Тернопільщина прийняла біженців з Артемівська, які після початку обстрілів залишили рідну домівку

Михайло Рівчак з дружиною Наталією, їх донька Олена та 6-річна онучка Каролінка приїхали на Збаражчину з буремного Артемівська (Донецька область), рятуючись від війни. Родина знайшла притулок у селі Стриївка.

− Добре, що мали куди приїхати, − каже Михайло Дмитрович. − Адже тут, у Стриївці, я народився, виріс. Після 9-го класу поїхав на Донбас, почав працювати, відслужив в армії. Працював будівельником. На Донбасі прожив 50 років. І ось тепер довелося повернутися в батьківську хату. Її теперішній господар, племінник Андрій Куприк, теж, до речі, будівельник, гостинно запропонував нам тут жити, «поки не закінчиться війна».

Андрій вдома буває рідко, бо їздить на заробітки, тож оселя у повному розпорядженні родини. Із мешканцями Стриївки гості зі сходу одразу знайшли спільну мову. За словами Михайла Равчака, у нього півсела родичів. Та не тільки вони, а й зовсім чужі люди приходять, приносять продукти, пропонують допомогу. Сільський голова Василь Смолинець цікавиться проблемами родини вимушених переселенців, допомагає з реєстрацією, а Олені − стати на облік у районному центрі зайнятості, пише Народне слово.

− Люди тут дуже хороші, добріші, чуйніші, ніж у нас, − каже Наталія Петрівна. − Уявляєте, нам навіть хліб приносять. Помалу обживаємося, хоч і незвично нам у селі. В Артемівську залишили дві квартири − нашу і доньчину. Ми з чоловіком − пенсіонери, тож у випадку, якщо будинок розбомблять, не зможемо заробити собі на житло. А на державу у нинішній складній ситуації особливо розраховувати не доводиться.

Наталія Петрівна згадує обставини, що змусили покинути домівку в Артемівську, коли в травні почалися обстріли. 9-поверхівка, де жила дочка Олена, двигтіла, просто ходором ходила. В Оленчиній квартирі впала зі стелі люстра. Коли бойовики захопили міськвиконком, ми були шоковані і налякані, вперше побачивши чоловіків в балаклавах, з автоматами, які хазяйнували в нашому місті.

− Гримів грім, дуже голосно, я дуже злякалася, − розповідає Каролінка про обстріли артилерії.

− Ми не стали чекати, поки стане ще гірше, вирішили виїхати з Артемівська, − каже Наталія Петрівна. − Чотири години проїжджали блокпости сепаратистів. Дуже страшно було, коли нас зупиняли, бо ж ніхто не знав, що спаде на думку бойовикам, могли обстріляти просто так. На щастя, все обійшлося. Ми вже три тижні засинаємо і просинаємось під щебіт пташок і кукурікання півнів, а не під гуркіт канонади.

Потім ситуація в Артемівську стала гірша, ніж тоді, коли ми звідти виїхали. Щодня спілкуємося з друзями, сусідами, знайомими, які залишилися вдома. Вони розповідають, що жінок, літніх людей, навіть інвалідів на милицях бойовики під дулами автоматів гнали копати окопи. Днями загинули мешканці нашого будинку − їх автомобіль розстріляли на блокпості. 40-тисячний Артемівськ наче вимер. Городяни, які залишились, не виходять з дому, ховаються від обстрілів у підвалах.

Наталія Петрівна визнає, що люди на Донеччині та Луганщині одурманені путінською пропагандою. Багато місцевих мешканців пішли в бойовики за гроші. Буває, що навіть у сім’ях нема порозуміння − чоловік за ДНР, а дружина − за Україну, або навпаки.

− Ми ніколи не підтримували сепаратистів, − запевняє жінка. − І на референдум наша сім’я не ходила. Але чимало людей на сході голосували за так звані ДНР та ЛНР чи то з власної волі, чи з примусу і тепер бояться, що українська влада їх за це покарає. Прислухаючись до розмови, мала Каролінка несподівано заявляє: «Я люблю Україну»! Дівчинка адаптується на новому місці, грається улюбленою лялькою. Шкодує, що поблизу не живуть діти її віку. Можливо, восени їй доведеться піти в Стриївці до школи. Каролінка переймається, як буде спілкуватися, бо в сім’ї говорять російською мовою. Щоправда, українську дівчинка розуміє і навіть читає книжки. Щоб вирішити цю проблему, директор школи попросив маму, бабусю та дідуся розмовляти з Каролінкою українською.

− Молимося Богу, щоб якнайшвидше все закінчилося і ми повернулися в Артемівськ, − каже Наталія Петрівна. − Люди тут гостинні, ми їм вдячні, але дім є дім.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!