Наймолодший із Героїв Небесної Сотні тернополянин, який віддав життя за свободу України, хотів бути військовим

Устим Голоднюк народився у серпні, як і незалежна Україна. Для нього вона була понад усе. На столичному Майдані перебував упродовж трьох місяців. Батькові мовив: «Якщо ми підемо звідси, України завтра не буде».

Не пішов, але навічно став воїном Небесної Сотні. Свій 20-й серпень уже зустрів у вічності. Його Україна свій 23-й день народження зустрічає у борні, але знає, що її єдність та волю бережуть справжні Герої — такі, як він, Устим Голоднюк.

Батьки нарекли Устима рідкісним ім’ям, що означає «справедливий». Коли снайперська куля на київському Майдані забрала життя в сина, тато, Володимир Васильович, було, навіть картав себе, що саме так назвав свого первістка. Устим мав загострене почуття справедливості, а ще любив рідну Україну, пише Урядовий кур'єр.

Вчителі згадують, що в молодших класах хлопець захопився малюванням. У його альбомі з’являлися українські хати під солом’яними стріхами, синьо-жовті прапори, блакить неба. Відтак узявся ліпити з пластиліну, в тому числі й фігурки козаків зі списами та шаблями, повстанців. Був навіть випадок, коли вчитель на уроці зауважив, що Устим має такий характер, як його славетний тезко Устим Кармелюк. На те учень серйозно та впевнено відповів, що колись і сам обов’язково стане героєм. Батьки ж виховували сина на прикладах життя козацьких лицарів Нестора Морозенка, Богдана Хмельницького, провідника-краянина УПА Клима Савури.

Устим Голоднюк надто хотів стати військовим. У 14 років він не побоявся відірватися від домашнього затишку і у Львові продовжив навчання у військовому ліцеї ім. Героїв Крут. Одначе мрії не судилося збутися через здоров’я. І тоді він вступає до Бережанського агротехнічного інституту, де студіює електротехніку. Мати, Ірина Володимирівна, каже, що за сина була спокійна. Він не боявся самостійного життя, активно займався спортом, тренувався, бігав, його не діймали згубні звички.

З чоловіком пані Ірина розлучилася, коли Устимчикові було вісім років. Розійшлися, як каже Володимир Голоднюк, цивілізовано, тож син не поривав зв’язки з татом, часто приїжджав до нього, допомагав по господарству, дуже любив свою маленьку сестричку по батькові Ангеліну. Тато теж цікавився синовими справами.

«Устиме, обережно!»

Коли піднявся Майдан, Устимова мама перебувала на заробітках за кордоном. Юнак тим часом вирішив висловити власну громадянську позицію у протестних акціях у столиці. Про це він не повідомив своїх близьких. Побачили побитого Устима вже з телеекранів. На голові хлопця від беркутівської нічної «зачистки» 30 листопада залишився шрам із 12 швами. Матері про це розповіли родичі, тож Ірина Володимирівна під час телефонної розмови із сином спершу промовчала, гадала, що Устим сам поділиться подробицями. Але те, що він залишився на Майдані, з Устинових уст почула, вітаючи його з Новим роком. Узялася, було, переконувати сина повернутися додому. Але збагнула, що дарма: Устим обрав свою дорогу і вже не зверне: «Коли вже почав цей Майдан, то маю до визначеної мети достояти».

На рідне Тернопілля Устим відлучався з Майдану лише на кілька днів. Завдяки цьому 18 січня мати мала можливість з півгодини поговорити з сином, відчути його стан душі. Останніх кілька Устимових слів у слухавці вона почує незадовго до його відходу в синє небо: юнак тоді саме ввійшов у метро, де було гамірно та поганий зв’язок.

Материне серце відчувало наближення непоправної втрати. Устим прийшов у її сон. Власне, це був відбиток світлини-портрета, що стояв удома на видноті. З неї юнак посміхався на тлі осіннього яскраво-жовтого листя. Ірина Володимирівна на якусь мить пораділа, але раптом стривожилася, стало страшно й вона закричала: «Устиме, обережно!» Зранку одразу зателефонувала рідній сестрі Марії, яка вже перед тим зустрічалася двічі з хлопцем на Майдані. І втретє 16 лютого рушила туди, побачилася з племінником, передала йому речі та харчі, заспокоїла його матір. У цей час у майданівських лавах стояв і Устимів батько. Мовить: «Хотів забрати сина додому. Він дуже змарнів, спав по кілька годин, завжди був на передовій. Але він був дорослим, і в мене не вистачило аргументів переконати його. Устимчик тоді сказав: «Батьку, якщо ми підемо звідси, України завтра не буде». Я вирішив залишитися із сином».

«Небо падає»

На Революцію гідності Устим поїхав волонтером польового табору, стояв на варті та охороняв стелу. Згодом вступив до 38-ї сотні Самооборони Майдану, яка після його загибелі матиме ім’я Устима Голоднюка. Але спершу біля нього навічно впаде білорус Михайло Жизневський. Та це не злякає юнака, бо, за словами батька, він свято вірив у перемогу добра над злом. З нього знімали крижинки у сильні морози, а він лише віджартовувався: «Це ж — Водохреще».

