Віряни з тернопільського парку

Тернопільське видання "20 хвилин" повідомляє.

За допомогою гіпнозу, зомбування, навіть наркотиків релігійна громада утримує двох молодих людей, стверджує їхній батько.

Пан Микола нарікає на общину, каплиця якої розташована у Тернополі, в парку Національного відродження. Обоє дітей, зі слів чоловіка, вважають, що служать Богові та людям. Проте зважаючи на фанатичну поведінку сина і доньки, розрив стосунків із друзями та рідними, а також на дивні речі, що відбуваються в общині, чоловік боїться за них.

Нагадаємо, ту релігійну громаду не визнала жодна конфесія чи релігійна община. Будівля, яку вони називають храмом, розташована неподалік Співочого поля, біля джерела. Тобто - на самовільно захопленій парковій території. Те місце обрали не випадково. Мовляв, там з'являлася Матір Божа. Тож на думку людей, та місцина — свята земля.

Назар став Павлом

Назар (23 р.) і Христина (22 р.) — жителі Львівщини. Проте в біду, як каже їхній батько, сестра і брат потрапили у Тернополі. Чоловік приїхав сюди, аби розповісти свою історію. Він сподівається, що вплине на ситуацію, надавши їй розголосу. Назар в громаді - майже два роки, а Христина - рік. Усі спроби забрати їх звідти були марними.

- Почалося все, коли вчителька християнської етики загітувала людей на поїздку в Тернопіль, - пригадує чоловік, - у греко-католицьку - так вони себе спочатку називали – каплицю. Мовляв, там у парку сталося диво. Син поїхав. Повернувся задоволений. Потім ще їздив і ще. Із друзями, із сестрою. Назар навчався в Львівському університеті. Був хорошим студентом, міг залишитися в аспірантурі. Але після 4-го курсу заявив, що йде служити в громаду.

Батька це насторожило. Він каже, що спершу подумав: на сина просто щось найшло і він передумає. Цього не сталося. Коли ж громада з парку почала себе називати не греко-католиками, а просто католиками, чоловік зрозумів, що в сина - проблеми.

- Назар завжди був авторитетом для Христини. Тож вона вчинила, як він. Донька залишила 5-й курс медичного вузу, - додає пан Микола. - Син тепер – священик, хоча й не має відповідної освіти. Йому дали нове ім'я - Павло. Що робить дочка - не знаю, але поки що ім'я не змінила.

Чоловік спілкувався з дітьми, коли приїздив з дружиною у Тернопіль.

- Діти втратили всі інтереси, які мали, - нарікає він. - Порвали стосунки з усіма. Не цікавляться і нами. На прохання і благання не реагують. Їх наче там якимись наркотиками накачують чи зомбування йде?

“Із Богом спілкуються...”

Батько каже, що пропонував дітям альтернативу: навчання на священнослужителя - для сина та релігійну освіту - доньці. Аби вони, якщо відчувають поклик до служіння Богу, могли це робити легально. Але пана Миколу не послухали.

- Коли помер їхній дідусь, вони навіть у нашу церкву не пішли помолитися за нього, - пригадує батько. - Вони нікого не визнають, усіх ігнорують. Вважають лише себе істинною церквою і християнами. Але там відбуваються дивні речі, які від поведінки християн - далекі. Жінки ходять у довгих сукнях, читають тільки релігійну літературу, телевізор - під забороною, хіба новини - і все.

Чоловік неодноразово бував на "службах" у каплиці. Тож помітив певні відмінності від традиційних богослужінь.

- Вони там на колінах і в мороз стоять, поклони б'ють постійно. Служба у них - три години, - описує пан Микола. - У них є старенький священик у візочку і жінка, яку називають сестрою Ольгою. Там кажуть, що вони з Богом спілкуються, від його ім'я говорять. Люди, які туди ходять, переконані, що там зцілюються. Пам'ятаю, всім про жінку, в якої виявили рак 4 стадії, розповідали. Вона, мовляв, зцілилася. Але тієї жінки ніхто не бачив!

Проживали діти раніше у найманій квартирі. Платив за неї тато. Батьки давали гроші і на прожиття. Та припинили, сподіваючись, що без коштів діти не зможуть обійтися і повернуться. Тоді почалися дзвінки з докорами. Панові Миколі видавалося, що всі слова синові і доньці хтось підказує. Надалі спроби дізнатися, де мешкають діти, були марними.

“Будуть ляльками...”

- Я якось хотів простежити, де вони живуть, але не зміг, - пригадує пан Микола. - До каплиці і від неї всіх возить бус. Думав, може на вулиці вдасться переконати, але ні. Коли йдуть пішки - там метрів 300 до каплиці не доїдеш, довкола моїх дітей йдуть якісь жіночки і чоловіки. Коли підходжу, їх відразу обступають, здіймають крик, відштовхують навіть.

Діти уникають спілкування з батьком. Чоловіка це дивує, бо раніше вони були дуже близькими. Панові Миколі видається, що син і донька нині ставляться до нього, як до чужого. Така біда може статися й з іншими батьками, прогнозує пан Микола.

- Та громада вже будує в Тернопільському районі чоловічий монастир (кореспонденти там побували, але про це ми напишемо згодом — прим. ред.) і планує звести ще й жіночий, - зауважує чоловік. - Завдяки друзям-правоохоронцям з інших областей я з'ясував, що такі ж "парафії" є на Львівщині та у Закарпатті.

Вірян з однієї області залучають до служб в іншій. Чоловік припускає - щоб рідним було важко витягти когось із “пастки”.

- Я лише хочу повернути дітей, - додає батько. - Вони й так собі вже нашкодили, бо ані освіти не мають, ані перспектив. Думаю, тій церкві вигідно, щоб люди не мали ні знань, ні майбутнього, ні зв'язків з ріднею. Тоді вони будуть ляльками в чиїхось руках. А якщо рідні захочуть спілкуватися з дітьми чи внуками, то змушені будуть вступати до тієї громади.

Чоловік каже, що докладе всіх сил, щоб "вирвати" дітей. У планах львів'янина - посприяти тому, аби сина забрали в армію. Мовляв, там він повернеться до нормального життя. Окрім того, батько сподівається, що влада нарешті розжене ту громаду.

Нагадаємо, вплинути на релігійну громаду, яка захопила землю в парку і забудувала там більше 3-х сотих, поки що не вдається. Тривають суди. Разом із тим, представники офіційних церков неодноразово застерігали людей від небезпеки, яку несе “паркова” громада. Поспілкуватися із її керівництвом — неможливо. Журналісти наштовхуються лише на агресивно налаштованих вірян, які спілкуються здебільшого цитатами з Біблії та не пускають нікого у каплицю.

- Свята церква коментарів не дає, - повідомила тоді одна з головних парафіянок кореспонденту. - Ми і наш отець не хочемо і не будемо спілкуватися з пресою. Нічого поганого ми тут не робимо. А заважаємо лише тим церквам, які збудовані на піску.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!