Бізнес в селі: житель Тернопільщини справжній рецепт бринзи зберігає таємницею

Юрій Захарчук вирощує каракулеві вівці і варить найсмачнішу бринзу.

Юрій Захарчук із села Шманьківці Чортківського району близько десяти років вирощує овець каракулевої породи. Він єдиний в селі тримає овець. Пан Юрій розповідає, що кому не дарував ягнят, ніхто не хоче продовжити його справу, бо дуже важко, пише Нова Тернопільська газета.

– Біля овець працюю без вихідних, нема навіть у неділю спочинку, – каже господар. – Головне – добре випасти овець, тоді вони будуть здорові, даватимуть багато молока і не хворітимуть. Встаю о п’ятій ранку, снідаю, заходжу до кошари і гайда овець пасти! Добре, що в селі є де. Допомагають мені дві навчені вівчарки – Найда і Лінда. Привезли мені їх аж із Дмитрівки Татарбунарського району.

Справжній рецепт бринзи не розповість ніхто

Вівцями Юрій Захарчук почав займатися цілком випадково.

– До нашого села оженився парубок із Росошан Чернівецької області, він і розповів, що у них є чоловік, який вирощує каракулевих овець. Мені хотілося подивитися на ту господарку. Якось зібрався і разом з ним поїхав до Росошан. Звідти повернувся з овечкою і двома ягнятками. Відтоді й почалося моє захоплення. У Росошанах кажуть: «Якщо на подвір’ї немає овець, отже, це не газда». Згодом до мене кілька разів навіть приїжджав пан Анатолій, в якого я купував овець, вчив мене варити бринзу.

Справжній вівчар ніколи достеменно не видасть таємниці приготування бринзи. Юрій Захарчук варить справжню гуцульську бринзу, якій би могли позаздрити навіть газди з Карпат.

– Слово бринза запозичене з румунської, воно означає сир взагалі, – пояснює Юрій Захарчук. – Щоб отримати бринзу, спершу нагріваю молоко до температури 35-38 градусів Цельсія, вводжу сичуг (частинку шлуночка ягняти – авт.), час від часу помішуючи до утворення згустка та відділення сироватки. Сироватку видаляю з чана. Сирний згусток ріжу, складаю у полотняні торбинки і підвішую, щоб стікала зайва волога. Такі головки називаються будз. Його можна споживати відразу, але він несолоний. Щоб отримати справжню бринзу, перетираю будз із сіллю, ліплю головки і кладу в дерев’яну діжку з розсолом. Там бринза «доходить». Таким чином може зберігатися навіть два роки. Справжня гуцульська бринза має специфічний солоно-духмяний смак, вона розсипчаста, а не пружна й волога, як у крамничних вакуумних пакуваннях. Загалом зварити бринзу не так просто, треба мати «набиту» руку і досвід. Ніколи не довіряю дружині цієї справи, як і доїння овець, бо то дуже важко, жінка не дасть ради. Тут треба однією рукою доїти, а другою тримати іншу вівцю, щоб не втекла. Я інколи жартую, що мені нема коли захворіти, бо хто ж тоді доглядатиме овець?

Магар – незамінна у господарстві

За словами господаря, каракулі доволі невибагливі. Щоб не хворіли, треба тримати кошару мало не в ідеальній чистоті і напувати їх джерельною водою. Окрім того, біля поїлок завжди повинна бути сіль.

– Каракулеві вівці цінні своїм хутром, – розповідає Юрій Захарчук. – З них шиють гарні смушеві шапки, шуби, коміри для пальт. Щоб шкірка не втратила своєї цінності, ягнят ріжуть на шостий-сьомий день від народження. Тоді шкірки матимуть гарні завитки і вийде гарна шуба. Шкірка дорослих овець годиться лише для кожухів. Утім, в Україні немає ринку збуту овечих шкур чи вовни. Деякі шкури просто закопую. Стрижу овець раз на рік після свята Юри. Вовну забирають торговці з Карпат. Віддаю по 3 гривні за кілограм, то мізер, але інакше пропаде. З неї виготовляють покривала, камізельки, взуття, рукавиці, подушки…

Найбільше пан Юрій трудиться, коли вівці мають окотитися, тоді він практично ночує в кошарі.

– Бувають пологи важкі, я тоді допомагаю овечці, – каже чоловік. – Дуже важливо, щоб маля почуло голос матері, тоді воно ніколи не загубиться в отарі. Намагаюся також відразу його нагодувати материнським молоком, у перші дні воно – найцінніше. А потім через тиждень-два відлучаю ягня від матері.

Окрім овець, у Юрія Захарчука є віслючка Магар. Вона, за його словами, незамінна у господарстві.

– Я її запрягаю у воза і привожу овочі й сіно, – розповідає пан Юрій. – Магар підгортає і сапає городину. Усю роботу виконує, як і звичайні коні. Щоправда, має спокійнішу вдачу і менше їсть.

Магар, вівці і собаки-пастухи впізнають свого господаря за голосом.

– Тварини відчувають, хто їх любить, – зауважує Юрій Захарчук. – Якщо не любиш їх доглядати, то не варто за це все братися, радості воно не принесе.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!