Та й відомий тепер вислів «Небо падає» спершу його побратими сприймали радше з гумором. Коли ж Україна дізналася про перші жертви народної боротьби зі злочинним режимом, це висловлювання вже стало кодовим. Коли звучало «Небо падає», побратими знали, що наступають беркутівці. Сам же юнак вигадав собі позивний — «Тотем». Після студентського побоїща 30 листопада міліція зацікавилася Устимом, почала збирати матеріали, переслідувала хлопця. Отож прізвища свого він не називав нікому, навіть сотник його сотні знав хлопця лише як Тотема.

«Лежала каска кольору блавату, на ній криваві маки розцвіли», — так відгукнеться на смерть Устима тепер відома вже українська поетеса з Португалії Оксана Максимишин-Корабель. Власне, цей блакитний шолом, відомий нині кожному українцеві, зберігається в прокуратурі.

Устима дратувало, що майданівців вважали екстремістами, терористами, адже вони постали за демократичне, європейське майбутнє України. Тому зелену військову каску юнак перефарбував у блакитний колір ООНівського миротворця. Навіть вірив, що шолом такого кольору вбереже його. Батько ж, коли побачив, що на Майдані вже ходить смерть, поїхав до Тернополя, купив на металобазі п’ятиміліметрової сталі й власноруч зробив бронежилет для сина. Привіз, а Устим уже мав заводський. Тож Володимир Васильович сам «бігав у своєму витворі-залізяччі» під час розстрілу снайперами неозброєних людей.

Вічний постріл у блакить

Тієї лиховісної ночі 20 лютого батько востаннє бачив Устима о 3-й годині. Син заступив на варту біля Михайлівського собору. Володимир Васильович мав відпочивати, але чомусь сон не брав, і чоловік до 5-ї ранку ходив барикадами, зайшов у Збаразький намет, попив кави, знову пішов до вуличних укріплень. Десь о 8-й пощастило з телефону почути Устимів голос, хлопець повідомляв, що зараз перебуває біля Головпоштамту. Попросив сина підійти до нього, до ялинки. Доки Устим йшов назустріч татові, розпочалася атака. Батько із сином уже не побачилися, хоча ще зробили один одному кілька телефонних дзвінків.

Уже після трагедії Володимир Голоднюк на відео, відзнятому іноземним оператором, побачить, як годинник показує 9 годин 37 хвилин, Устим біжить і витягує мобільник, це, власне, він набирав номер батька. Устим був біля Жовтневого палацу, а Володимир Васильович — на Інститутській, під мостом. Як видно з відео, юнак ще виносив з-під обстрілів своїх загиблих побратимів, щонайменше двох. Коли знову підбіг до полеглого, снайпер влучив у блакитну каску хлопця…

Про загибель Устима батькові повідомила сестра першої дружини Марія. Вона прочитала цю жахливу інформацію в Інтернеті. Володимир Васильович разом ще з одним молодим збаражчанином чи не півтори години бігали київськими вулицями та будинками, що стали прихистком для майданівців. В Українському домі сказали, що тіло Устима лежить у готелі «Україна». «Одна куля пробила Устимів блакитний шолом, я сам його знімав. Очі синові теж сам заплющував навічно», — тремтячими устами мовить батько. Так небо впало на Устима…

Назавжди у пам’яті

Поховали Устима в рідному Збаражі на центральній алеї місцевого кладовища біля могил українських січових стрільців, багато з яких теж молодими поклали голови на вівтар борні за волю України. Нині у райцентрі іменем Устима Голоднюка назвали вулицю, посмертно він став Почесним громадянином Збаража. На фронтоні другої загальноосвітньої школи, де навчався хлопець, 1 вересня урочисто відкриють меморіальну дошку, а в шкільному музеї — експозицію, присвячену Устимові та Героям Небесної Сотні.

Його мама передасть сюди особисті речі сина — куртку, в якій він уперше поїхав на Майдан, бандану, фотографії, а також фігурки козаків, які він ліпив із пластиліну. Камуфляж, в якому загинув Герой, тепер зберігають у Збаразькому краєзнавчому музеї. Уже розробили проект пам’ятника-меморіалу, що має постати на Устимовій могилі. Це буде козацький хрест, тризуб і стела з останніми словами молодого Героя: «Рабів до раю не пускають!»

12 серпня Устимові мало виповнитися 20 років. У рідному Збаражі цю дату вшановували впродовж трьох днів. Започаткували турніри його пам’яті з футболу, волейболу та гирьового спорту. У церкві відправили панахиду, а біля могили Героя відбулося поминальне віче. Майданівець Елвін Мансоров зазначив, що Устим за три місяці їхнього знайомства зумів змінити його світогляд, уявлення про життя.

Днями відбулося засідання комісії облдержадміністрації, яка підтримала пропозицію про присвоєння звання Героя України уродженцям Тернопілля, які віддали своє життя у дні Революції гідності та загинули під час бойових дій у зоні проведення АТО. Є там, звісно, й ім’я Устима Голоднюка.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!