Промзона, або «Кароче, ми всі бухі!»

Серед підлітків Тернополя є чимало любителів екстремального відпочинку. Однак, екстрим кожен розуміє по-своєму. Хтось вгамовує свою відпочинкову «спрагу» катанням на гірському байку, хтось відправляється на море, а хтось блукає по закинутих будівлях.Безумовно, в цьому альтернативному способі розважитись щось є, але що саме?

Радянська влада залишила незалежній Україні комплекс потужних виробництв, фабрик та установ. Сумна доля, яка спіткала цих гігантів промисловості, добре відома кожному. Тільки в самому Тернополі є чимало таких заводів, від яких лишилися хіба що фундамент та голі бетонні плити. Колишні промзони (часто без будь- якої охорони) приваблюють любителів погратися в сталкерів, чи то просто повештатись темними заводськими коридорами.

Якщо піти по мосту, що прямує від «Текстильника» до «Епіцентру», а потім ще поблукати безасфальтними шляхами та пройти 400 м. залізничною колією, можна натрапити на одну з таких закинутих будівель Тернополя. Тільки сама мандрівка потребує чималих зусиль, оскільки прямого маршруту сполученням «Тернопіль - Промзона» немає. Крім того, йти по колії також не дуже відповідає правилам безпеки. Але прихильників бетонної екзотики це не відлякує. Як на диво, про старий заводських цех, чи то склад, знає доволі широка аудиторія молоді та дорослих міста.

Коли вже ступні ніг добряче печуть від нагрітої сонцем колії, а ти здолав майже весь шлях до очікуваного об’єкта екстриму, за зеленими посадковими хащами видно пусті вікна здоровенної будівлі совдепівського часу.  Старанно оминаючи будяки і пекучу кропиву, натрапляєш на один із входів в будівлю. Відверто кажучи, сміттєвий мішок при вході просто шокував кореспондента та фотографа. Склалося початкове враження, що в цій двоповерховій споруді мешкають чи то цигани, чи то просто охайні «квартиранти», які навіть сміття прибирають за собою.

Навколо всієї бетонної будівлі росте посадкове садження. Поруч, за високою огорожею розташований якийсь склад. Перше бажання перед тим, як ввійти всередину - затамувати дихання і напружити слухові рецептори, щоб почути, чи там нікого немає. Отож, ми заходимо.

Перший поверх старої промбудівлі, очевидно, слугував місцем розфасовки товару чи сировини, яку там зберігали, а потім вантажили на потяг. Сире приміщення, вщерть обмальоване графіті та незрозумілими карлючками таки заставило протерти очі і розплющити їх наповну. Одразу стало помітно, що тут «гості» бувають доволі часто, а може і взагалі щодня. Кількість пляшок з-під пива, енергетичних та горілчаних напоїв є цьому підтвердженням. Ліворуч від входу видніються декілька бетонних ям біля 2-х метрів вглибину, заповнені мотлохом. Зі стелі звисає  чи то якась обшивка плит, чи ще якась штукакенція. Ідемо далі, натрапляємо на все нові і нові сюрпризи старої будівлі. Хоч надворі був день і світило сонце, тіні, що прокрадалися крізь щілини та вікна, здавалися якимось химерними, притаманними тільки цьому місцю. Добрий шмат стіни, що на першому поверсі, стояв розваленим, а цегла без діла валялася абияк.

Східці з чималими кусками арматури, які вказують про колишні перила, ведуть на другий, ще загадковіший поверх. Там на нас чекали нові цікавинки «цивілізації». Побите скло, сміття, цегла, шприци та навіть використані контрацептиви – все це хаотично розкидане по підлозі. В голові виникало багато думок для роздумів, але одна явно переважала над іншими. Кому тут забагло кохатися? А надписи «Love, F*ck, Лячно» додавали цій «романтичній» картині якоїсь незрозумілої дивакуватості. Першими в око впали чувачки, намальовані на стінах промзони, що лишній раз доводило про вподобання цього місця під «арт-хаус» міських графітчиків та бомберів. Здавалося, що ці кумедні малюнки незрозумілих істот і людей були своєрідними мешканцями колишнього гіганта промисловості. В кінці приміщення стоїть металеве «щось». Мабуть мисливці за металобрухтом не встигли, чи не змогли привласнити цей покритий ржавчиною метал.

Весь час ми старалися дивитися під ноги (хто його зна, що робиться з тими бетонними плитами, все осипається, хрустить). Раптом щось заскрипіло під підошвами. Поглянув - а там згарище колишньої ватри, та ще й якої. Біля попелу, обкладеного цеглою, валялися банка з-під сардин та випиті напої. Очевидно пікніки тут також не рідкість. Тільки про це подумав, як внизу почулися чиїсь глоси. Через деякий час просто повз нас пройшло декілька хлопців та двійко дівчат, тримаючи про собі пакети з продуктами. Здивувався – мало сказано, адже така будівля швидше відбиває апетит, ніж навпаки…

Ми піднялися на самий дах промзони, слідом за випадковими пікнікерами. Хлопці ладились розводити багаття, дівчата поралися із продуктами. На запитання, як їм тут відпочивається і чому вони вибрали саме таке відлюдькувате місце для релаксу, відпочивальники відповіли доволі просто: «Тут не так, як всюди. Тут цікаво. Немає лишніх людей, шуму, ніхто не заважає розслаблятися». Поспілкувавшись ми попрямували до виходу.

11-класниця однієї з тернопільських шкіл нам розповіла, що також часто навідувалась до цієї екстремальної споруди: «Там можна відгородитись від всього. Від міста, шумних вулиць, проблем. Мені, приміром, близька тема графіті, тому цікаво роздивлятися роботи тих, хто малював на промзоні. Також, я використовувала цю будівлю під місце для проведення фото сесій. Шкода, що не зручно добиратися, але там класно».

Як зізнається дівчина, через такі походеньки в неї та друзів навіть були проблеми з міліціянтами: «Нас сиділа компанія десь 6 чоловік на самому даху споруди. Хлопці пили пиво, я з собою мала ноут, грала музика. Раптом, спостерігаємо, як нагору піднімаються двоє чоловіків при костюмах. Ну, ми подумали, що тікати якось не логічно буде. Вони вилізли на самий верх до нас, пред’явили документи (карний розшук) і зразу запиталися чи ми повнолітні і чому при нас є алкоголь. Один з друзів пред’явив паспорт, представник к.р. одразу забрав документ собі в кишеню і почав розпитувати чому ми тут сидимо, потім зателефонував кудись і сказав, що нас відвезуть у відділок».

Промзона, що за «Текстильником», не одна в Тернополі. Закинута фабрика є й в районі Білої, однак, під охороною. Хоча, сміливці-екстримали також примудрялися туди потрапити. Очевидці кажуть, що атмосфера там, як в Прип’яті: «Там є просторі кабінети. Всередині: столи, шафи, пляшки, документи, якісь пристрої, залишені напризволяще. Дивно як їх досі ніхто не розтягнув».

Слід зазначити, що впродовж нашої «екскурсії» лякаючими знахідками були не численні пляшки, шприци тощо, а надписи, які залишали за собою відвідувачі. Приміром, «Кароче, ми всі бухі! 8-г, 11 школа» та «Макс, дівчата 13-14 років, дзвоніть»…

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!