0352.ua

Українські військові відвойовують у сепаратистів Донбас, а Росія панічно висуває нові плани війни проти України

У Москві відзначили століття з дня вступу Росії у Першу світову війну відкриттям пам’ятника полеглим під час військового протистояння.

В урочистій церемонії з цієї нагоди взяв участь і  Владімір Путін. Виступаючи перед «согражданамі», він заявив, що перемогу у небувалій бойні на початку двадцятого століття у Росії вкрали «внутрішні вороги».

Саме у цей час над організованою заздалегідь групою підтримки президента РФ пролітав птах. Почувши чергову брехню очільника Кремля, пернатий не втримався. Відтак, у прямому ефірі плече диктатора прикрасила чимала біла пляма, пише Наш день.

Про те, що Путін вже давно з ніг до голови у лайні, не знає хіба що лінивий або ж задурманений шовіністичною  пропагандою. Натомість, увесь цивілізований світ ще на початку «російської весни» в українському Криму побачив справжнє лице сучасного Гітлера – перекошене від злоби та ненависті, хворобливо пожмакане манією величності, лукаве від підлих намірів і дій.

Нині, коли українське військо крок за кроком відвойовує у проросійських найманців міста та селища так званого Лугандону, офіційний Кремль панічно виношує все нові і нові плани дестабілізації ситуації на сході нашої суверенної держави, а, якщо точніше – війни проти донедавна братнього народу.

Саме війни, і, якщо хочете, третьої світової, бо, за великим рахунком, доволі стримана реакція Заходу на події в Україні й надалі провокує російський фашизм на неадекватні вчинки та спонукає загарбників до глобального перерозподілу політичної карти світу. Зокрема, вже нині, підбадьорені безкарністю Росії за окупацію Криму, периферійні послідовники кремлівського загарбника на Південному Кавказі відновили збройне протистояння між вірменами та азербайджанцями у Нагірному Карабаху. Не факт, що незабаром не піднімуть голову й решта невизнаних чи затаврованих клеймом агресора вождів та вожчиків, які ніколи не змиряться з міжнародними угодами і досягнутими компромісами заради збереження миру на планеті. Будь-коли перший одиночний постріл, або навіть необережне слово можуть спровокувати автоматну чергу у відповідь – спірних територій на мапі ой як багато.

Тим часом українці продовжують демонструвати світові свою рішучість відстояти цілісність держави. Щоправда, потрапивши у матеріальну та пряму залежність від гаманців і геополітичних інтересів демократичної спільноти, наша влада ще й досі, особливо –  на дипломатичному рівні, називає події на Донбасі то конфліктом, то ескалацією напруги, то дестабілізацією ситуації. За словами вітчизняних політиків, наші хлопці гинуть не у боях з озброєним та навченим зовнішнім агресором, а в ході проведення антитерористичної операції проти примарних сепаратистів, наше військо не знищують з території сусідньої країни, а лише «обстрілюють» російські «Гради».

Хтось з мудрих сказав: війна починається тоді, коли перестають поіменно називати загиблих. З огляду на це, в Україні триває справжня війна, жертвами якої за підрахунками місії ООН вже стали тисячі людей – хто загинув у бою, інші поховані під уламками розбомблених будинків, а ще більше українців рятуються від обстрілів та мародерів, від фізичного знищення і моральних тортур, втікаючи з рідних місць.

В Україні – війна.  І мартиролог мучеників за українську віру щодня поповнюється все новими та новими жертвами.  Кожен наступний день приносить в українські родини трагічні звістки зі Сходу. І вже не так важливо, під яким саме донецьким чи луганським містечком полягли герої, як те, за що вони гинуть і… з чиєї вини.

Нині все, що стосується війни уже не містить риторичних запитань – на кожне з них влада обов’язково має дати конкретну відповідь, вона повинна відзвітувати перед народом за кожен невчасно доставлений в зону АТО бронежилет чи шолом, за кожного ненавченого військової майстерності, але відрядженого на фронт юнака, за кожнісіньку вкрадену з благодійних рахунків гривню.

А ще влада зобов’язана  довіряти своїм громадянам і завжди казати їм правду – і про перемоги, і про поразки. Інакше до невпізнання спотворену «свою правду» за наших воєначальників скажуть стрілки чи бородаї, кисельови та інші придворні баснописці.

Вони здатні брехати і лукавити, ставити усе з ніг на голову, щоб тільки відбілити вбивства і терор. То ж навіщо допомагати геббельсятам, замовчуючи трагедії війни, а подекуди і «задля підняття бойового духу» спотворюючи загальну картину військового протистояння? Навіщо оминати тему додаткових мобілізацій, уникати прямих відповідей на пряме запитання, чому до війська не призивають, або майже не призивають, молодих і здорових так званих біженців зі Сходу, які стоять табором під Верховною Радою і вимагають коштів від країни, яка захищає їхні домівки та родини?

Десь почув страшну розповідь про те, як до свого знайомого у Тернопіль зателефонував колега з Донбасу.

«Прихисти мою дружину з донькою, поки все не вгамується», – слізно попросив він. «Звичайно, зроблю все, щоб вони почувалися, як вдома», – відповів тернополянин і запропонував: «Ти також приїжджай, місця для всіх вистачить». Можна тільки уявити, що пережив галичанин, коли у слухавці пролунало: «Ні, я ще тут трохи постріляю – непогано платять»…

Можливо після цього наш президент, який обіцяв завершити війну ще 25 травня, нарешті, зрозуміє дуже просту, але вкрай необхідну істину: коли у твою хату зайшов ворог, немає часу кликати на допомогу сусідів – домівку, як і країну, повинен боронити від загарбника передусім господар. Навіть ціною власного життя. Тільки тоді ми зупинимо агресора, тільки тоді наші матері, сестри, дружини, сини і доньки не лякатимуться бачачи, як повз їх обійстя проходить листоноша…

Наші краяни та закарпатці, львів’яни і буковинці, дніпропетровці і кияни щомиті героїчно боронять рідну українську землю  на передовій. Захищають всеньку державу тоді, коли дебелі луганські та донецькі мужики, вилізши з підвалів і бомбосховищ, називають наших героїв визволителями. Це – у кращому випадку, у гіршому – стріляють у них за гроші Януковича, Пшонки, Путіна.

За це  Владіміра Владіміровича вже навіть птахи мітять. А ось чимало лідерів європейських країн всіляко шукають з ним порозуміння та категорично заперечують можливість надання Україні, яка першою прийняла на себе удар світового окупанта, військової допомоги. Та це вже, як кажуть, тема окремої розмови, це вже проблеми не птахів, а людей.

А ще дуже шкода, що корови не літають – у них також немає жодних забобонів щодо того, де можна справляти нужду, і на кого саме…

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!