожну мить, яку люблю. Саме тому у мене через кожні два дні народжувалась нова картина. Картини – це мій щоденник.

- Як відпочиваєш? Чи підтримує тебе чоловік та діти?

- Чоловік у мене дуже творча особистість. Він фіксує цікаві миттєвості життя за допомогою фотокамери. Тільки дитячих фото у нього – 20 тис. штук! А ще він пристрасний любитель мандрівок. Де він тільки не був!

Щодо відпочинку, то ми любимо активний відпочинок. Беремо дітей, сідаємо на велосипеди та їдемо кататися за місто.

- Над чим зараз працюєш?

- Хочу зробити виставку у Франції.

- А де ти була за кордоном?

- Досі мене туди не тягнуло. Тільки тепер я дозріла до подорожей. Я маю багато художників-однодумців за кордоном, з якими спілкуюся через Інтернет.

- А які плани щодо Тернополя?

- Хочу підтримати ідею Миколи Мамчура “Художники без майстерень”. Для багатьох тернопільських художників це справжня проблема – відсутність майстерні. Вони розкидані по хатах, не спілкуються, не мають можливості обмінюватися досвідом. Мені хотілося, щоб влада допомогла та дала художникам приміщення. Це би об’єднало творчих людей.

- Як ти ставишся до критики?

- Раніше сприймала дуже болісно – не могла малювати два тижні. Але тепер загартувалась. Є вчителі, яких я поважаю, до них дослухаюся. Я, як маленька снігова кулька, яка котиться згори та набирає швидкість та об’єм. Мене вже нічого не зупинить.

- Над чим ти зараз працюєш?

- Малюю квіти. Для мене це релаксові картини, від яких йде спокій, тиша. Я розчиняюся в них, тому я всюди – у квітці, травинці, повітряній кульці. Зараз я дуже люблю синій колір – він заспокоює, дає прохолоду. Хоча нещодавно моїм улюбленим був бордовий – колір пристрасті.

- Чи відоме тобі відчуття порожнечі? Зараз ти займаєшся улюбленою роботою, маєш двох дітей, чоловіка, який тебе підтримує та розуміє…

- Душевну порожнечу люди відчувають, коли у житті мають трапитись дуже сильні зміни. Про таку порожнечу говорив мій чоловік Любомир перед зустріччю зі мною.

У мене була така порожнеча, коли я сиділа в декретній відпустці вісім років. Тоді я себе ніде не бачила, не знала, як себе реалізувати. Мені тоді здавалося, що моє тіло – тюрма. Душа хотіла вирватися. Мені подобалося дописувати у місцеві газети. Але в якийсь момент я змучилася писати про людей і зрозуміла, що можу робити щось інше.

- Ти слідкуєш за новинками в абстрактному живописі, чи прислухаєшся тільки до себе?

- Я проти законів та рамок, які вигадали люди у живописі. В епоху Ренесансу, Відродження були чітко сформовані правила, за якими малювали художники. Зараз інфомаційний час, коли люди обмінюються інформацією та енергією. Щодня з’являються новинки. Тому мені хочеться робити таке, що до мене ще ніхто не робив.

Хочу намалювати рухому картину. Зараз відомий ефект кристалічного мазка, завдяки якому, коли дивишся на картину, тобі здається, що вона рухається. Хочу малювати картини з тривимірним зображенням – для цього бавлюся густими фарбами.

Довідка

Олеся ГУДИМА народилася 10 травня 1980 р. в Тернополі. Навчалася в школах №№2, 26, 27. У 2003 році закінчила факультет журналістики у Львівському національному університеті ім. І. Франка. Дописувала у місцевих виданнях: “20 хвилин”, “Нова Тернопільська”.

Живописом займається з 2007 року. Мала авторські виставки в арт-клубі “Коза” в 2009 р, у приватній АртГалереї у 2010 р., та у м.Рівне, в Міжнародному мистецькому салоні “Золота “ЗУЗА”. Одружена. Має двох дітей – 8-річну Марічку та 6-річного Костика.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!