Бізнес в селі: житель Тернопільщини справжній рецепт бринзи зберігає таємницею

Юрій Захарчук вирощує каракулеві вівці і варить найсмачнішу бринзу.

Юрій Захарчук із села Шманьківці Чортківського району близько десяти років вирощує овець каракулевої породи. Він єдиний в селі тримає овець. Пан Юрій розповідає, що кому не дарував ягнят, ніхто не хоче продовжити його справу, бо дуже важко, пише Нова Тернопільська газета.

– Біля овець працюю без вихідних, нема навіть у неділю спочинку, – каже господар. – Головне – добре випасти овець, тоді вони будуть здорові, даватимуть багато молока і не хворітимуть. Встаю о п’ятій ранку, снідаю, заходжу до кошари і гайда овець пасти! Добре, що в селі є де. Допомагають мені дві навчені вівчарки – Найда і Лінда. Привезли мені їх аж із Дмитрівки Татарбунарського району.

Справжній рецепт бринзи не розповість ніхто

Вівцями Юрій Захарчук почав займатися цілком випадково.

– До нашого села оженився парубок із Росошан Чернівецької області, він і розповів, що у них є чоловік, який вирощує каракулевих овець. Мені хотілося подивитися на ту господарку. Якось зібрався і разом з ним поїхав до Росошан. Звідти повернувся з овечкою і двома ягнятками. Відтоді й почалося моє захоплення. У Росошанах кажуть: «Якщо на подвір’ї немає овець, отже, це не газда». Згодом до мене кілька разів навіть приїжджав пан Анатолій, в якого я купував овець, вчив мене варити бринзу.

Справжній вівчар ніколи достеменно не видасть таємниці приготування бринзи. Юрій Захарчук варить справжню гуцульську бринзу, якій би могли позаздрити навіть газди з Карпат.

– Слово бринза запозичене з румунської, воно означає сир взагалі, – пояснює Юрій Захарчук. – Щоб отримати бринзу, спершу нагріваю молоко до температури 35-38 градусів Цельсія, вводжу сичуг (частинку шлуночка ягняти – авт.), час від часу помішуючи до утворення згустка та відділення сироватки. Сироватку видаляю з чана. Сирний згусток ріжу, складаю у полотняні торбинки і підвішую, щоб стікала зайва волога. Такі головки називаються будз. Його можна споживати відразу, але він несолоний. Щоб отримати справжню бринзу, перетираю будз із сіллю, ліплю головки і кладу в дерев’яну діжку з розсолом. Там бринза «доходить». Таким чином може зберігатися навіть два роки. Справжня гуцульська бринза має специфічний солоно-духмяний смак, вона розсипчаста, а не пружна й волога, як у крамничних вакуумних пакуваннях. Загалом зварити бринзу не так просто, треба мати «набиту» руку і досвід. Ніколи не довіряю дружині цієї справи, як і доїння овець, бо то дуже важко, жінка не дасть ради. Тут треба однією рукою доїти, а другою тримати іншу вівцю, щоб не втекла. Я інколи жартую, що мені нема коли захворіти, бо хто ж тоді доглядатиме овець?

Магар – незамінна у господарстві

За словами господаря, каракулі доволі невибагливі. Щоб не хворіли, треба тримати кошару мало не в ідеальній чистоті і напувати їх джерельною водою. Окрім того, біля поїлок завжди повинна бути сіль.

– Каракулеві вівці цінні своїм хутром, – розповідає Юрій Захарчук. – З них шиють гарні смушеві шапки, шуби, коміри для пальт. Щоб шкірка не втратила своєї цінності, ягнят ріжуть на шостий-сьомий день від народження. Тоді шкірки матимуть гарні завитки і вийде гарна шуба. Шкірка дорослих овець годиться лише для кожухів. Утім, в Україні немає ринку збуту овечих шкур чи вовни. Деякі шкури просто закопую. Стрижу овець раз на рік після свята Юри. Вовну забирають торговці з Карпат. Віддаю по 3 гривні за кілограм, то мізер, але інакше пропаде. З неї виготовляють покривала, камізельки, взуття, рукавиці, подушки…

Найбільше пан Юрій трудиться, коли вівці мають окотитися, тоді він практично ночує в кошарі.

– Бувають пологи важкі, я тоді допомагаю овечці, – каже чоловік. – Дуже важливо, щоб маля почуло голос матері, тоді воно ніколи не загубиться в отарі. Намагаюся також відразу його нагодувати материнським молоком, у перші дні воно – найцінніше. А потім через тиждень-два відлучаю ягня від матері.

Окрім овець, у Юрія Захарчука є віслючка Магар. Вона, за його словами, незамінна у господарстві.

– Я її запрягаю у воза і привожу овочі й сіно, – розповідає пан Юрій. – Магар підгортає і сапає городину. Усю роботу виконує, як і звичайні коні. Щоправда, має спокійнішу вдачу і менше їсть.

Магар, вівці і собаки-пастухи впізнають свого господаря за голосом.

– Тварини відчувають, хто їх любить, – зауважує Юрій Захарчук. – Якщо не любиш їх доглядати, то не варто за це все братися, радості воно не принесе.

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!